Зінченко А. Л. "АКТИ ВІЗИТАЦІЇ МОНАСТИРІВ І КОСТЬОЛІВ XVIII — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст. ЯК ІСТОРИЧНЕ Д
6 декабря 2005
До числа джерел, які мало використовувалися в українській історіографії, належать акти візитації (візити, візитські описи) монастирів і церков (костьолів). Чимало їх зберігається в архівах Львова, Вільнюса, Мінська, Санкт-Петербургу, в архівах Білорусії і Правобережної України. Дуже важливо, що візитські описи с масовим джерелом: вони дають описи сотень монастирів і костьолів на значному часовому проміжку. Часто ці описи складалися за близькими по змісту інструкціями, до того ж таких архівних одиниць нараховується тисячі. Слід підкреслити і те, що акти візитації є багатоцільовим джерелом, яке розкриває як важливі грані соціального становища духовенства в суспільстві, так і важливі параметри цього суспільства в цілому. Значне місце аналізу церковних візитських описів, питанням їх публікації приділяє польська історіографія.1
Церковна візита — це по суті огляд церков єпархії єпископом чи його представником. З виникненням чернечих конгрегацій, непідвладних єпископу, візитацію монастирів здійснював представник генерала чернечого ордену чи його намісника в певній орденській провінції — провінціала. Церковні джерела підкреслюють, що візита була «пастирським відвідуванням вівчарні», довіреної єпископу і мала «батьківський характер», вони змушені зазначати, що «мстою візити є збереження чистоти віри і зміцнення звичаїв»2. Імовірно, в перші сторіччя становлення християнства відвідини общин єпископом — пресвітером мали на мсті зміцнення своєї влади над віруючими і збереження пастви в обстановці гострої боротьби конфесійних течій раннього християнства3. Боротьба з єресями була не менш гострим завданням, яке стояло перед візитатором і в подальші часи. Зі збільшенням церковних багатств, зокрема, з ростом церковного землеволодіння, візитація мала на меті ревізію і збереження церковної власності.
Значення візити як засобу контрреформації особливо гостро підкреслив Тридентський церковний собор католицької церкви (1545-1563), який став важливим моментом мобілізації її сил в боротьбі з бюргерською і народно-плебейською реформацією. Історики церкви підкреслюють визначальне значення рішень собору в розробці завдань, юрисдикції, строків, обряду візитації, повноважень і рангів візитаторів.4
Очевидно, що візитація мала особливе значення в маргінальних зонах впливу католицизму, там, де він стикався з іноконфесійним середовищем. Такими регіонами були Україна, Білорусія і Литва, тут зустрічались сфери впливу греко-православної і католицької конфесій.
У процесі візитації підписувався великий документ — акт візитації, який складали в ревізованій церковній установі заздалегідь перед таким оглядом. Він міг мати й інші назви — візита, опис костьолу чи монастиря, відомості про костьол чи монастир. Візитація називалась генеральною, якщо її проводив єпископ (провінціал) або його представник; такі акти, як правило, відрізнялися особливою повнотою. Архідияконські деканальні візити проводились в церковних округах, підпорядкованих архідияконам і деканам. З погляду конкретних завдань ревізії єпархії візитації поділялись на внутрішні і зовнішні. Перші з них стосувались, головно, внутрішньо-церковних питань, насамперед, морального стану і звичаїв кліру. Інші охоплювали ширше коло питань, які стосувалися матеріального, правового становища і впливу тієї чи іншої церковної установи5. Акти візитації були щонайважливішим джерелом інформації для осіб, які керували єпархією (орденською провінцією).
Приєднання до Російської імперії в кінці XVIII ст. Правобережної України, Білорусії і Литви зробило гостро актуальним для царизму регламентацію становища католицького духовенства. Уряд прагнув жорстоко контролювати як православне, так і католицьке й уніатське духовенство в західних губерніях6. Тому після поділів Польщі нормативні законодавчі акти не тільки зберегли, але й підкреслили обов'язковість для католицького і уніатського духовенства практики візитації. За затвердженим 3 листопада 1798 р. «Регламентом для церков і монастирів римсько-католицького віросповідання» неухильно вимагалося складання генеральної візити, в який би «ясно і докладно» описувались монастирі і костьоли, склад духовних осіб, вказувався стан «сіл, фільварків, лісів, грошових сум, прибутку і витрат»7. Наступні укази підтверджували вимогу щорічного проведення візитації і подання до Римо-католицької і Греко-уніатської духовних колегій в Петербург її актів8. Але забезпечувати щорічну візитацію ледве вдавалося, оскільки за давнім звичаєм вона проводилась один раз на два — три роки, а то і рідше.(Тридентський собор вимагав від єпископів щорічної візитації. В разі, якщо єпархія була надто великою, допускалось проведення візитації кожні 2-3 роки. Але на практиці візитація проводилась ще рідше. (Librowski S. Wizyiacje diecezji Wloclawskiej... — S. 109.).
У багатьох архівосховищах збереглись до сьогоднішнього дня тисячі томів візитських описів кінця XVIII — першої половини XIX ст. (як і попереднього часу). Значна колекція актів візитації зберігається Центральним державним історичним архівом у Санкт-Петербурзі [ЦДІА (СПб) ] у фондах Римо-католицької духовної колегії, у канцелярії митрополита греко-уніатських церков в Росії, канцелярії обер-прокурора Синоду.
Значна кількість таких справ є в центральних і обласних архівах України, Білорусії і Литви. Стосовно Правобережної України слід вказати, насамперед, держархів Житомирської області (ДАЖО), де виділено окремий фонд «Візитатор римо-католицьких монастирів Луцько-Житомирської єпархії». Є вони і в фонді Луцько-Житомирської духовної консисторії. В держархіві Хмельницької області (ДАХО) акти візитації костьолів і монастирів зберігаються у фонді Кам'янецької римо-католицької консисторії, в держархіві Тернопільської області — у фонді Почаївської лаври, в держархіві Волинської області — у фонді «Луцька генеральна уніатська духовна консисторія». Окремі акти візитації є й у Вінницькому облдержархіві. В цих та інших архівах зберігається значна кількість справ про візитацію одних і тих же монастирів і костьолів протягом тривалого часу. Тим самим джерело має неоціненну рису — воно є динамічним. Нерідко такі справи підшиті у великі книги на тисячі аркушів.
Візитський опис складався за певною схемою, яка забезпечувала однотипність таких актів в межах єпархії чи орденської провінції.( У заголовку акта візитації Білостоцького Уніатського василіанського монастиря читаємо: «Відомості про кляштор закону св. Василя Великого Білостоцький... Луцького повіту. 1824 р. місяця квітня 17 дня внаслідок указу Другого департаменту Римо-католицької духовної колегії від 31 листопада 1822 p., прибув у вказаний кляштор (ім'я візитатора), і відповідно присланої при ньому форми відомості і сповістивши перед тим місцевого начальника кляштора... і внаслідок того, оглянувши стан кляштора окремо по всіх частинах, визначив наступне». (Далі йде текс візитського опису). Як правило зміст актів візитації першої половини XIX ст. був таким:
1. Заголовок акту візитації з вказівкою на особу візитатора і свідчення його повноважень та часу проведення візитації.
2. Повна назва монастиря (костьолу), зазначення часу, обставин й особи його засновника; тут же докладно описується й місце розташування церковної інституції, її віддаленість від церковних і державних адміністративних центрів, наявність сухопутних і річкових шляхів сполучення.
3. Опис будівель монастиря (костьолу), їх перелік, особливості їх екстер'єру та інтер'єру, наявність дзвіниць, каплиць. Досить детально описується внутрішній лад костьолів: скульптури, ікони, різьблені прикраси, начиння.
4. Дані про духовенство (священики, монахи, новіції) і служителів церкви. Візити докладно повідомляють про соціальне походження, вік, освіту, титули, нагороди, заслуги, функції кожного клірика. Тут же знаходимо дані про вчителів і учнів шкіл, які функціонували при монастирях і костьолах.
5. Дані про фундуш церковної установи: маєтки з селянами, грошові суми, які давалися в позики, десятини і аннуати(Аннуати — річні платежі на користь монастиря (костьолу), які платили світські власники за спеціальними наданнями. Ці надання часто зумовлювалися заборгованістю шляхти перед духівництвом і були своєрідним способом розплати за позику. Але такі надання могли мати і благочестивий характер.). В ряді візит містяться виписки і копії старовинних актів, які підтверджують права церковної установи на її фундуш9. В цьому розділі докладно описується господарство монастиря (костьолу): заселені маєтки, юридики (Юридика — частина території міста чи містечка, на якій діяла юрисдикція монастиря чи костелу. ), промислові установи, оренди та ін.
6. Інвентарі маєтків і опис селянських повинностей.
7. Опис юридик костьолу (монастиря).
8. Обчислення річних доходів і видатків.
9. Опис парафії і церковних братств, які існували при костьолі (монастирі).
10. Фундушеві зобов'язання, тобто перелік обов'язкових церковних ритуалів, наприклад, мес, зміст доброчинної діяльності костьолу чи монастиря, взяті на себе духовенством духовної установи при його заснуванні або при отриманні грошового дару, власницького привілею.
11. Лікарні (шпиталі), богадільні.
12. Школи, які діяли при костьолі (монастирі).
Конкретні акти візитації могли мати і меншу кількість розділів: це залежало як від місцевих обставин, так і від індивідуальності упорядника. Неоднаковими були ретельність і докладність опису. Ґрунтовні візитські описи мають до двохсот аркушів рукописного тексту.
Навіть короткий перелік запитань, на які відповідав укладач візитського опису, показує багатство змісту візит: там є найрізноманітніші дані, дуже важливі для історика.
Цінні дані візитські описи подають для дослідження процесу формування церковних маєтків. Вони тісно зв'язані з даними загально-історичного характеру. В 1551 році за фундушем королеви Бони дано костьолу село Рокітниця, тепер Вулька — читаємо в розділі «Маєтки» візитського опису Ковельського католицького костьолу за 1802 р. Від тієї ж королеви Бони має костьол фундуш в самому місті Ковелі — юридику, яка складається з 22 будинків... Від тієї ж фундаторки (засновниці — А. 3.) визначено було від всього староства (Ковельського — А. 3.) «на вічні часи десятина...»10
Поряд з такими даними в ряді візитських описів відбилися гострі соціальні й національні колізії свого часу та визвольна боротьба народу. «Фундуш початковий Заславського парафіяльного костьолу під іменем св. Яна від Януша Заславського з Острога записаний з червня 1599 року і ним є в 1600 році 11 січня в місті Луцьку підтверджений і визначений, а пізніше затверджений єпископською владою. Одначе, — читаємо у візитському описі костьолу, — оригінал цього фундушу не зберігся, так як після насталої в пізніші часи ребелії (повстання — А. 3.) Хмельницького, поводиря збунтованих козаків, костьол був зруйнований, і місто і плебанія спалені і тоді ж і різні папери, серед них і оригінал фундушу, в тім вогні згоріли».11 Схожі записи містять і візитські описи Тригурського василіанського і Бердичівського кармелітського монастирів на Волині.12 Про це ж читаємо й у візиті Бердичівського кармелітського монастиря. «Костьол і кляштор (монастир — А. 3.) був обдарований фундушем при заснуванні від ясновельможного Януша на Логойску Тишкевича, воєводи Київського, Житомирського і Снітинського старости записали у актах Любельського коронного трибуналу 19 липня 1630 p., визнаного, яким є с Скриглівку ксьондзам кармелітам на вічні часи віддав і ануати злотих польських 1800 щорічно від міста Бердичева платити..., визначив також резиденцію у Бердичеві з пляцем на костьол і кляштор записав... Однак по смерті того ж фундатора через замішання й гультяйства в ті часи у тому краї, ксьондзи кармеліти, все покинувши... до інших кляшторів були змушені піти, лише 1716 р. після деякого заспокоєння розрухи... знову вернулись до Бердичева... і пляц кляшторний стіною обвели, в 1739 р. верхню церкву почали будувати»13. У 1647 р. Северин Потоцький записав: «Бердичівським кармелітам ще одне село — Скоморохи».14
Фундаційні записи часто дуже місткі за містом, розкривають мотиви, обставини, мету дарування. «У 1776 р. дня 1 лютого ясновельможний Францішек Сілезіуш Потоцький воєвода і генерал земель Київських, керуючись загальним добром мешканців і селян своїх осілих, заклав у місті Умані кляштор для ксьондзів василіан, кладучи на них обов'язок, щоб духовним наукам і утриманням шкіл публічних освічували український народ . Цей фундуш записаний в актах Барських, а пізніше — назавжди затверджений сеймовою постановою. За цим фундушем належать монастирю два села... (Гризинівка і Мала Маньківка — А. З.)».15
Україна, Білорусія й Литва протягом тривалого часу були тереном гострої конфесійної боротьби між православ'ям і католицизмом (а з кінця XVI ст. — уніатством), а з часу Реформації в Європі — між католицизмом і протестантськими течіями. При цьому провінційні церковні синоди XVI ст. (особливо Тридентський церковний собор) не раз підкреслювали значення регулярної візитації «як засобу проти поширення нової віри»16. Сліди цієї боротьби знаходимо у пізніших актах візитації... В акті генеральної візитації Олицької колегії за 1839 р. читаємо: «Костьол колегіати Олицької..., якого перших фундатором після відречення від кальвіністських помилок (підкреслено мною. — А. 3.) був ясновельможний князь Альбрехт Станіслав Радзивіл..., був закладений в 1630 р. під титулом св. Трійці».17 Нагадаємо, що литовські магнати Радзивіли тривалий час підтримували реформаційні вчення.18 Таким же чином був закладений і Кам'янецький домініканський жіночий монастир на Поділлі. На початку XVI ст. якась Єлизавета Тепловська «по наверенню своїм з єресі до римо-католицької віри», постриглась в черниці і передала заснованому нею ж домініканському костьолу і кляштору ділянку (пляц) в м. Кам'янці. З часом монастир набув і маєтки з кріпаками.19
Візитські описи повідомляють про інші шляхи надбання духовенством нерухомого майна. Крім королівських і монастирських подарунків у візитських описах часто згадуються грошові суми, позичені у духовенства світськими особами під заклад маєтків. В цих же актах читаємо про численні судові позови, які з'являлися при несплаті дворянам сум чи відсотків з них церковним кредиторам, про судовий поділ маєтку між кредиторами, про передачу закладених маєтків духовенству. В шляхетській Речі Посполитій не раз приймались постанови, які забороняли відчуження світських маєтків на користь церкви. Однак вони були малоефективними20. Красномовні приклади розширення церковної власності наводить візитський опис Дубровицького піарського монастиря на Поліссі21 багато інших актів візитації.
Турбота про збереження церковної власності була, без сумніву, важливою метою візитації22. Стурбованість втратою частини церковної власності під час Реформації досить виразно звучала на сесіях Тридентського собору23. Незважаючи на досягнення контрреформації, в умовах розвитку буржуазних відносин питання церковної власності ставало все гострішим. В зв'язку з цим акти візит досить докладно (з часом все більш докладніше) описують маєтки, фільварки, угіддя, млини, рибні лови, повинності селян, різні оренди, словом, все те, що забезпечувало статки і привілеї духовного стану.
Акти візитації кінця XVIII — 40-х pp. XIX ст., містять цікаві дані, які стосувалися церковного фільварку, опис якого, як правило, становив центральну частину документа. Докладно описуються господарські будівлі, подається перелік робочої худоби та реманенту, наводяться дані про фільваркові поля, сіножаті, ліси, врожайність, про зерно зібране, обмолочене і те, яке зберігається в копах, йдеться про млини, рудні, поташні виробництва, цегельні та свічкові заводи, тартаки (лісопилки) і папірні (паперове виробництво), друкарні. Тут же знаходимо дані про адміністрацію фільварку (економ, лановий, сотники, лісничий, гуменний, побережний, ставничий) ї фільваркових робітників-кріпаків і наймитів (пастухів, парубків, слуг), про порядок розрахунку економії з кожним з них: грошове утримання (вікт і натуральну оплату (ординарія)). Істотним доповненням фільваркового господарства була оренда корчм, млинів, різних виробництв, садків та інших об'єктів. Церковні власники дотримувалися традиційної для Правобережної України, Білорусії й Литви системи ведення господарства. Разом з тим, аналіз візит показує, що церковні маєтки були переважно дрібнішими за числом кріпаків і кількістю землі, ніж шляхетські (особливо на Правобережній Україні), а тому більш консервативними за характером ведення господарства. Проте і вони були тісно зв'язані з ринком.
Ринкові впливи визначали основну ланку у соціальних відносинах церковного маєтку, і, насамперед, у ставленні його адміністрації до використання селянської праці. При цьому варто взяти до уваги, що дані візитських описів потребують, часом, уважної перевірки, коли йдеться про становище селян. Наприклад, візитський опис Овруцького василіанського монастиря за 1823 р. подає за зразок ретельного господарювання монастирські лісові промисли: «повалені дерева, пеньки і вітролом переробляються на лісові продукти, як-от: смолу, дьоготь, попіл та поташ, а дерева же спускаються плотами до Києва»24. Проте інші джерела свідчать, що повинності, пов'язані з цими промислами, без сумніву орієнтовані на ринок, були особливо обтяжливі для селян, вони вели до розорення господарств і, будучи надзвичайно виснажливими, приводили до частих хвороб у селян і смертності, спричиняли падіж робочої худоби.25
Важливою частиною візитського опису є інвентар — подвірний перелік селянських господарств із значенням складу сімей, кількості худоби, землі і повинностей селян на користь економії. При цьому зацікавлення викликає не лише основний текст, але й примітки на полях інвентарю, які вказують на заняття селян ремеслом (ткач, коваль, бондар, швець та ін.), на виконання ними нижчих адміністративних функцій у фільварку (побережник, гуменний) і особливості відбуття повинностей на користь фільварку. Важливим для дослідника є примітки про роботу селянських господарств. Примітки неодмінно фіксували селян-втікачів. Серед приміток на полях інвентарю, наприклад, Уманського василіанського монастиря (1823 р.) читаемо: «З 1812 р. невідомо де», «па слободі», «в бігах»26. Візита Брацлавського костьолу (Подільська губ.), який мав маєток в 37 ревізьких душ (с. Ксьондзівка) нараховувала 1817 р. 11 втікачів чоловічої статі, які покинули масток протягом 1806-1816 pp.27
Про цікаву форму втечі від своїх власників повідомляє візитський опис Вследницького костьолу на Волині за 1839 р. Частина селян з мастку цього костьолу, залишивши насиджені місця, пішла в безкраї волинські ліси. Там вони розчистили землі і стали вважати себе вільними від попереднього власника. Укладач візити нарікав, що селяни «залишили свої ділянки в селах і за них не відбували ніяких повинностей, хоча двір докладав зусиль, щоб змусити їх до цього...»28 Ймовірно, що селяни вважали власністю підняту ними новину, а себе — вільними від поземельної залежності від костелу. Інвентарі маєтків духовних, як і світських власників, досить докладно фіксували повинності селян. Всебічна оцінка інвентарів як історичного джерела дана в дослідженнях Є. Д. Сташевського і М. М. Улащика29 , які відмічали, що реальний об'єм селянських повинностей значно перевищував інвентарні норми. Проте, вони несуть містку інформацію для дослідника. Групування сільських господарств за кількістю худоби і земельних наділів, яке подається в інвентарях, відбиває картину, в усякому випадку, близьку до реальності, оскільки духовним власникам доводилось її враховувати при розкладці повинностей. Як правило, в актах візитації після інвентарю — подвірного перепису, розміщувався докладний опис селянських повинностей. Там записувалися регулярні і нерегулярні відробіткові, натуральні і грошові повинності селян, сторожова повинність, жіночі роботи, строки відбування робіт і внесення податку, регламентувалися щоденні норми і записи панщинних днів, враховуючи виконання робіт силами одного селянського двору чи супрягою декількох. Такі описи вже самі по собі свідчать про високі норми ренти в церковних маєтках. Однак, повна картина становища селян може бути складена лише при залученні інших джерел, в данному випадку матеріалів селянських скарг і позовів з церковними власниками і матеріалів прийому маєтків духовенства в казну за указами 1841-1843 pp.30
Ретельної уваги заслуговує та частина візитського опису, в якій обчислюються прибутки і видатки церковних власників. В більшості випадків прибутковість визначалась за так званою інтратою, тобто умовною середньою оцінкою панщинних і натуральних повинностей. Вона орієнтувалася на традиційні оцінки, які складалися при віддачі мастку в оренду31. При всій умовності такого обрахунку повністю відкидати його недоцільно, тому що прибутки від оренди млинів, корчем і т. д.. які подаються у візитах, пожертв і церковних зборів, продажу продуктів, лихварських відсотків, десятин і ануат виглядають цілком реально. Прибуткові статті цього розділу візитських описів часто показують значну інтенсивність торгово-ринкових зв'язків церковних маєтків.( Цікаву картину надходження прибутків дають візитські описи Мурафського, Тульчинського, Кам'янецького жіночого домініканських монастирів за 1823-1824 pp. Вони підтверджують відомості про високу міру товаризації церковних маєтків. Так, Мурафський монастир отримав в касу за 1823 р. 3386 крб. сріблом прибутку. З них 1666 (49,2%) складав прибуток віл продажу зерна, горілки, худоби, сіна, вапна і т. д. Традиційно високим був прибуток від корчем: дві корчми, віддані » оренду з трьома млинами принесли 800 крб. прибутку. Зазначимо, що лихварські прибутки, церковні пожертви, десятини і ануати лягали, також, на плечі селян шляхетських і церковних маєтків: частина вартості додаткового продукту, створюваного селянами, нецерковних маєтків надходила до церковних монастирських кас з рук католицького дворянства, яке давало щедрі пожертви духівництву.
Особливо уважно належить ставитися і до даних візитських описів про видатки церковних власників.32 Зовсім підозріло виглядають розрахунки, в яких видатки з точністю до копійки співпадають з прибутками (саме так і буває в більшості візит). Цілком можливе припущення про приховування духовенством частини коштів, які надходили в розпорядження костьолу (монастиря), від вищої духовної і, особливо, від світської влади. Разом з тим, видаткові статті, які наводяться у візитських описах, в крайньому разі, за своїм складом, становлять безперечний інтерес33. Наприклад, за даними візити Гранівського костьолу (Подільська губернія) за 1800 р. випливає, що маєток костьолу в с. Ксьондзівці приносив прибуток в 1460 злотих, крім того, костьол отримував 1100 злотих ануати з Гранівського ключа, всього 2560 злотих. З цієї суми він витрачав 300 злотих на утримання вікарного ксьондза(Вікарний ксьондз — помічник парафіяльного священика — ксьондза. ), 140 — на костьольних слуг, 40 — на ремонт будівель. 200 — на освітлення і вино, решту — 1980 злотих, тобто значну більшість витрачав сам.34
Візитські описи як масове джерело привертають увагу й тим, що містять відомості стосовно однієї групи власників, в данному випадку — власників церковних, але з різною кількістю землі і селян у маєтках. Порівняння можливе і в іншому аспекті — географічному, тому що відмінності в природних умовах і в господарських традиціях цілком помітні не тільки між Литвою і, скажімо, Правобережною Україною, але й і в межах останньої.
Значна кількість монастирів і костьолів мала земельну власність і в межах міст і містечок. Піддані, які мешкали в юридиці, відбували відробіткові повинності, платили чинш. Як правило, в таких міських юридиках малоземелля було особливо гострим. Церковні піддані займалися дрібним ремеслом, обслуговували монастир (костьол), наймалися на сторонні зарібки. В юридиках жила й чиншова шляхта. Акти візитації, у зв'язку з цим, цікаві також для дослідника пізньофеодального міста.35
Працюючи з описами маєтків, уміщених у актах візитації, дослідник зустрічається з багатьма даними щодо вимірювання площі, об'єму, ваги, довжини. Вони надзвичайно важливі для історика-метролога тому, що наведені дані існують в контексті реального часового регіонального використання. Теж стосується і співвідношення грошових одиниць кінця XVIII — першої половини XIX ст. (карбованець сріблом, міддю, асигнаціями, злотий, червонець і т. д.) та руху цін.
Цікаві дані з вказаних джерел може взяти й історик-соціолог. У візитських описах є численні дані про соціальне походження монахів, абатів, парафіяльних священників, членів капітул кафедральних соборів, які походили в Білорусії і Україні в переважній більшості випадків із шляхти. Особливо це стосується римо-католицького духівництва.36 Показано й те, що провідні ланки в адміністративному апараті посідали, як правило, шляхтичі. Чиншова шляхта, яка жила в маєтках, повинна була за тими підданими, хто відбував панщину, або перебував при економічних транспортах підданих, взимку і влітку по черзі наглядати і, як тільки випадає по черзі, екзекуцію двірську виконувати, не вимагаючи винагороди... Всі ці обов'язки шляхта несла за «добровільною згодою»37 , тобто, при вступі у володіння чиншовим наділом. Отже, візитський опис виступає як джерело з соціальної історії не лише духовенства, а й різних прошарків дворянського стану.
Певне значення візитські описи мають і для дослідника історії архітектури, шкільництва, книгодрукування, медицини. Акти візитації містять докладні описи церковно-монастирських і господарських будівель із зазначенням часу спорудження і взаємного розташування споруд. В деяких візитах зустрічаємо барвисто виконані плани і малюнки будівель. Часто описані і селянські будівлі. Здебільшого, вигляд селянської садиби був вкрай убогим. «Сільські будинки всі дерев'яні і без виведених димарів, так звані курні хати,— читаємо в описі с. Коршова, яке було у володінні католицького кафедрального костьолу (1802 p.),— клуні, хліви і загони всі дерев'яні, покриті соломою»38. Схожа картина наводиться в описах селянських садиб у маєтках Олицької католицької колегії, Дубровицького піарського, Бердичівського кармелітського39 та інших монастирів. Цими даними може зацікавитись й етнограф.
Дуже докладний опис церковного посуду й літургійних аксесуарів є ознакою не тільки пишності культу і значних багатств, згромаджених у костьолах і монастирях, але й майстерності рук, що їх виготовили. Численні вишивки і мережива, вишукані меблі, тонке різьблення по дереву, які прикрашали інтер'єри костьолів, говорять про майстерність українських, білоруських і литовських ремісників. Зазначимо, що візитські описи вже використовують історики мистецтва40. Варті уваги в цьому ж контексті і згадки про органи і органістів, про їх кваліфікацію й оплату. Певні відомості візити подають і про церковні навчальні заклади. Вони є цінним джерелом для вивчення історії освіти.
Візитські описи містять докладні переліки літератури, яка зберігалась у церковних бібліотеках. У них, крім власне літургійної церковної літератури, зберігалися й книги світського характеру. Це стосується, також, і бібліотек, котрі обслуговували школи і колегії. При деяких великих монастирях існували друкарні (Почаївський василіанський, Бердичівський кармелітський). В них видавалась, насамперед, церковна література, продаж якої давав значні прибутки власникам.
Дані про добродійні установи (богадільні, шпиталі), що існували при монастирях і костьолах становлять певний інтерес дослідників історії лікарської справи. Помітнішою тут була діяльність монастирів шариток (сестер милосердя).
Серед багатьох архівосховищ, в яких зберігаються візитські описи варто відзначити й Львівський музей українського мистецтва41. Там у відділі рукописів і стародруків знаходимо й фоліант під назвою «Генеральна візитація Барського протодеканату» за 1782-1783 pp. Для дослідника історії подільського церковного будівництва, церковної традиції, українського малярства, ареалу контактів української культури, загалом історії Церкви в Україні вона має цілком певне значення. Йдеться, отже, про описи церков Подільського воєводства, яке за церковним адміністративним поділом Греко-Католицької церкви входило до складу Львівської митрополії. Брацлавщина ж входила до складу митрополії Київської, яка мала своїм центром м. Вільно. Архіви останньої зберігаються в Санкт-Петербурзі і, без сумніву, належать до числа тих архівних цінностей, які належить повернути на Україну.
Отже ж, повернемося до Львівського фоліанту. Він розпочинається описом церков Шаргородського деканату. Однією з перших описана церква Покрови Богородиці в с Лозовій, яка збереглася дотепер. «Ціла з дерева дубового, з трьома верхами, обмальована. Двері дубові, окуті на пасах залізних»,— читаемо про цю перлину подільської архітектури. За свідченням пароха церкви, її було закладено з благословення єпископа Львівського Анастасія Шептицького, а освячено шаргородським деканом Андрієм Ковпаковичєм.
Візита описує великий вівтар, на якому містилися три образи «один швабський, а два місцевої роботи полотна». Можливо, що частина ікон тієї давньої роботи збереглася і до цього часу. На жаль, після недавньої реставрації, малярі, запрошені духовенством Російської Православної Церкви, так «обновляли» розписи цієї церкви, що від української барочної стилістики не лишилося й сліду.
Візита коротко описує образи, фіранки, ліхтарі, хоругви, плащаниці й інші предмети церковної належності. Окремо виділено церковні книги. Зазначено, що в церкві одна з Євангелій була почаївського, а інша — Київського друку. Були й книги Львівського друку (Служебник, Часослов, Требник та ін.). Це є свідченням того, що в широкій церковній практиці Греко-Католицької церкви XVIII ст. православна книга (як і загалом православна традиція) не розглядалася як чужа.
Описано й церковні ґрунти. Вони були надані 1781 р. (Сіцинський подає стосовно нього іншу дату — 1754 р.) Юзефом Сосновським, який був тоді польсько-литовським гетьманом. В акті надання (він називався ерекцією) визначалося одне поле, площею сорок шнурів, вказувалося право пароха на «вільне мливо без черги і мірки», варіння пива, викурювання горілки й меду на «орендарських котлах без жодної оплати». Для власної потреби парох мас право, також, на вируб в лісі дерева для опалення. Церковна пасіка звільнялася від десятини на користь власника мастку. Парох мав право на свято продавати горілку й мед («па praznik у przez dwa dni szynkowania»).Там же знаходимо й свідчення, які стосуються певної життєвої конкретики.
Візитатор наказував, щоб надалі не стягувати 3 гроші на паламаря, за сповідь від дорослих не вимагати більше трьох грошів, а від менших — скільки хто дасть. Церковному братству вказано належно записувати приходи й видатки.42 Стосовно іншої лозовської церкви в честь Миколи Мірлікійського візита вказує на дату благословення єпископа А. Шептицького — 1733 р.43 Є. Сіцинський пише про те, що церква ця була збудована коштом княгині Любомирської — 1752 р.44
За цим джерелом бачимо, що середина — друга половина XVIII століття на Поділлі були часом масового церковного будівництва. Переважна більшість церков будувалася як триверхі дерев'яні. Як матеріал використовувався дуб, липа, сосна. Біля церкви ставилася дерев'яна дзвіниця на 3-5 дзвонів. Застосовувалося шалювання. Церкви й дзвіниці вкривалися гонтом.
В деяких випадках вказується покриття бляхою (с. Серби, церква св. Дмитра Мученика, Шаргородські церкви Різдва Богородиці, Святотроїцька та ін.). У багатьох церквах як конструктивний елемент використовувалося опасання, тобто суцільна крита галерея навколо будівлі. Деякі з будівель визначено як особливо гарні. Це особливо стосується церкви Успіння Богородиці з м. Яришева, про яку візита зазначає, що вона є «пишної будови» (stryktury wspanialey).45 На жаль, цю церкву було розібрано в 70-ті роки нинішнього століття. Впадає в око й опис церкви Вознссіння Христового в с. Гнатківцях Пилявсцького деканату, про яку візитський опис зазначає, що «будівля тієї церкви обширна», мас три верхи, три ґанки: із заходу, полудня і з півночі. Церква збудована з дубового дерева, обмальована, мала довкола опасання. Зазначено майстерність виготовлення хрестів.46
Дослідник топоніміки зверне увагу, зокрема, що вказана у візиті назва одного із сіл неподалік від Шаргорода — Калинівець47 відрізняється від теперішньої — Калинівка. Імовірно, що остання є результатом уніфікації на російський варіант, тоді як перша передає властиво українську форму.
Візитські описи подільських церков і монастирів широко використовував відомий подільський історик Євтим Сіцинський. Це цінне джерело він неодноразово згадує у своїй праці.
Закінчуючи огляд такого своєрідного джерела, як акти візитації, нагадаємо загальне значення візитації — зміцнення прихильності пастви до свого визнання. Цій меті служила і сама обстановка її проведення. Парафіяльний священик, сповіщаючи вірних про очікувану візитацію, мав провести урочистий молебен з хресним ходом і ревними молитвами, закликаючи віруючих «зміцнювати християнське життя в парафії». Зустрічаючи візитатора дзвонили у дзвони, клір одягався у священні строї, перед візитатором стелили килими. Численні благословення і молитви, урочистість зустрічі єпископа або його представника безперечно справляли враження на паству.48 Візитація була, по суті, інспекційною перевіркою духовенства, тому що контролю піддавалася вся його діяльність — відправа треб, виконання фундушевих обов'язків, загальна обстановка в парафії, стан шкіл, богаділень, прибутки і видатки з церковних бенефіціїв, надходження десятин, ануат, відсотків, стан маєтків.
Витрати на візитацію лягали на місцеве духівництво, незважаючи на значні прибутки католицького і уніатського єпископата. Про непомірні побори візитаторів свідчать неодноразові постанови церковних соборів і провінційної церковної влади, про сувору відповідальність візитаторів за зловживання під час об'їзду єпархії.49
Таким чином, акти візитації католицьких і уніатських костьолів, церков і монастирів с склади им джерелом, робота з яким вимагає, в ряді випадків, специфічних прийомів аналізу. Одначе багатство різноманітних даних, багатоплановий характер масового джерела щораз більше привертає увагу істориків.
ЛІТЕРАТУРА
1. Litak St. Akia wiztacyjne parafii z XVII-XVIII wieku jako zradio historyczne. — W: Zeszyty naukowe Kalolickiego uniwersyletu Lubelskiogo. — Lublin, 1962. — № 3. — S. 41-58; Ten ze. W sprawie publikowania і rejcslracji aki wizytacyjnych kosciolow і parafii — W: Archiwa biblioleki і muzea koscielne. — Lublin, 1967. — S. 133-149; Librowski S. Wizylacje diccczji wroclawskiej. Wslep ogolny dowizytneji. — W: Archiwum biblioleki koscielne. — Lublin, 1964. — T. 8; Glemna 7 Wizytacjc diecezji krakowskiej z la; 1510-1570. — Nasza Przeszlosc. — 1946 — T. I. — S. 43-96; Szyinanski J.Z. dzlcjowwizytacji archidiakonskich. Czynnosci і dokumenty wizvtacyjne archidiakonow wojnickich. — W: Roczniki humanistyczne. Prace z zakresu hislorii. — Lublin, 1 960. — T. 8. — Zeszyl 2. — S. 273 294.
2. Wizyta koscielna. — W: Encyklopedia koscielna. — Plock, 1911. — T. 31. — S. 534-538; Wlzyta koscielna. W: Podreczna encyklopedia koscielna. — Warszawa, Lublin, Lodz, 1915. — T, 61-62 — S. 349.
3. Glemna T. Wizytacje diecezji krakowskiej... — S.43.
4. Litak St. Akia wisylacvjne parafii... — S. 43; Ten ze. W sprawie publikowania і rejestracji akt wizytacyjnych».. — S. 134;Encyklopedia koscielna. — Plock, 1911. — T. 31. — S. 535.
5. Litak St. Akta wizylacyjne parafii... — S. 43; Ten ze. W sprawie publikowania і rejestracji akt wizytacyjnych... — S. 135.
6. Церковь в истории России (IX в. — 1917 г.): Критич. очерки. — М.. 1967. — Гл. 10. 11; Никольский II. М. История русской церкви. — М.; Л., 1931. — С. 1 44-146.
7. ПСЗ-І. — Т. 25, № 18734 от нояб. 1798 г.; Т. 26, № 20053 от 13 нояб. 1801 г.
8. Там же — Т. 34, №9 26660 от февр. 1817 г.; № 27078 от 5 окт. 1817 г.
9. ДАХО. — Ф. 685. —Оп. 4 , 1823. —Спр 21. —Арк 157зв.-159.
10. ЦДІА (СП б). — Ф 822. — Оп. 12. 1802. — Спр. 2. — Арк 37.
11. Там же. — Спр. 2. — Арк. 567 зв., 568.
12. Там же. — Спр. 3. — Арк. 392; ДАЖО — Ф. 90. — Ом. 2. — Спр 8. —Арк. 10, 10 зв.
13. Там же. — Ф. 822. — Оп. 12, 1802. — Спр. 3. — Арк. 392; Баранович О. Панське місто за часів Польської держави. Старий Костянтинів: Зам. іст.-філолог, відділу Всеукр. AН. — К.; Старокостянтинів, 1928. — Кн. 17. — С. 23.
14. ЦДІА (СП б). — Ф. 822. — Oп. 12, 1802. — Спр. 3. — Арк. 404 зв.
15. Там же. — Ф. 797. — Оп. 6, 1823. — Спр. 23099. — Арк. 97 зв.
16. Glemna Т. Wizylacje diecezji Krakowskiej... — S. 46,53.
17. ЦДІА (СП б). —Ф. 822.— Oп. 12, 1839. — Спр. 2081. — Арк. 127.
18. Чистович И. Очерк истории западнорусской церкви. — СПб., 1882. — С. 77-94; Баранович О. Вказ. пр. — С. 16-17.
19. ЦДІА (СП б). — Ф. 22. — Оп. 12, 1830. — Спр. 2936. — Арк. 267; ДАХО. — Ф. 685. — Оп. 4, 1823. — Арк. 21, 431 зв.
20. Mazurkiewicz J. Ustawy amortyzacyjne w dawnej Polsce. — Lwow, 1933. — S. 23-33, 53-62; Dabkowski P. Prawo prywalne polskie. — Lwow, 1910.—T. 1. — S. 177-178; Kurdubacha I.. Dzieje kodeksu Andrzcja Zamojskiego.— Warszawa, 1951.— S. 25-33,81-84.
21. ЦДІА (СП б). — Ф. 822. — Оп. 12, 1802. — Спр. 3. — Арк. 547-550.
22. Glemna Т. Wizylacje diecezji krakowskiej.. — S. 52.
23. Ibidem.
24. ЦДІА (СП б). — Ф. 797. — Oп. 6, 1823. — Спр. 23099. — Арк. 400 зв.
25. Там же. — Ф. 384. — Оп. 15, 1831. — Спр. 168. — Арк. 75, 121-126.
26. Там же. — Ф. 797. — Оп. 6, 1823. — Спр. 23099. — Арк. 167-182.
27. ДАХО. — Ф. 685. — Оп.4, 1799. — Спр. 7. — Арк. 52 зв., 53 зв.
28. ЦДІА (СП б). — Ф.822. — Ом. 12, 1839. — Спр. 2088—Арк. 1 2 зв.
29. Сташевский Е. Д. История докапиталистической ренты на Правобережной Украине в XVIII — первой половине XIX в. — М., 1968. — С. 37, 38; Улащик Н. Н. Инвентари помещичьих имений Западной Белоруссии и Литвы 40-х гг.XIX в. как исторический источник // Пробл. источниковедения. — М., 1962. — Т. 10. — С. 84-103
30. ПСЗ. —Т. 13 ,отд. 2,№ 15152, 15153 от 25 дек. 1841 г.; Т. 18.отд. 1, № 16828, 16829 от 10 мая 1843г.
31. Сташевський Є. Д. Вказ. пр. — С. 15.
32. Litak St. Akta wizylacyjne parafii... — S. 57.
33. ДАХО. — Ф. 685. — Oп. 4, 1 823. — Cпp. 21. — Арк. 200-460.
34. Там же. — Ф. 685. — Oп. 4, 1 799. — Спр. 7. — Арк. 85.
35. Мараш Я Н. Ватикан и католическая церковь в Белоруссии (1569-1795). — Минск, 1971. — С. 167-181.
36. Мараш Я. Н. Очерки истории экспансии католической церкви в Белоруссии. — С. 17; Muciszewski J. Szlachia polska і jej panslwo. — Warszawa, 1969. — S. 66-71; Kosciol w Polsce. T. 2. Wieki XVI-XVIII. — Krakow, 1969. — S. 130-141.
37. ЦДІА (СП б). — Ф. 822. — On. 12, 1839. — Спр. 2936. — Арк. 363 зв.
38. Там же. — Ф. 822. — Оп. 12, 1802. — Спр. 2. — Арк. 19, 19 зв.
39. Там же. — Арк. 27 зв., 404 зв., 522, 608.
40. Litak St. W sprawie publikowania і rejestracji akt wizylacyjnych... — S. 136-137; Szyinanski J. Z, dziejow wizytacji archidiakonskich... — S. 280.
41. Львівський музей українського мистецтва (ЛМУМ). — Спр. Рк-лат. 26. — Арк. 4.
42. Там же. — Спр. Рк-лат. 26 — Арк. 4 зв.-6.
43. Там же. — Арк. 6.
44. Приходы и церкви Подольской епархии //Труды Подольского епарх. ист.-стат. комитета. — Каменец-Подольский, 1901. — Bып. 9. — С. 708.
45. ЛМУМ. — Спр. Рк-лат. 26. — Арк. 136.
46. Там же. — Арк. 823 ;ш.
47. Там же. — Арк. 84 зв.
48. Encyklopedia koscielna. — Г. 21. — S. 536-537; Szymanski J. Z. driejow wizylaciji archidiakonskich... — S. 277.
49. Ibidem. — S. 276-277, 279.
|
