Статьи  Научные работы Подільська старовина 1993р. ( 57 ел. ) Вініковецький С. Я., Воловик В. П. "З...
Вініковецький С. Я., Воловик В. П. "З ІСТОРІЇ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ ПОДІЛЛЯ 1921-1925 РОКІВ (за матеріал
6 декабря 2005
Двадцяті роки біжучого століття стали досить плідним періодом у поступі культури України попри всі труднощі, що були викликані довготривалим колоніальним режимом у складі Польщі, Росії та Австро-Угорщини, руйнівними війнами (імперіалістичною та громадянською), поразкою національно-визвольного руху за самостійність України (1917-1920 pp.) Це був час відносно демократичного розвитку суспільства. І коли політичне і економічне життя в більшій мірі контролювалося московською адміністрацією, то культура в цілому і, особливо, національно-культурні сили мали ще простір для розвитку. Йшов процес українізації, культурний розвиток національних меншостей. Правда, до вищезгаданих труднощів треба додати й нові, що виявились в ході культурного життя України, а саме: заідеологізованість та за політизованість. Саме ці фактори все більше проявляються в другій половині 20-х р. І, особливо, в 30-х роках. Суто класовий підхід одразу полишив нас багатьох здобутків національної культури, які вийшли, нібито, з класово-ворожого стану поміщиків і буржуазії. До того ж з кінця 20-х років і особливо в 30-х роках йде могутній наступ російського шовінізму на все українське, автори якого небезпідставно боялися, що з перемогою українства в галузі культури може настати перемога його в економіці та політиці аж до справжньої, а не фіктивної самостійності України.
Вище наведені положення поширюються й на регіони України, в тому числі на Поділлі. Нижче ми прослідкуємо розвиток ряду галузей культури Подільській губернії 1921-1925 р. Одним із найважливіших питань того часу була ліквідація неписьменності. На 1920 рік в губернії було 84,5% неписьменного населення, серед жінок — 93,1%. Раднарком України видав 21 травня 1921 року постанову про ліквідацію неписьменності. Для контролю над здійсненням цієї постанови була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія по ліквідації неписьменності. Відповідно утворювалися й місцеві органи. В нашому краї були створені Подільська губернська, повітові й волосні (з 1923 року окружні та районні) комісії, а також пункти ліквідації неписьменності (лікнепи).
Перш за все, ці комісії взяли на облік ті культурні сили (вчителі, студенти, працівники культурно-освітніх установ), які могли брати участь в цій роботі. Створювалися курси-семінари для ліквідаторів неписьменності. їм на допомогу видавалися на місці букварі, методичний посібник «Порадник ліквідатору неписьменності», щомісячний часопис «Геть неписьменнисть!».
В процес боротьби з неписьменністю були втягнуті профспілки, ради та інші організації Так у лютому 1922 р. перший губернський з'їзд записав у своєму рішенні, що вважає одним із головних завдань ліквідацію неписьменности серед членів КНС.1 Районна безпартійна конференція кількох сіл Жмеринського повіту висловлювалася за ліквідацію неписьменності.2 Такі ж резолюції приймає конференція КНС Яришівського району (травень 1923 р.)3 та Брацлавська районна безпартійна конференція (березень 1924 p.)4. Навчання у всіх школах і гуртках проводилося головним чином на українській мові, а в гуртках національних меншостей — на мові, обраній слухачами. З року в рік кількість лікнепів збільшувалася. За неповними даними в 1925 р. офіційно ліквідували свою неписьменність близько 70 тис. чоловік.5 В цьому ж році в містах губернії з ліквідацією неписьменності, в основному, було покінчено. Головну увагу тепер звернуто на село, де започаткована у 1921-25 pp. ліквідація неписьменності розтягнулася ще на 10-12 років. В цілому ж, різке скорочення неписьменних в губернії було значним позитивним фактором культурного життя того часу. Ще більше значення мало становлення освітніх закладів для систематичного навчання дітей і молоді. В умовах реформування старої школи у єдину трудову, головний курс був взятий на масовість навчання. Початкова школа мала охопити всіх дітей молодшого віку, середня (однотипна трудова, як її тоді називали, що змінила гімназії та реальні училища), значно збільшувала свій контингент, відкривалися спеціальні професійні школи та виші навчальні заклади. Однією із найважливіших проблем для шкільної освіти була слабка матеріальна база шкіл, особливо тепер, коли багато з них були зруйновані, більшість занедбані й непридатні для навчання. Про це свідчить чимало документів, зокрема, протокольний запис Тульчинського повітового з'їзду вчителів, що відбувся в серпні 1920 р. В протоколі йшлося: «Значна кількість шкіл знаходиться в надзвичайно важких умовах, без дверей, дахів, парт, в багатьох школах знищені навчальні приладдя, і всі школи повіту потребують ремонту».6
Другим важливим фактором, що не давав розгорнути повноцінну шкільну освіту, була відсутність кадрів вчителів. Про це треба було подбати негайно. Уже з 1920 навчального року в Вінниці розгорнув свою роботу інститут народної освіти (ІНО) — вищий педагогічний навчальний заклад, що мав свого попередника ще з 1912 року. В ньому було три факультети: гуманітарний, фізико-математичний та природно-географічний. Іншим педагогічним вузом губернії став Кам'янець-Подільський Інститут народної освіти (ІНО), де з 1921 р. було два факультети: професійної освіти та соціального виховання, а з 1923 р. — один факультет соціального виховання, що мав чотири відділи: математичний, природний, географічний та соціально-історичний. Вузи готували вчителів за скороченими програмами, і, незабаром, школи стали задовольняти свої потреби в кадрах педагогів.
Досить успішно вирішується й інша проблема — матеріальна шкільна база освіти. Більшість учбових приміщень у 1921-1923 pp. було відремонтовано, а згодом розпочалось будівництво нових навчальних закладів. Тільки у Вінницькій окрузі 1925 року було відкрито 40 нових шкіл.7 Значно збільшилась кількість шкіл у містах. Так, у Вінниці в той час було 14 загальноосвітніх шкіл, в яких навчалось 4324 учні. Однак, шкільних приміщень та вчителів все ще не вистачало. Стало очевидним, що всіх дітей шкільного віку, а їх за даними 1924 року було 729 тис.9 , охопити навчанням не вдасться. Тому п'ятий з'їзд Рад Подільської губернії визнав за необхідне виділити більше коштів на будівництво й ремонт шкіл.10 І все-таки залишається незаперечним те, що на 1925 рік на Поділлі були певні успіхи на ниві народної освіти. Якщо в 1923-1924 навчальному році шкільною освітою лише в сільській місцевості було охоплено 163 тис. чоловік, то в 1925 р.— 207 тис. чоловік.11 Поліпшилася справа з підручниками, в школах створюються різні майстерні (столярні, палітурні, крою та шиття). Майже в усіх школах були бібліотеки, а в деяких створювалися учнівські оркестри. Перші кроки в справі створення професійної освіти на Поділлі були зроблені ще в 1920 р. Тоді ж у Хмільнику був започаткований агрономічний технікум, а у Вороновиці вже існуюча реміснича школа перетворена в школу спеціалістів цукрової промисловості. Тоді ж почалося навчання у П'ятничанській профшколі сільськогосподарського машинобудування і Сутиському агрономічному технікумі. В 1921-1922 pp. мережа закладів профосвіти швидко зростає і на початок 1922-1923 навчального року в губернії діє три вищих навчальних заклади (два у Кам'янець-Подільську та один у Вінниці), 9 технікумів, 49 прошкіл, 30 різних профкурсів.13 В них навчається близько 10 тисяч дівчат і юнаків і, нерідко, дорослих.14 Найбільшими центрами профосвіти були Вінниця17 і Кам'янець-Подільський. У Вінниці почав заняття робітничий вечірній університет, в якому на 2 факультетах (індустріальному та соціально-економічному) навчалося 450 чоловік. В 1924 році в місті відкрилися вечірні робітничі курси з трирічним терміном навчання. Ці курси мали два відділи - будівельний та електротехнічний. Педагогічні кадри для шкіл готував Вінницький педагогічний технікум. Крім цього педтехнікуму підготовкою кадрів в Вінниці займалися агрономічний, фармацевтичний та єврейський педагогічний технікуми. Перші школи фабрично-заводського навчання (ФЗН) були створені при Моівському, Соснівецькому, Городоцькому, Деребчинському та інших цукрових заводах. Вони готували токарів, слюсарів й інших кваліфікованих робітників. В кінці 1922 року в Вінниці відкривається школа ФЗН при державній друкарні, а в 1923 р. — при Жмеринському залізничному депо, чавуноливарному заводі «Молот», Вінницькій електростанції. В травні 1923 року в губернії нараховувалося 11 шкіл ФЗН, а на 1925 рік в таких школах було вже 715 учнів.15
Велика увага приділялася формуванню навчальних закладів для підготовки фахівців сільського господарства. У 1921 році в Кам'янці-Подільському був відкритий сільськогосподарський інститут, що складався з чотирьох факультетів: зоотехнічного, птахівництва, інтенсивних культур і садівництва.16
Сільськогосподарські технікуми і сільськогосподарські школи готували кадри, в першу чергу, для сільськогосподарських кооперативів.На кінець відбудовчого періоду навчальні заклади профосвіти губернії випустили багатьох фахівців, лише в 1925 році вони підготували 547 працівників сільського господарства, 382 робітники промислових підприємств, 286 педагогів і 98 медичних працівників. На початку 1924-1925 навчального року стан профосвіти визначався даними таблиці:
Для підготовки кадрів медичних працівників відкриваються медичні школи й фармацевтичний технікум.18 Заняття проходили у важких умовах: в класах не було електричного освітлення, не вистачало підручників, наочних посібників, проте вже влітку 1923 року відбувся перший випуск, і 50 молодих спеціалістів поїхали на роботу туди, де більш за все відчувалась необхідність у медичних працівниках. Пізніше були відкриті школи медсестер у Жмеринці та Проскурові. 15 серпня 1921 року у Вінниці відбулися загальні збори медичних працівників і студентів. З доповіддю виступив основоположник вітчизняної епідеміології, вчений-мікробіолог професор Д. К. Заболотний. На цих зборах було прийняте рішення про відкриття вищої медичної школи у м. Вінниці. Цим актом був фактично закладений фундамент майбутнього медичного інституту. Після закінчення громадянської війни медичне обслуговування в Подільській губернії знаходилося в важкому стані. На початку 1920 року на Поділлі було 84 лікарні на 1909 ліжок, але вже на кінець 1921 року в губернії нараховувалось 143 лікарні на 5159 ліжок. За цей час кількість поліклінік зросла з 5 до 20. Масове будівництво нових лікарень в сільській місцевості почалось з 1923 року. Через рік почався прийом хворих у недавно збудованих лікарнях с. Лучинець (Могилів-Подільський округ), с Хащеватої (Гайсинський округ), с Ободівки (Тульчинський округ), с Красне (Вінницький округ) та інших населених пунктах.19
Швидко зростає лікарня ім. Пирогова у Вінниці. Якщо в 1917 році у ній було 100 ліжок для хворих, то на 1924 рік їх нараховувалося 175. Тут було створено кілька нових відділень. Лікарня стала навчальною базою для акушерської школи та фармацевтичного інституту. У 1922 році у Вінниці був створений протитуберкульозний диспансер, в липні 1924 року — пастерівська станція. Ці медичні установи обслуговували трудящих Поділля. Всього у Вінниці за 1923 р. амбулаторна допомога була надана восьми тисячам хворих. Тоді ж відкривають медпункти на підприємствах і установах. Перші такі пункти відкрилися на заводі «Молот» (зараз агрегатний), суперфосфатному, спиртовому та електростанції.20
Майже з нуля в 1920 р. починалося медичне обслуговування сільського населення аграрної губернії. Зроблено тут було немало. В 1925 році в сільській місцевості працювало 52 лікарні й 55 амбулаторій, 170 лікарів і більше 300 медичних працівників середньої кваліфікації. Але все-таки сільське медично-санітарне обслуговування не лише якісно, а й кількісно дуже поступалося перед міським.
1924-1925 pp. позначилися певними успіхами медичного обслуговування в губернії. Кількість лікарень в цей час збільшилася майже в півтора рази, вони були забезпечені медикаментами, 20 лікарень повністю відремонтовано. Поліпшила свою роботу значно розширена аптечна мережа Поділля. За цей час різко зменшилися епідемічні захворювання.21 Однак продовжувало зростати захворювання малярією, особливо у Могилівському й Тульчинському округах. Недостатнім був штат санітарних лікарів в губернії (один на шість районів), а кількість нормально функціонуючих бань в губернії ледве досягала двох десятків.22
В цілому на 1924-1925 pp. охорону здоров'я населення губернії здійснювали 464 лікарні, 348 фельдшерів, 66 акушерок і 508 медичних сестер. Перші кроки в цей час були зроблені в справі санаторно-курортного лікування трудящих Поділля. Будинки відпочинку й санаторії засновуються в колишніх поміщицьких маєтках. Один з них був у Вінниці, він розташувався за Старим містом (тепер санаторій ім. Коцюбинського).
Повна робота була проведена по організації спеціальних дитячих медичних установ. 5 грудня року при губвиконкомі створюється відділ охорони материнства й дитинства — «Охмадит». За рік було відкрито 13 будинків матері й дитини, 6 будинків дитини, 11 дитячих лікарень, 15 дитячих консультацій, 8 пологових будинків, 2 дитячих санаторії, 3 дитячих молочних кухні. У лікарнях було відведено для дітей 272 ліжка.23 Дитяча смертність на Поділлі в 1924 році в порівнянні з 1920 роком зменшилась удвічі.24
Роботу органів охорони материнства й дитинства в губернії 1922-1923 pp. характеризує така таблиця:25
Фізкультура і спорт на Поділлі не носили якогось організованого характеру. З весни 1923 року спортивна робота пожвавилася й прийняла певні форми громадських організацій. З цього часу при профорганізаціях і робітничих клубах створювалися спортивні осередки, обладнувалися спортивні майданчики. Спорт став популярним серед школярів, молоді та деякої частини дорослих. В серпні 1923 року була проведена перша на Поділлі спортивна олімпіада. На початку 1924 року в губернії створюється добровільне спортивне товариство «Спартак».26 Влітку 1925 р. відбулося урочисте відкриття Вінницького міського стадіону. У цей час у Вінницькій окрузі працювало 44 спортивні секції. Надалі фізкультура і спорт на Поділлі охоплюють все нові контингенти трудящих.
ЛІТЕРАТУРА
1. Державний архів Вінницької області (ДАВО). — Ф. Р-252. — Оп. 1. —Спр. 101. — Арк 192.
2. Там же. — Ф. П-3. — Оп. 1. — Спр. 60. — Арк. 16.
3. Там же. — Ф. Р-925. — Оп. 2. — Спр. 1247. — Арк. 170.
4. Там же. — Ф. Р-908. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 27.
5. Бюлетень Подгубстатбюро. — 1925. — № 2.
6. ДАВО. — Ф. Р-1139. — Оп. 1. —Спр. 42.— Арк. 48.
7. Червоний край: Орган Подільськ. губкому КП(б)У і губвиконкому. — 1925. — 25 жовт.
8. ДАВО. — Ф. Р-151. — Оп. 1. — Спр. 12. — Арк. 150.
9. Червоний край. — 1924. — 14 верес.
10. ДАВО. — Ф. Р-147. — Оп. 1. — Спр. 148.— Арк. 15.
11. Там же. — Ф. Р-147.— Оп. 1. —Спр. 148.—Арк. 15.
12. Червоний край. — 1925. — 25 жовт.
13. ДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 4. — Спр. 265. — Арк. 4.
14. ДАВО. — Ф. Р-147. — Оп. 1. — Спр. 1; Спр. 148. — Арк. 5.
15. Інформаційний бюлетень Вінницького обласного комітету ЛКСМУ. — Вінниця, 1965. — С. 22.
16. Державний архів Хмельницької області: Путівник. — Львів, 1964. — С. 236.
17. ДАВО. — Ф. П-29. — Оп. 7. — Спр. 315. — Арк. 5; Ф. Р-254. — Оп. 1. — Спр. 80. — Арк. 96.
18. ДАВО. — Ф. Р-925. — Оп. 1. — Спр. 311.— Арк. 32, 184.
19. Червоний край. — 1925. — 15січ.
20. ДАВО. — Ф. 151. — Оп. 1. —Спр. 67.— Арк. 15.
21. ДАВО. — Ф. Р-147. — Оп. 1. —Спр. 145.— Арк. 20.
22. Там же. — Арк. 22.
23. ДАВО. — Ф. Р-955. — Оп. 5. — Арк. 214.
24. Там же.
25. Звіт Подільського губернського комітету за 1923 рік четвертому губернському з'їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. — Вінниця, 1924. — С. 58.
26. ДАВО. — Ф. Р-494. — Оп. 1. —Спр. 1. —Арк. 17.
|
|
