Завальнюк О. М. "1932-1933 РОКИ НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ (До 60-річчя голодомору)"
7 декабря 2005
Наприкінці 80-х — на початку 90-х pp. українські історики зробили перші кроки по вивченню трагедії голоду 1932-1933 pp. на Україні. Передусім привертають увагу дослідження С. В. Кульчицького1 , звернені на визначення демографічних наслідків голодомору. Вчені добре з'ясували механізм антигуманної політики сталінщини, яка викликала голод, забрала з життя мільйони людей.2
Надбанням громадськості стали документи3 і живі свідчення очевидців 4, які розповідають про жахливі голодні роки в різних регіонах України.
Певна робота по вивченню голодомору розпочалася на Поділлі. Вінницький історик І. Г. Шульга5 вперше створив науковий сюжет про передумови і лютування голоду на території колишньої Вінницької області. Ним узагальнено матеріал, який відноситься здебільшого до східної частини подільського краю.
Мета цієї статті — з'ясувати долю Хмельниччини у всеукраїнському голодоморі 1932-1933 pp.
В 27 районах Вінниччини 30-х pp., які нині складають територію Хмельницької області, хлібозаготівельна політика, що кілька років підряд проводилася методами продовольчої розкладки, вже в 1932-му призвела до втрати селом значної частини необхідних харчових ресурсів — питома вага «недоторканих» хлібозаготівель у зібраному врожаї 1931 року складала до 80 відсотків.6
Намагаючись виконати нереальні плани хлібозаготівель, місцева влада практикувала повальні обшуки селянських дворів, які не справлялися з встановленими для них завданнями. По суті, на селі відбувалася конфіскація прихованих хліборобами продовольчих запасів. Щоб не залишитися без хліба, селяни-власники закопували його, ховали в лісах, на хуторах, передавали на збереження родичам. Це було реакцією на кількаразовий перегляд районними властями планів заготівлі хліба. Не випадково, плани не виконувалися, їх строки переносилися на більш пізній час, з чим не хотів миритися центр. Так, 6 січня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У винесло догану бюро Старокостянтинівського райпарткому за незадовільне керівництво хлібозаготівлями, недостатню мобілізацію мас і недостатній натиск на куркуля. Голову райвиконкому було знято з роботи, уповноваженому ЦК партії по цьому району винесли сувору догану з попередженням.7
Десятки подібних рішень приймалися на рівні обласної і районних ланок. Командно-адміністративна система шукала причини зриву намічених планів викачування хліба з села в «ворожій природі» куркуля, до якого зараховувала справних господарів, в недостатній бойовитості і переродженні партійних, радянських і господарських кадрів.
В лютому 1932 p., поступившись тиску, хлібороби віддали державі хліб по плану. Однак це стосувалося передусім колгоспів, яким довелося віддати в рахунок хлібозаготівель навіть насіннєві фонди. Одноосібники більшості районів області розверстки не виконали.8 Сотні колективних господарств не змогли розрахуватися з своїми членами, чим викликали у них антирадянські настрої, які поширювалися і на одноосібників.9 На цій основі спостерігаються масові виходи з колгоспів. Наприклад, у Грицівському районі рівень колективізації зменшився на 21,1 відсотків, Славутському — 9,7, Полонському — 4,3. Найбільш рішуче селяни рвали відносини з колективним виробництвом там, де розмір натуральної і грошової оплати був найменшим, а їх видача затримувалася.
Продрозкладка сильно вдарила по фуражних фондах. У квітні 1933 р. повідомлялось, що протягом останнього року область втратила до 100 тис. коней.10 В лютому 1932 р. обстеження показало, що, наприклад, у Затонському районі «догляд за кіньми по колгоспах дуже кепський, й тому до весняної посівної компанії будемо мати незадовільну тяглову силу».11
17 березня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило обов'язкову постанову, за якою Вінницький обком партії повинен був організувати «соціалістичну допомогу» Одещині в розмірі 3 тис. т зерна.12 Додаткові заготівлі, викликані цим рішенням, остаточно підірвали хлібні запаси села, посилили голодування колгоспників і одноосібників. Особливо постраждало східне Поділля, де голод охопив 8 районів.13 Становище було настільки важким, що центр змушений був надати продовольчу допомогу, яка у травні-червні склала 240 тис. пудів хліба і 30 вагонів риби.14
Весняна посівна кампанія проходила в дуже складних умовах. Голодні люди не бажали йти на дармову працю. Процвітали апатія, безвідповідальність, масові порушення трудової дисципліни в колгоспах. Через небувалий падіж коней не вистачало тяглової сили. Довелося залучати корів. Погано працювала техніка. Гостро не вистачало насіння. Щоб не допустити провалу посівної, Україна отримала централізовану насіннєву і продовольчу допомогу в розмірі 13,5 млн. пудів зерна. 15 Частина її дісталася господарствам Хмельниччини.
Відчуження хліборобів від засобів виробництва, втрата можливості розпоряджатися результатами своєї праці призвели до відбувальщини, втрати інтересу до колгоспних справ. Боротьба за існування виливалася в крадіжки, які завдавали шкоди колгоспам. Так, 20 квітня 1932 р. начальник особливого відділення 1 Кавкорпусу і Проскурівського відділу ДПУ вказував, що в с Мажилівка колгоспники під час сівби закопували частину зерна, а після роботи забирали його додому. В с. Педаси колгоспники-сіячі економили по 45-50 кг посів-матеріалу на 1 га площі.16
Виробнича активність падала і у одноосібному секторі. Уповноважені райпарткомів доповідали з місць, що «деякі селяни не мають охоти якісно обробляти землю, мотивуючи це тим, що на майбутній рік вона їм не попаде».17 Селяни були у розпачі через відсутність харчів. «В поле виходити непотрібно, хліб позабирали, нам доводиться з голоду здихати, нехай роблять ті, що позабирали хліб» 18, — так висловлювався середняк І. Іванов з с Чаньків Дунаєвецького району. В Проскурівському районі одноосібники відмовлялися сіяти через відсутність зерна.19 В багатьох випадках така позиція була зумовлена незалежними від хліборобів чинниками. В результаті чимало площ виявилися незасіяними. Лише у одному Дунаєвецькому районі недосів складав понад 1500 га.20 Це, однак, не було враховано при складанні нового хлібозаготівельного плану.
Голодували і міські жителі. 19 травня 1932 р. до Вінницького оргоблкомітету були надіслані скарги з Кам'янця-Подільського, адресовані Г. І. Пєтровському. їх резюмували так: «Службовців зняли з постачання, народ голодує, діти помирають з голоду».21 5 травня Політбюро ЦК КП(б)У зобов'язало народний комісаріат постачання повністю задовольнити в харчах підприємства Полонного, Славути, Дунаєвець, студентів Кам'янця-Подільського.22 Цьому рішенню передував візит секретаря ЦК КП(б)У П. П. Любченка у прикордонний район.23
З приходом літа голод потрохи відступав, хоч в деяких районах продовжували виявляти опухших. Знесилене село рятувалося городиною й фруктами з присадибних ділянок. Частина колгоспників отримала аванси хлібом в рахунок трудоднів. Проте до цього часу не дожили тисячі подільських хліборобів.
6 липня 1932 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б)У затвердили новий хлібозаготівельний план для України, дещо менший від попереднього. Але підірваними силами виконати його було не можливо. Продовжувався процес дальшого згортання колгоспної системи. У червні 5800 осіб подали заяви про вихід з колгоспів Вінницької області, у 172 випадках були забрані коні з колгоспів. Селяни Проскурівського району вважали, що «тепер вигідніше бути не в колгоспі, а вести індивідуальне господарство, можна буде більше продавати на ринку». Такий мотив виходів не був основним. З колгоспами пов'язувались нещастя, які доводилось мати останнім часом. 13 колгоспників с Водички пояснювали свій вихід тим, що колгосп «довів їх до голоду і що їх діти помирають голодною смертю».24
Влітку 1932 р. на місцях розпочалася боротьба хліборобів з намірами командно-адміністративної системи здійснити чергову продрозкладку. Колгоспні збори, зібрання одноосібників в один голос протестували проти нав'язування нових планів, відмовлялися затверджувати їх. Посланцям районних центрів доводилося збирати селян по декілька разів, застосовувати різні методи впливу, в т.ч. . погрози. Кінець-кінцем село поступилось. Крім виконання нереальних планів, колгоспників Хмельниччини зобов'язували повернути насіннєву і продовольчу позики, отримані навесні. В цілому для області це додатково складало 16200 т. Постановою від 15 липня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У вимагало стягнути натуральну позику з боржників понад встановлені зобов'язання по хлібоздачі з перших же партій хліба.25
З приходом жнив голодне село жадібно кинулося на дозрілий хліб. Значно більше, ніж у 1931 p., фіксувалися факти зрізання колосків на колгоспних полях. Скошений і обмолочений хліб масово розкрадався. Партійні працівники змушені були визнати, що «колгоспники забирають зерно в мішки, кармани і розносять по домах; з чим боротьба ведеться слабко».26 За свідченням тогочасної преси, у кожному районі Хмельниччини мали місце сотні доведених фактів розкрадання зерна. Явище самовільного «отоварення» минулорічних трудоднів охопило всю Україну, інші зернові райони, де селянство голодувало. Тому 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли написану Сталіним постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». За цим документом «розкрадання» майна колгоспів мало каратися розстрілом, а за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.27
Поряд з розкраданням на зерновому балансі колгоспів надзвичайно позначалися втрати врожаю, що впливало і на хлібозаготівлі. Серпневий план всі райони області провалили. Пояснення цього було далеко не об'єктивним. Наприклад, керівництво Шепетівського району вважало, що це сталося «через відсутність справжньої розгорнутої більшовицької боротьби за хліб, за темпи, через брак потрібного більшовицького натиску на глитайню, через незадовільне розгортання масово-політичної роботи, ...через опортуністичну бездіяльність окремих сіл та колгоспів...»28
Суттєво не вплинуло на підвищення темпів заготівлі хліба стимулювання одноосібників промисловими товарами. Воно велося безсистемно, непродумано і мало вигляд незграбної спроби налагодити продуктообмін, В одних місцях на це виділялося 20 відсотків запасів товару, в інших — 25-50.29
З 9 січня 1932 до 15 січня 1933 р. заборонялася колгоспна торгівля хлібом. Цей захід, як вважали в центрі, має «полегшити боротьбу з розбазарюванням колгоспного хліба, створити необхідні умови для боротьби з розбазарюванням хліба одноосібними господарствами і тим самим сприяти успішному виконанню плану хлібозаготівель і збереженню максимальних натуральних фондів, що підлягали розподілу серед колгоспників».30
Перекривався шлях внутрішнього споживання харчового зерна. 22 серпня Укрколгоспцентр розпорядився видавати колгоспний печений хліб лише трактористам. Іншим трудівникам належало їсти гарячу страву з принесеним з дому окрайцем. Щоб колгоспники могли працювати на жнивах і прагнули до більшого виробітку, передбачалося авансування натурою під трудодні в розмірі 10-15 відсотків обмолоченого хліба.31
Останнє рішення партії виконувалось вкрай погано, про що засвідчували повідомлення з місць. Одне із них, що народилося в ДПУ Дунаєвецького району, відзначало «масове незадоволення колгоспників в зв'язку з невидачею останнім повністю авансів натурою в рахунок 15% зі всієї кількості обмолоченого хліба, а також тією обставиною, що часто колгоспникам видасться хліб поганої якості, який мас великий процент засміченості...»32
Вересень не приніс покращення в хлібоздачі. Ні жорсткі денні завдання, встановлені для сіл і колгоспів партійними органами, ні лютування і масові беззаконня уповноважених (мордобої, арешти, тотальні обшуки садиб і т. ін.) не забезпечили перелому. І все ж, в результаті безперервного тиску, примусового вилучення прихованого зерна на середину жовтня два райони Хмельниччини — Ляховецький і Городоцький виконали план по одноосібному сектору (залишалися колгоспи), чотири — Михалпільський, Орининський, Шспетівський і Юринецький спромоглися виконати від 67 до 70 відсотків завдання, але більшість районів не справилися і на половину, серед них Полонський зсипав лише 1/5 плану.33
З прибуттям в Україну молотовської комісії хлібозаготівельний план було зменшено, а курс на його виконання став більш вимогливішим, безкомпромісним. Наприклад, протягом 26-28 жовтня у Волочиському районі заготівельники зуміли вигребти 3200 ц хліба, тоді як за 5 попередніх днів вони взяли лише 2023 ц. В окремих селах конфісковане зерно потягнуло на півтори планового завдання.34 В цей час лише Ляховецький район, єдиний в області, звітував про повне виконання річного плану.35
Про те, як працювали заготівельні бригади в одноосібному секторі, дає певне уявлення анонімний лист з с. Зінькова в редакцію газети «Вісті»: «С/рада забирає весь хліб, не лишаючи навіть на посів, забирають насіння до зерна. Чим будемо сіяти — бригада каже, що це не їх діло: коли їм кажуть, що це незаконно, то вони відповідають, що вони — самі закони й сама власть. Забирають мішанку, сіно, ярину, й селяни випродують або нищать скотину... Наш селянин не боїться праці... але нас хотять голодом примусити іти в колгосп. В колгоспі рядові колгоспники голодують... Свавілля панує. У нас буде те, що було по других районах. Себто голод і смерть від голоду...»36
Один із виконавців партійних рішень — Яковишен доповідав районному керівництву про безжалісність заготівельників: «...бригада в присутності уповноваженого РПК т. Василенка знайшла хліб в біднячки, яка почала плакати вкупі з своїми малесенькими дітьми, і я з жалості повернув цій сім'ї частину хліба, а останній хліб забрали у хлібозаготівлю».37
18 листопада 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У приймає чергову постанову, щоб посилити темпи хлібоздачі. Зменшений план належало виконати до кінця року. Райвиконкомам надавалося право перераховувати у хлібозаготівлі всі колгоспні насіннєві, продовольчі і фуражні фонди, тобто приректи людей на смерть. Місцеву владу зобов'язували вилучити розкрадений хліб. Тому були санкціоновані масові обшуки селянських садиб з негайною конфіскацією хлібних запасів. Запроваджувалася практика натуральних штрафів (продуктами харчування), які складали 15-місячну норму здачі м'яса і річну картоплі. Для сіл і районів, які погано виконували хлібозаготівлі, зберігалося покарання через припинення продажу всіх промислових товарів.38
Постанову відразу взяли до виконання. Вже 23 листопада бюро Затонського РПК порушило питання про занесення на «чорну дошку» області, як саботажників хлібозаготівель, села Осламово, Курники, Петраші (українські), Пирогівку, Стару Гуту, Старі Нетечинці, а також колгоспи «Боротьба» (с. Малий Олександрів), ім. Артема (с. Адамівка), ім. Леніна (с. Крутибороди), «Комунар» (с. Карачіївці). «Вважати за потрібне,— йшлося у рішенні,— припинити з 24 листопада всю торгівлю крамом в споживчих товариствах цих сіл, як і колгоспу торгівлю, (для) колгоспників і селян-одноосібників аж до того часу, поки ці села не почнуть чесно виконувати свої зобов'язання перед робітничим класом та червоною армією по хлібозаготівлям.
Доручити райспоживспілці під особисту відповідальність тов. Коробського протягом одного дня вилучити з споживчих товариств означених вище сіл весь без винятку промкрам.
Доручити фракції РВК, дирекції МТС дотерміново стягнути з сіл та колгоспників, що занесені на чорну дошку, всі обов'язкові фінансові платежі, і зокрема з колгоспників дотерміново стягнути видані їм кредити».39
Новий натиск на хліборобів забезпечив ріст активності заготівельників. В окремих районах за 18 днів вдалося збільшити виконання плану на 20 відсотків.40 До «злісних нездатчиків» застосовувалися штрафні санкції, але вони бажаного ефекту не дали. Партійні працівники зізнавалися, що накладання штрафів «не впливає на посилення ходу хлібозаготівель».41 І не дивно, адже міфічних запасів у селян не було.
З початку грудня посилилися репресії проти саботажників. Лише у Затонському районі, починаючи з 1 серпня, ідо кінця року було засуджено 183 селянина до позбавлення волі строком на 1,5-10 років.42 До кінця 1932 р. кількість засуджених у Волочиському районі зросла до 922 (у 1931 р. цей показник складав 406).43
За невиконання планів несли покарання місцеві керівники. Так, голову відстаючого колгоспу с. Адамівка було виключено з партії і притягнуто до судової відповідальності за те, що посмів видати голодуючим колгоспникам натуральний аванс зерном по 3 кг 400 г кожному і за втрати на жнивах. До відповідальності притягали весь склад колгоспних правлінь.
Транспортування заготовленого хліба за межі України залишало напризволяще населення українських міст. У Дунаївцях, де нараховувалося понад 1,5 тис. робітників, постачання хліба, як доповідали працівники ДПУ 22 жовтня 1932 р., «продовжує залишатися крайнє незадовільним». Робітники по 3-4 дні не отримували хліба. Замість 600 г, встановлених нормою, вони отримували лише по 200 г.44
Наприкінці року колгоспи зазнали найболючішого після початку кампанії удару — ЦК ВКП(б) відмінив рішення ЦК КП (б) У про створення у колективних господарствах насіннєвих фондів. 29 грудня в обкоми і райкоми партії надійшов лист про вивезення в п'ятиденний строк всіх наявних фондів колгоспів, що не виконали плану, у рахунок хлібозаготівель. Щоб врятувати виконання республіканського плану. ЦК КП(б)У оголосив додаткову заготівлю хліба на Вінниччині та в деяких інших областях. Під неї попали колгоспи, що вже виконали свої плани, а також колгоспники, які «отримали на трудодні велику кількість хліба».45 Чим повернулося виконання цього розпорядження, розповів колгоспник с Печиски Проскурівського району редакції газети «Радянське село»: «У мене сільрада забрала хліба в кількості 25 пудів. Маючи 440 трудоднів, за які мною получено 28 пудів різного хліба в аванс (річна норма споживання хліба на 1 особу в селах складала 16 пудів — Авт.), не знаю, на якій підставі вони забрали в мене цей хліб. Вони сперва говорили, що як буцімто хліб крадений, но потім вияснилося, що хліба краденого немає, тільки той, що я чесним трудом заробив в колгоспі. І цей хліб зараз же відправили на зсипний пункт. І я зараз остався голодним, і моя сім'я не має ні кусочка хліба. Крім цього іще вони забрали 66 пудів картоплі, котру я мав на своєму огороді, хоч виконав контрактацію, котра була на мене покладена в кількості 27 пудів».46
В грудні 1932 — січні 1933 pp. хлібозаготівлі вступили у завершальну стадію. Більшість господарств втратили прихований хліб. Райони не лише виконували, а й перевиконували плани.47
Наприкінці січня в Україну прибув секретар ЦК ВКП(б) П. П. Постишев, який привіз з собою постанову політбюро «Про підготовку до сівби». З цього часу вивіз хліба з республіки припинився. Замість хлібозаготівель всі парторганізації переключилися на збирання насіннєвих фондів і підготовку весняної посівної кампанії. Було взято курс на «боротьбу за збирання насіннєвих фондів, яку належало проводити «методами хлібозаготівель», звернувши особливу увагу на виявлення й вилучення розкраденого, прихованого, незаконно розданого хліба».48
Щоб швидше справитися з завданням, передбачалося стимулювання сільських донощиків: «...Тим, хто вкаже на захований хліб у ямах — видавати частину цього хліба в розмірі 10-15%». Тут же роз'яснювалось, що «зерно, заховане колгоспниками, повертається на поповнення колгоспного насіннєвого фонду, а знайдене в одноосібника — повертається на хлібозаготівлю».49
З початку лютого на Хмельниччині приступили до формування насіннєвого фонду одноосібних господарств. На перших порах сільради вимагали від селян розписки про залишення на засів потрібної кількості зерна, але згодом українське керівництво дало вказівку звозити насіння до гамазеїв. Виконати її повністю не вдалося. Наприклад, у Кам'янець-Подільському районі наприкінці лютого в гамазеї було засипано лише 2314 з 7664 ц, намічених владою.50 На 1 березня 1933 р. в Дунаєвецькому районі одноосібники зсипали 2001 ц або 23,8 відсотків до плану.51
В той час, як постишевська комісія фіксувала нові «перемоги» над хліборобами, органи ДПУ розпочали ведення статистики голоду. В лютому-березні він охопив 20 із 71 району Вінницької області.52 В середині квітня секретар обкому партії доповідав уже про 37 районів, у т. ч. 20 важких, «вражених у продовольчому відношенні».53 Є підстави вважати, що ці дані неповні. Не зверталася увага на ті райони, де становище було відносно легшим, наприклад, Теофіпольський. На початку березня секретар РПК Березенко доповідав обкому партії, що колгоспники в 20 селах голодують і просив для них допомоги. Але реакція партійних чиновників була протилежною: автора листа охрестили «політично недалекоглядним», «панікером». А секретар обкому Лівензон відреагував так: «Заяву про голодування колгоспників слід відкинути... Голодують ледарі, туніядці... Зі всією рішучістю заявляю, що голодуючих таких «колгоспників» дуже мало...»54 Зрозуміло, що після такого висновку не всім районним керівникам хотілося просити допомоги від вінницьких властей.
Органи ДПУ добре інформували республіканське керівництво про стан справ на місцях з харчами та масштаби голодування. Про голод в Україні було відомо і у Москві. То ж не випадково, що республіці була виділена допомога. До кінця квітня вона отримала 29,9 млн. пуд. насіннєвої, 6,3 млн. пуд. фуражної, 4,7 млн. пуд. продовольчої позики і 400 тис. пуд. продовольчої допомоги.55 Станом на 13 березня Вінниччина отримала 9157 пудів борошна. До кінця місяця на харчування було направлено 17690 пуд. зерна, взятого на селі через хлібозаготівлі після 1 лютого.56 В середньому на 1 жителя області припадало не більше 143 г.
16 квітня секретар обкому партії В. І. Чернявський доповідав про дальше погіршення становища. А в середині травня обласна оздоровча комісія поділила райони на групи за ступенем враженості «продовольчими труднощами». До четвертої, найменш складної, «з охопленням продтруднощами в незначній кількості господарств в окремих селах», попали Деражнянський, Грицівський, Меджибізький, Полонський і Летичівський райони. Прикордонна територія не попала до жодної з груп, хоч і на неї була звернена увага. Так, у Проскурівському районі «продтруднощі» виявлені у селах 21 сільради. Вони охопили 90 господарств, де проживали 755 осіб, у т.ч. багато дітей; в Славутському — голодували 117 сімей 4-х сіл; в Новоушицькому — села 11 сільрад; в Кам'янець-Подільському — 170 осіб із 50 господарств 11 сіл.57 На фоні високої смертності від голоду (1-2 тис. офіційних фактів на район), 80 випадків людоїдства і трупоїдства, зафіксованих у центральних і південно-східних районах області 58, становище західної і південно-західної частини Поділля серйозного занепокоєння не викликало.
У зведеній відомості тієї ж комісії, де враховувалися опухання і смертність, немає жодного такого випадку, який би був віднесений до районів Хмельниччини. Не зважаючи на це вміщені дані дозволяють дещо конкретизувати масштаби голодування в місцевостях IV групи і тих, які входили до прикордонного регіону. За період з 15 квітня по 15 травня у Деражнянському районі продтруднощі охопили 30 сімей колгоспників і 37 господарств одноосібників із 6 сіл, в Грицівському — 28 сімей колгоспників із 5 сіл, Меджибіжському — відповідно 26 і 4 із 6 населених пунктів, Полонському — по 3, що мешкали в одному селі, Летичівському — 37 і 1 із 3-х сіл, Старокостянтинівському — по 5 із 5-ти сіл.59
Голод мав місце і в інших районах, які не були враховані комісією, зокрема Волочиському. За повідомленням прикордонників, в районі «внаслідок поганого харчування, виснаження с випадки смерті і опухання. В селі Лозова Волочиського району по причині поганого харчування і виснаження декілька днів тому помер дід 60 років — Любинський Ксенофонт. Останній був одноосібником і за невиконання хлібозаготівлі його (господарство) розпродали. За декілька днів до смерті Любинського прийняли в колгосп... В 10-ти селах району зафіксована 31 сім'я, яка потребує матеріальної допомоги... Для надання допомоги потребуючим отримано 50 пудів хліба і для надання продовольчої допомоги сім'ям красноармійців — до 300 пудів, які розподіляються. В значній частині сіл колгоспи надати яку-небудь допомогу сім'ям харчами не в змозі, бо така відсутня в колгоспах, за винятком с Фридріхівки».60
Серед голодуючих були також села Яхнівці і Кушнірівка, про які прикордонники повідомляли раніш. «В с Яхнівці виявлено 29 сімей бідняків, середняків-колгоспників, які не мають зовсім продуктів харчування, навіть картоплі і буряків. Більша частина з них харчуется могаром, що не є продуктом харчування. Виявлено випадок, коли бідняк-колгоспник Ткачук Федір Юхимович, сім'я якого складається з семи душ, мас 300 трудоднів, харчувався малясом з домішками полови. Через відсутність харчів в цих сім'ях кілька чоловік опухли. Є випадки, коли деякі колгоспники продають корів і за це отримують продукти харчування... За приблизними підрахунками, в с Яхнівцях харчів потребує 100 чоловік.
В с Кушнірівка виявлено 15 сімей, які зовсім не мають ніяких харчів. Серед цих сімей-колгоспників є випадки опухання, захворювання, особливо дітей... Внаслідок поганого харчування і виснаження померло шість чоловік похилого віку, по 80-95 років. Крім вище названих 15 сімей, є також колгоспники-бідняки і середняки, які мають нужду в хлібі. Всього нараховується по селу до 50 чоловік».61
Статистика, на жаль, обійшла й інші райони, у т. ч. Дунаєвецький. Тут на середину квітня факти голодування відзначалися у 7 селах, хоча, як зазначали працівники ДПУ, їх було набагато більше.62 Наприкінці травня стало відомо про смертність від голоду і випадки самогубства.63
Виявлений архівний матеріал і опубліковані дані поки що не дають повного уявлення про масштаби голодомору на Хмельниччині. їх суттєво доповнюють спогади 26 подолян, вміщені в народній книзі-меморіалі «33-й: голод». Вони приводять факти про голод у 40 селах 29 районів Хмельницької області, у т. ч. Сатанівського, Ярмолинсцького, Затонського, Волочиського, Орининського, Чемеровецького, Смотричського, Ізяславського. Шепетівського і Дунаєвецького, які в офіційну статистику не попали. Очевидці подій розповідають про смерть односельчан від голоду — 197-ми в с. Масівеці Проскурівського району 64, 310-ти — в с Демківцях і 370-ти — в с Свіршківці Чемеровецького 65, 400-т — в с. Глибочок Новоушицького.66 Звідси стає ясно, що становище Хмельниччини не було таким «втішним», як це відбито в офіційних даних.
Шукаючи порятунку, голодні люди ставали на шлях крадіжок колгоспного зерна, за що часто платили свободою. Лише у Волочиському районі протягом першої половини 1933 р. в зв'язку з цим було засуджено 683 особи, у т.ч. 401 до ув'язнення.67
Навесні 1933 р. голод став набагато відчутнішим у містах. Ще в лютому обкому партії повідомляли про факти отічності і госпіталізації робітників паперової фабрики у Понінці і фаянсового заводу в Полонному, ряду підприємств Дунаївців.68 11 березня обласний відділ ДПУ доповідав харківському керівництву, що в Полонному опухли 13 робітників, а студенти проскурівських закладів покидають місто і навчання. Через кілька днів у Проскурові числилося 22 опухших і 160 студентів, які припинили навчання.69 Щоб не вмерти з голоду, населення споживало картопляну лушпайку, різні сурогати. Чимало проскурівських кустарів, фізично виснажених, не могли зайняти свої робочі місця в артілях. На середину березня на Понінківській фабриці опухли понад 40 робітників.70 В наступні місяці становище продовжувалося гіршати. І не випадково, адже, як зазначалося ще в лютому, «при повній відсутності хліба взагалі в продажу, маємо за останній час при дуже урізаних планах постачання... різке зниження видачі хліба тим споживачам, які знаходяться на держпостачанні. Постачання... робітників держпідприємств, їдалень громадського харчування, лікарень і дитбудинків протягом останніх 2 місяців значно погіршилось і відбувається тепер з великими перебоями».71
Про норми видачі хліба зайнятим у державному секторі можна судити з таких даних. До 9 лютого 1933 р. робітники Війтівецької МТМ отримували по 800 г хліба, а службовці — по 600. Але з цього числа обом категоріям норма була зменшена на 200 г.72
Постачання міст і робітничих селищ залежало від виконання плану по збору мірчука. Але і млинам доводили нереальні плани. До того ж селяни неохоче йшли молоти, особливо якщо врахувати невиконання ними завдань по хлібоздачі. То ж не випадково, що скрізь процвітав таємний помел. Знаючи про це, власті оголосили справжню війну жорнам і їх власникам — пристрої сотнями конфісковували, нищили на місцях або вивозили, накладали штрафи на господарства. Однак суттєвого впливу на селянську психологію цей захід не мав. Жодний із районів краю не виконав плану по мірчуку.
Крім хліба, міське населення не отримувало й інші продукти. «М'ясо, жири, крупи, картоплю область із заготівель або не отримує зовсім,— інформував секретар обкому партії ЦК КП(б)У,—або отримує в мізерній кількості, вивозячи заготовлене по централізованим нарядам. Цих продуктів в розпорядженні обласних організацій немає... Всілякі відходи, які могли б бути використані як продовольчі ресурси (зернові відходи, макуха і т. д.), також строго обліковуються і витрачаються по централізованим нарядам».73
Вивезення продуктів харчування за межі області призводило до того, що промислові центри не отримували навіть врізаних до мінімуму фондів. Так, за перший квартал 1933 р. Понінківська паперова фабрика повинна була отримати 2160 кг цукру, 2,7 тис. кг крупи, 1,2 тис. кг риби і 3,6 т соляних продуктів. Але із цього всього на підприємство надійшло лише 360 кг цукру.74
В зовсім іншому становищі були в містах і районних центрах ті, хто забезпечував виконання генеральної лінії ВКП(б). Ще 2 вересня 1932 р. бюро Дунаєвецького райпарткому ухвалило окрему постанову «Про стан обслуговування керівного складу р-ну», якою зобов'язав голову райспоживспілки «поверх встановлених норм... щомісячно для покращення стану обслуговування керскладу додавати ті або інші продукти, особливо фрукти та овочі, а також і молочні продукти в зачинений розподільник керскладу з ресурсів децентралізованих заготівель та за рахунок прибутку від комерційних операцій РСС та УРК». Голові райвиконкому належало «в свою чергу щомісячно поповняти зачинений розподільник окремими харчовими продуктами (цукор, жири, борошно) за рахунок резервних фондів, що знаходяться в розпорядженні керівників підприємств району».75
2 листопада 1932 р. Раднарком України прийняв закриту постанову «Про поліпшення матеріально-побутових умов керівних районних робітників». В списках централізованого постачання по Вінницькій області нараховувалося 4283 особи, у т. ч. 2470 членів родин. їм визначалися такі норми індивідуального постачання: хліба печеного на день — 800 г (для членів сім'ї — 400 г), крупи на місяць — 2 кг, макаронів — 1 кг, риби — 2 кг, цукру — 1 кг, консервів — 1 банку, олії — 0,5 л, сиру і кондитерських виробів — по 1 кг, мила простого — 2 куски, туалетного — 1 кусок. Приблизно половину цього отримували члени родин. Крім того, передбачалися продукти і для громадського харчування цієї категорії в закритих їдальнях.76
Утопічні соцплани вимагали все більшої активності рядових членів суспільства. Однак на селі стан трудових ресурсів був вельми плачевний. Через голодування вихід колгоспників на роботу різко знизився. З міст почали повертати колгоспників-відхідників, які повинні були поповнити фізичні втрати села. В Харкові були прийняті правила, які забороняли колгоспникам використовувати свій робочий час поза колективним господарством, тобто на присадибній ділянці. Колгоспники повинні були під час посівних робіт ночувати в полі, щоб вдосвіта приступати до праці.77
Ще напередодні посівної кампанії селу довели нові умови хлібоздачі, що запроваджували погектарний принцип, ліквідовували зрівняльність попередньої контраційної системи.78 Загалом, це було позитивним кроком. Однак багато селян віднеслися до нововведення з недовірою. Так, середняк Василь Машталяр з с. Велика Бубнівка Волочиського району заявив: «Уряд видав нову постанову про обов'язкову здачу хліба державі з гектара, вони же виробили заходи для цього, щоб знову вимотувати душу з селянина. Якщо тільки селяни засіють хліб, то держава знову забере його до зернини і селяни, як голодували, так і будуть голодувати. Ця постанова змушує всіх відмовитися від землі, так як все рівно ніякої вигоди немає і стільки, скільки вони накладають на гектар в хлібозаготівку, не вродить».79
Подібні настрої мали місце і серед колгоспників. Член артілі з с. Нова Бубнівка того ж району середняк Євген Постянський, виступаючи на зборах, де обговорювалася нова постанова, стверджував, що «постанови уряду вже й так довели нас до голоду. Весь хліб забрали, і ми голодуємо. Немає жодної постанови, щоб покращити життя селянина, а всі постановляють, як би забрати все і залишити селян голодними, і якщо ми будемо і далі все це виконувати, то попухнемо від голоду».80 Колгоспник с Січенці Дунаєвецького району, обурюючись проти несправедливості з боку держави, яка замість допомоги направляє чергові рішення про зобов'язання хліборобів, заявив представникам влади: «Чим ви займаєтесь, що ви думаєте робити з нами, ми маємо всі з голоду пропасти, вам посів в голові, чому хліба нам не даєте, який ви нам винні за трудодні».81
Не зважаючи на різкі настрої селян, сіяти все ж довелося. Однак сівба-33 проходила в значно складніших умовах, ніж рік тому. На полях примусово працювали знесилені, морально подавлені люди, які почували себе обманутими, пограбованими, приниженими. Кінське поголів'я було виснажене настільки, що часто не могли не тільки працювати, а й ходити. Не вистачало посівного матеріалу. Все це впливало як на якість праці, так і розмір ярового клину і в колгоспах, і в одноосібних господарствах.
Громадське харчування в колгоспах залишало бути набагато кращим, в сотнях господарств воно не практикувалося. Рятуючись від голоду, селяни вночі викопували картоплю, яку вдень садили на колгоспному полі.82 Масово розкрадалася городина. Впійманих крадіїв жорстоко били. В с. Воробіївцях Дунаєвецького району після такого самосуду 6 осіб померли.83
Намагаючись активізувати працю виснажених хліборобів, власті направляли в села зерно, яке належало видавати авансом під трудодні. Але пояснити голодній масі людей, що хліб належить видавати не всім, було неможливо. Непрацюючі, лежачі колгоспники не могли та й не хотіли зрозуміти, що державі потрібні лише сильні і здорові працівники. В цій ситуації керівники господарств, явно ігноруючи розпорядження зверху щодо порядку розподілу позики, ділили зерно серед всіх потребуючих, чим викликали на себе гнів районного керівництва.84
В кожному селі сівбу контролювали посівні комісії, які подавали в район відомості про просування кампанії в одноосібному секторі. Вони були наділені значними повноваженнями, могли ставити питання про висилку за межі області куркульського елементу, притягати до відповідальності хліборобів за саботаж засіву, за невиконання тими ж особами плану хлібоздачі з минулорічного врожаю. На цій основі виникали конфлікти, які розв'язувалися по-різному. Наприклад, в селах Дунаєвецького району мали місце підпали садиб сільських активістів і навіть самопідпали приміщень, які були описані сільрадою за борги. Після ліквідації господарств їх власники безслідно зникали.85
Посівна кампанія закінчилася у другій половині червня з непоганими результатами як в колгоспному, так і одноосібному секторі. Напередодні жнив власті провели чистку керівного складу колективних господарств — рахівників, завгоспів, комірників, звільнивши з посад тих людей, які мали «контрреволюційне» минуле.
Щоб не допустити розкрадання колгоспного хліба на стеблі, Вінницький обком партії 4 червня ухвалив постанову «Про організацію збирання зернових», якою зобов'язував всі партійні, радянські і комсомольські організації «негайно організувати обов'язкову охорону посівів».86 Можливо, заходи по охороні полів дещо зменшили розкрадання, але вони були не в змозі зупинити людський потік, який з дозріванням врожаю направився зрізати колоски. Голодні люди, борячись за виживання, не зважали на погрози, арешти, судові репресії, йшли на поля за збіжжям. За ці «злочини» лише з 10 по 20 липня 1933 р. в одному Затонському районі на лаву підсудних сіли 15 «перукарів», у т. ч. Торчинська Дарія, матір п'яти дітей віком від 1,5 до 13 років.87 Вироки виносилися суворі, особливо там, хто вже мав провини перед владою. Селянина І. Гайдамашко з с. Чанькова, якого раніше розкуркулили, засудили до розстрілу.88 Таких рішень виїзні судові засідання приймали десятками і сотнями.
Нові умови жнивування дозволяли видавати колгоспникам хлібні аванси, при умові якщо 90 відсотків обмолоченого поступило в держпоставку. Зерно належало авансувати під трудодні. Тому частина хліборобів була приречена і далі голодувати. Найбільш гуманні керівники йшли назустріч всім членам артілі. Такі факти були виявлені зокрема в Шумівецькому, Колибанському, Карпівецькому і Заруднянському колективних господарствах Проскурівського району. Голова правління колгоспу «Червоний селянин» (с. Шумівці) А. С. Блажук вже в перший день жнив розпорядився змолоти весь намолот (4,7 ц) і роздати всім, «хто хоче їсти». За цей «злочин» його було знято з роботи і засуджено до 8 років ув'язнення в далеких таборах СРСР.89
Новий врожай в основному витиснув голодування, хоча опухлі люди продовжували вмирати до кінця року. Нові хлібозаготівлі також проходили в умовах диктату партійно-державного апарату, супроводжувалися репресивною діяльністю судово-адміністративних органів, протистоянням частини селянства і системи, але до нового витка голодомору не привели. Сталінське керівництво змушене було підкорегувати свою політику. Проте села ще довго відчували втрати, нанесені в трагічні 1932-1933 роки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кульчицький С. В. 1933: трагедія голодомору. — К., 1989. — 48 с: Його ж. Трагічна статистика голоду // Голод 1932-1933 роки» на Україні: очима істориків, мовою документів. / Кер. кол. упоряд. П. Я. Пиріг. — К., 1990. — С. 66-85; Кульчицький С.В., Максудов С. Втрати населеним України від голоду 1933 р. // Укр. іст. журн. — 1991. — № 2. — С. 3-9; Кульчицький С. В. Трагічна статистика голодомору // Минуле України: підновлені сторінки / Редкол.: І. М. Хворостяний (голова) та їй. — К., 1991. — С. 151-167; Кульчицький С. В., Шаталіна Є. П. Становище дітей на Україні у 1931-1933 роках: (Документ, розповідь) //Гам же. — С. 168-190.
2. Панчук М. І. Злочин Сталіна та його оточення // Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 35-66; Даниленко В. М.,Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм па Україні: 20-ЗО-ті роки. — К., 1991. — С. 107-135.
3. Голод 1932-1933 років на Україні... — С 109-604.
4. 33-й: голод: Пар. Книга-Меморіал / Упоряд.: Л. Б. Коваленко, В. А. Маняк. — К., 1991. — 584с.
5. Шульга І. Коментар історика // 33-й: голод: Пар. Книга-Меморіал. — С 33-43, 136.
6. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Вказ. пр. — С. 113.
7. Голод 1932-1933 років на Україні... — С 112.
8. Там же. — С. 124.
9. Там же. — С 126.
10. Там же. — С 492.
11. Державний архів Хмельницької області (ДЛХО): Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. І. — Спр. 89. — Арк. 10.
12. Голод 1932-1933 років... — С 312.
13. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Вказ. пр. — С. 116; Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 171.
14. Кульчицький С. В. 1933: трагедія голодомору. — С. 27.
15. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Вказ. пр. — С. 116.
16. ДАХО. — Ф. Р-1160. — Oп. 1. — Спр. 11. — Арк. 22, 23.
17. ДАХО: Відділ громад, об-нань — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 117. 118.
18. Там же. —Ф. Р-115. — Оп. 1. —Спр. 11. —Арк. 44
19. ДАХО. — Ф. Р 1160. — Спр. 11. — Арк. 22, 23.
20. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 118. — Арк. 105.
21. Голод на Україні (1931-1933 pp.): (Документи і матеріали) // Укр. іст. жури. — 1989. — №9. — С 119.
22. Голод 1932-1933 років па Україні... — С 160.
23. Там же. — С 150.
24. ДАХО. — Ф. Р-1160. — Оп. 1, —Спр. 11. —Арк. 35.
25. Голод 1932-1933 років на Україні... — С 208.
26. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 89. — Арк. 172.
27. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицкий С. В. Вказ. пр. — С. 118-119.
28. Шлях Жовтня: Орган ІІІепетів. РПК, РВК та РПК. — 1932. — 26 серп.
29. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Сир. 89. — Арк. 179.
30. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 1.
31. Там же.
32. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. —Спр. 118. —Арк.244.
33. Червоний кордон. — 1932. — 14 листоп.; Вісті ВУЦВК. — 1932. — 18 жовт.
34. Вісті ВУЦВК. — 1932 — 1 листоп.
35. Там же. — 1932 — 14 листоп.
36. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 35. — Арк. 6.
37. Там же.
38. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 1
39. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 89. — Арк. 249.
40. Там же. — Арк. 247.
41. Там же. — Арк. 253.
42. Там же. — Арк. 40-42.
43. Там же. — Ф. Р-50. — Он. 1. — Спр. 111. — Арк. 197.
44. Там же. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 118. — Арк. 302.
45. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 1.
46. Кульчицький С. В. 1933: трагедія голоду. — С. 40.
47. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 35. — Арк. 29; Червоний кордон. — 1933. — 8 січ.
48. Історія України: В 2 кн. — К., 1992. — Кн. 2. — С. 275.
49. Там же.
50. Червоний кордон: Орган окркому КП(б)У, окр. виконкому і ОБ Кам'янеччини — 1932. — 28 лют.
51. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 117. — Арк. 1.
52. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 1.
53. Там же. — С. 491.
54. 33-й: голод: Пар. Книга-Меморіал. — С. 40.
55. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 442, 444; Історія України... Кн. 2. — С. 265-276.
56. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 469.
57. Там же. — С. 510, 511.
58. Там же. — С. 511.
59. Там же. — С. 509.
60. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-50. — Оп. 1. — Спр. 111. — Арк. 197.
61. Там же. — Арк. 183-184.
62. Там же. — Ф. Р-115. — Оп. 1—Спр. 117. —Арк. 100.
63. Там же. — Арк. 233.
64. 33-й: голод: Пар. Книга-Меморіал. — С. 50.
65. Там же. — С. 116, 117.
66. Там же. — С. 104-105.
67. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-50. — Оп. 1. — Спр. 111. — Арк. 197.
68. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 383.
69. Там же. — С. 422, 423.
70. Там же. — С. 499, 450, 452.
71. Там же. — С. 384.
72. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Г-50. — Оп. 1. — Спр. 111. — Арк. 197.
73. Голод 1932-1933 років на Україні... — С. 358.
74. Там же. — С. 451.
75. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 115— Арк. 100.
76. 33-й: голод: Нар. Книга-Меморіал. — С. 39.
77. Історія України: Км. 2. — С. 277.
78. Кульчицький С. В. 1933: Трагедія голодомору... — С 44.
79. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-50. — Оп. 1. — Спр. 111. — Арк. 37.
80. Там же.
81. Там же. — Ф. Р-115. — Оп. 1. —Спр. 117. — Арк. 87.
82. За суцільну колективізацію: Орган Дунаєвецького РПК, РBK і РПК. — 1933. — 16 черв.
83. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 117. — Арк. 302.
84. За суцільну колективізацію. — 1933. — 29 трав.
85. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-115. — Оп. 1. — Спр. 117. — Арк. 45.
86. За суцільну колективізацію. — 1933. — 16 черв.
87. ДАХО: Відділ громад, об-нань. — Ф. Р-35. — Оп. 1. — Спр. 35. — Арк. 36.
88. За суцільну колективізацію — 1933. — 18 лип.
89. Колгоспний шлях: Орган політвідділу Проскурів. МТС. — 1933.— 5 серп.
|
