Савчук Ю. К. "ГЕРБИ МІСТА ВІННИЦІ: ТРАДИЦІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ"
6 декабря 2005
Міські герби виникли в Західній Європі в епоху середньовіччя на певному історичному етапі еволюції міста. Вже тоді вони виконували роль символу місцевого самоврядування, зовнішнього атрибуту особливих юридичних прав та привілеїв жителів міста, пізніше — розпізнавального знаку міста як територіально-адміністративної одиниці.1
На території українських земель міські герби з'явились у зв'язку з поширенням Магдебурзького права. Найраніше його отримали міста Поділля, потім Волині, пізніше Київщини.2 Разом з королівським привілеєм, що надавав місту право самоврядування, надсилались печатка і герб. За усталеною традицією герб зображувався кольоровими фарбами посередині великого тексту привілею, що, як правило, розпочинався словами: «Надаємо місту право, і звільняємо його від усякого суду, влади і звичаю польського, литовського і руського, і намісникам нашим, урядникам і суддям, забороняємо назавжди в це право втручатись і міщан до свого суду притягати»3. Тут же, як правило, вказувалось, що на печатці до затвердження актів і справ міських має вживатись зображення міського герба. Відомий польський дослідник гербової традиції міст Польщі М. Гумовський зазначав, що малюнка герба не мали лише найстаріші королівські привілеї, що виходили з XV століття, пізніші — набували його завжди.4
На превеликий жаль, частина королівських привілеїв не дійшла до нас. Стихії, численні війни, якими переповнені історії народів, зашкодили цьому. Отже, сучасні історики значною мірою змушені вибудовувати свої досліди на згадках пізніших історичних документів та джерелах літератури.
У 1640 році польський король Владислав IV своїм привілеєм надав Магдебурзьке право Вінниці.5 Цей привілей за умови, що вінницькі міщани надалі ніколи більше не будуть приєднуватись до повстань та українських «бунтівників»( Оскільки міста Правобережної та Лівобережної України брали активну участь и народно-визвольній війні, що розпочалася 1648 року, проти шляхетської Польщі, то після захоплення кожного українською міста, що володіло привілеєм на самоуправління, польський уряд засобом політичної репресії позбавляв його автономії й підпорядковував польсько-шляхетській адміністрації. Саме тому однією з умов Зборівської угоди була амністія для київських, чернігівських, вінницьких та інших міщан, що брали активну участь у війні, яка зобов'язувала польський уряд підтвердити всім цим містам їх попередні права та вольності. (Архив ЮЗР Ч. 2.— Т. 1.— № 32; Отамановский В. Развитие городского строя на Украине в XIV-XVІІI вв. и Магдебургское право // Вопросы истории, 1958.— № 3.— С. 125).), ствердив у 1650 році польський король Ян Казимір.6 Однак, «ані текст привілею 1640 року, ні його текст 1650-го не дійшли до нас» — до такого висновку спричинився у своїх історичних студіях В. Д. Отамановський, провівши його ретельні розшуки: «Вписано було цей останній (привілей з 1650 р. — Ю. О, — 8.X.1650 р. до Київських Гродських книг, але книг таких у Київському Центральному Архіві Давніх Актів немає. Взагалі, на нашу думку, є мало надій відшукати текст цього привілею, бо не тільки не дали наслідків наші заходи до його розшукання в ЦДАДА у Москві, Варшавському Головному Архіві Давніх Актів, Київському ЦДАДА та в інших архівосховищах, але й аналогічні розшукання 1780-1789 pp., проведені заходами Вінницької міщанської громади.
«...адвокати Вінницької міщанської громади, за допомогою метрикантів та архівістів, перевели сумлінні розшукання потрібних актів XV1-XVIII вв. у Метричних книгах Литовських та коронних, у книгах Гродських та земських Вінницького Архіву, у архівах гродів — Львівського, Володимирського, Житомирського, Летичівського, Галицького та ін. Наслідки отої солідної праці, що недешево коштувала міщанській громаді є вміщено у скарзі міщан перед люстраторами 1789 року».7
За цих умов доказами існування міських герба та печатки можуть слугувати пізніші архівні документи, що містять посилання на їх використання. Найстарішим з них є документ з 1642 року про надання в користування жіночому монастирю міської сіножаті, в якому, зокрема, зазначається: «...для ліпшої віри і певності на потомнії часи давши їм тот наш лист, печать міськую нам од його Королівської милості надано притиснуть росказаліємо».8 Свідчення окремих з них дозволяють певною мірою виконати графічну реконструкцію міського герба.
Особлива вага перших описів герба та печатки (Використані джерела та література не завжди розмежовують поняття міських герба та печатки, ототожнюють їх зображення. Зокрема, не властиво для польських дослідників, що, зважаючи на усталену історичну традицію падання містам Магдебурзького права, а відтак печатки й герба певною мірою с виправданим. У цьому досліді автор наслідує що традицію.) міста для нашого досліду зобов'язує подати текст оригіналу архівних документів, введених в науковий обіг В. Д. Отамановським у своїх студіях з історії міста Вінниці. Який саме був герб Вінниці на «міській печаті дещо виявляє опис витісненої на масі печатки, що його зроблено було під час описання до земських книг Брацлавського воєводства акту Вінницької міщанської громади. Акт той був з печаткою старого міста Вінниці, тобто з зображенням двох гачків та інших знаків привілеями королівськими тому ж місту Вінниці для вживання на печатці дозволених».
«...przy pieczeci starey miasta Winnicy, to jest z wyrazeniem wend dwoch у innych znakow przywileiami krolеwskimi lemuz miasiu Winnicy dla uzywania na pieczec pozwolonych».
Це саме стверджує й декрет королівських комісарів з 1788 року, в якому стоїть, що привілеєм Владислава IV з 1640 року Вінниці як пограничному місту на герб призначено було: «дві шаблі та гачки» 9 («szabel dwie у wedy»).
Ймовірно, традиція зображення двох шабель та гачків на міській печатці переривається в середині - останній чверті XVIII ст. Доказом цього слугують відтиски міської печатки Вінниці (рис. 1. № 1471; рис. 2. № 1493), її графічна копія (з Фонду колекції доктора М. Гумовського), що зберігаються у відділі Рукописів Народного музею в Кракові. На них бачимо хрест і птаха. Зображення обрамлене гілками, під якими вміщено літери «В» й, здається, «К» (рис. 2. № 1493). їх впевненому прочитанню зашкоджує якість ксерокопії. Напис по колу зроблено польською мовою: «Pieczenc miasta Winnici. IKM». («Печатка міста Вінниці. ІКМ». /Його Королівської милості/). Печатку увінчано королівською короною (рис. 1. № 1471; рис. 2. № 1493). Майже тотожна подібність до емблеми герба «Jezierza» дозволяє висловити припущення, що на печатці Вінниці від 1777 р. (рік визначено М. Гумовським. — Ю. С.) зображено саме цей герб. Втім, надаємо читачеві можливість зробити цей висновок самостійно, подаючи опис герба «Jezierza» («Єжежа») за польським дослідником Каспаром Несецьким: «Має бути в полю червонім хрест кавалерський, на хресті крук, що тримає в дзьобі печатку, голова вправо обернена, в нашоломнику три страусових пера. Однак,— додає автор,— Окольські не уточнює, що на хресті має бути крук, а тільки птах». «Цей герб,— повідомляє Несецький,— мав з собою принести до Польщі перший архібіскуп гнезненьський»(рис.3).
На нашу думку, зміна зображення на печатці міста стала наслідком посилення процесу полонізації українського суспільства (земель), що припадає на кінець XVIII ст., а відтак загостренням релігійного, національного та соціального протистояння, що мало прояв у всіх сферах суспільного життя, зокрема і в середовищі міщанських громад. Вінницька міська громада не стала винятком за цих обставин. Так, наприклад, до 50-х років XVIII ст. у державних установах м. Вінниці користувалися українською мовою. Але з 60-х років, коли на посаду міського писаря староста Чосновський призначив шляхтича поляка Яна Романського, міські актові книги почали вести польською мовою. Відтоді посаду міського писаря завжди займав найманий шляхтич-поляк. Проте, міський уряд продовжував уживати давні міські печатки XVII ст. з написом українською мовою.10 Зрозуміло, що така мовна невідповідність напису на печатці й тексту скріплюваних нею документів мала зберігатись недовго. Як відбулась конкретна дія заміни печатки — відповісти досить складно. Можливо, якийсь шляхтич почав вживати міську печатку із зображенням свого родинного герба. Виявити його ім'я, в цьому разі, можуть допомогти літери на печатці. Однак, остаточно ствердитись в цій думці не дозволяє брак джерел та інформації, що залишає її в стані вірогідних гіпотез.
Новий герб затверджено місту 22 січня 1796 р. В цей час Вінниця перебувала у складі Російської імперії (за наслідками другого поділу Речі Посполитої що відбувся у 1793 році).
В указі імператриці Катерини II «Про герби міст Мінської, Волинської, Брацлавської та Подільської губерній» вміщувався його опис: «В 1650 году Королём Яном Казимиром дан сему городу герб, который изображает в красном поле золотую уду на два жала в стороны разделенную, а в корне содержащую крепость(Логічно було б припустити, що тут мала місце технічна помилка при укладанні збірника «Повне Зібрання Законів Російської імперії», ба навіть переписувачами імператорського указу: «крест-крепость».), под которою косым крестом же положены два меча натурального вида».11 Тут же в указі вказувалось, що у верхню частину (главу) міського герба має бути обов'язково внесено герб губернський «для показания принадлежности оных к той Губернии». Вінницький міський герб набув зображення Брацлавської губернії (рис. 4).
Герб міста 1796 року яскраво відображав специфіку процесу міського герботворення в російській державі, спрямованого на уніфікацію, виразну ієрархічну побудову, слугував важливим ідеологічним інструментом офіційної політики.
І хоч підхід, обраний Герольдією у справі творення міських гербів, як це обумовлювалось в самому указі, передбачав необхідність «зібрати містом згаданих намісництв герби давні», що певно мало на меті підкреслити дотримання історичної традиції та її перевагу. Однак внесені зміни («увідповіднення до звичайних у цьому разі прийнятих правил»): поділ щита, зображення у верхній частині (главі) герба губернського міста (тобто двоголового орла, на грудях якого вміщувався як «ознака приєднання та підданства краю» герб губернського міста) — виявили прямо протилежний результат.
За оцінкою Н. Соболевої, автора відомих студій з міської геральдики Росії кінця XVIII-XIХ ст. («Российская городская і областная геральдика XVIII-XIX вв.» та «Старинные гербы российских городов»), «... в российской городской символике сделан сильный акцент на пропаганду официальной идеологии. В то же время своеобразная конструкция российского городского герба визуально воплощала суть правительственной политики по отношению к городу: город (это показано при помощи «подчиненности» вторичности городского герба имеет самостоятельность (самоуправление) по монаршему благоволению (символ верховной власти над городским гербом)».12 У цьому зв'язку виглядає невипадковим той факт, що поділ щита (за згаданим зразком) міського герба було вперше запроваджено саме на ново приєднаних землях (1772 p.), яких набула Росія після 1-го поділу Речі Посполитої.13
Принципова відмінність герба міста 1640 року та затвердженого 22 січня 1796 полягає і в тому, що вони графічно відображають різні ідеї, виконують прямо протилежні соціальні ролі, що спричинено трансформацією функцій міського герба за умов абсолютизму. Так, Магдебурзьке право надавалось поселенням незалежно від їх адміністративного статусу, й герб за цих умов зовні вирізняв новий юридичний статус поселення, що набувало нові права та привілеї, тоді як герби, затверджені імператорським указом Катерини II у 1796 році, отримали міста, що виконували адміністративні функції, тобто були центром повіту або губернії (з 13 міст Брацлавської та 12 Подільської губерній, яким надано герби верховною владою, немає жодного, яке б не виконувало адміністративних функцій).
Отже, герб міста у найзагальнішому плані покликаний був донести інформацію: місто як адміністративний центр повіту, підпорядковане намісництву, що входить до складу Російської імперії і підлягає її верховній владі. Йдеться про те, що при редагуванні (якщо так допустимо висловитись) та створенні нових міських символів, у данному випадку герба міста Вінниці, російською монархією використано прийом зміни гербового зображення, спрямований на перетворення територіальних символів в засіб вираження політичних, юридичних, історичних домагань.
У той чи інший спосіб ці ідеї відтворені й на інших пам'ятках досліджуваного періоду. Серед них — печатка магістрату м. Вінниці 1796 р. (рис. 5; 6; 7).
Із скасуванням намісництва і утворенням Подільської губернії герб втратив свою юридичну дію. Це, як і геральдичні огріхи, стало однією з причин перегляду новоствореним Гербовим відділенням Департаменту Герольдії зображення міського герба в середині XIX сторіччя. На що, зокрема, вказувалось в доповідній «Записці про герб повітового міста Вінниці» за підписом Керуючого Гербовим відділенням Бернгарда Кене: «мечи имеют форму новейших сабель, что противно правилам геральдики, а в верхней части герб несуществующего ныне Брацлавского Наместничества»14 (рис. 8).
У 1859 році виготовлений новий проект герба повітового міста Вінниці. (Досліджуючи тривалий час герб Вінниці, автору так і не вдалось з'ясувати подальшу долю проекту герба 1859 року.) Його опис зберігся серед документів архіву Гербового відділення:
«В червоному полі срібний подвійний гачок з хрестом посередині, в нижній частині щита два навхрест складені золоті дугоподібні мечі. На вільному полі герб Подільської губернії. Щит увінчано срібною баштовою короною з трьома зубцями й обрамоване золотим колоссям» 15, оповитим Олександрівською стрічкою (рис. 9; 10).
Отже, в зображенні герба збережено попередні фігури: шаблі, хрест, гачки, з тією зміною, що на вільному полі вміщувався герб Подільський — на синьому тлі золоте сонце в шістнадцяти променях, а над ним хрест, окрім того щит оздоблювався прикрасами. Система прикрас, запроваджених Б. Кене, допомагала визначити політичний, економічний та адміністративний статус міста. Так, срібна баштова корона з трьома зубцями вирізняла місто як повітовий центр, золоте колосся визначало сільськогосподарську спеціалізацію повіту, його багатства й добробут, червона Олександрівська стрічка — символ звитяги й служіння державі, також обов'язковий атрибут гербів повітових міст, тоді як блакитна (Андріївська) — губернських.16
Геральдична система Б. Кене, згідно з якою розроблено проект герба м. Вінниці 1859 року, продовжує традиції уніфікації міських гербів, відтворює адміністративну підпорядкованість, ієрархічність (губернський герб на вільному полі), використовує ознаки монархічної влади (зокрема імператорську корону в гербах губернських міст), стрічки орденів. В тім вона має визначальну перевагу — вибудувана на засадах суворих геральдичних приписів, позбавлена відвертої ідеологізації. Протягом XIX та на початку XX століття емблема хреста, нижня частина якого роздвоєна і переходить у гачки та схрещені шаблі, ототожнювалась з гербом Віннниці і фактично виконувала його роль. Свідчення тому — архівні документи, музейні експонати (продукція місцевих підприємств початку XX ст.) та пам'ятки архітектури, її зображення й нині відшукає допитливий вінничанин на будинку по вулиці Леніна, 67, колишньому приміщенні Вінницької міської Думи. Власне то була поширена традиція: прикрашати будинок міського уряду гербом міста від часу вживання Магдебургії. Тоді в центрі міста вибудовувалась велична ратуша — головна споруда міста, яку обов'язково прикрашав міський герб (рис. 11).
Традиція використання міського герба не переривалась у період революційних 1917-1920 років. Зображення його усталеної емблеми, яка набула графічної трансформації й відтворена у вигляді якоря, зустрічаємо на печатці Вінницької міської управи — органу міського самоуправління (рис. 12).Однак цього разу емблема позбавлена будь-яких ознак самодержавства. Печаткою скріплено документ серпня 1917 року — періоду правління Тимчасового уряду. Зазначимо, що вінницький повітовий комісар використовує власну печатку з зображенням губернського герба (сонця й хреста), нею скріплено протокол № 7 Вінницького повітового виконавчого комітету від 22 серпня 1917 p., що побічно вказує на розмежування функцій влади між власниками печаток (рис. 13). У першому випадку вона поширюється на місто і це підкреслено використанням емблеми міського герба, в іншому — на повіт, що зобов'язує вживати губернського герба.
На жаль в наступні часи слід історичної пам'яті міського герба губиться й зовсім зникає.
21 лютого 1969 року Вінницька міська Рада депутатів трудящих на тринадцятій сесії (одинадцятого скликання) затвердила Герб міста Вінниці. Він, як і попередники, став своєрідною печаткою своєї доби. В ньому відбилась суперечливість тієї епохи. З одного боку затвердження герба місту визнано було як важливий акт, яким в радянський час відновлювалася стародавня традиція, з іншого — зазначалось, що «стародавнє оформлення герба не відповідає характерові українського міста».17
Герб 1969 має такий вигляд: «щит з написом вгорі Вінниця. Стрічка Південного Бугу перерізає щит вздовж по діагоналі. У верхній частині герба справа зображено половину шестерні, другу половину якої доповнює колосся. Перша частина характеризує наше місто як промисловий центр, друга — відбиває сільськогосподарський напрямок розвитку нашого міста та добробут людей. У поєднанні ці компоненти символізують єдність робітничого класу і селянства».18
У нижній частині зліва вписується зображення старовинної башти «Мурів». Автор герба Вінниці, затвердженого в 1969 році, А. Працків 19 (рис. 14).
Розбудова Української Держави, духовне та національне відродження дали новий імпульс міському герботворенню. Демократичність, національна культурна політика, деідеологізація, зростання ролі органів місцевого самоуправління сприяють відновленню традиції використання давніх символів. Сьогодні — це багатоплановий процес, в якому умовно можна виділити кілька етапів:20
— на першому (1990 — грудень 1991 року) — дії, спрямовані на відновлення ряду українських міст, їх старовинних символів, розглядалися як історико-культурна складова процесу духовного та національного відродження, важлива ідеологічна акція;
— на другому (грудень 1991 — триває і нині) відбувається перегляд, перезатвердження, або ж повна заміна гербів міст, набутих ними в 60 - 80-их роках. В рішеннях місцевих Рад про затвердження більшості із 120 таких міських гербів прямо вказується на зв'язок із застарілими державними символами нині неіснуючої де-юре держави — УРСР. Як то в гербі м. Вінниці: кольорове рішення являє собою червоний щит, що перерізується голубою стрічкою. Поєднання цих кольорів виходить з кольорів Державного прапора УРСР.21
Водночас відновлюються старі герби міст, що мали таку традицію раніше, а також створюється чимало нових гербів. Це започаткує собою новий етап міського герботворення.
В серпні 1992 року виконкомом міської Ради з ініціативи громадськості створено комісію для вивчення питання «Про герб міста». До її складу увійшли історики (викладачі вінницьких вузів: педагогічного, сільськогосподарського, політехнічного), представники наукових та культурних установ міста (обласних: музею, бібліотеки, архіву), Спілки художників та Художнього фонду. На основі ґрунтовного вивчення архівних матеріалів ЦДІА Росії, ЦДАДА Росії, ВОДА, та студіювання літератури бібліотек Москви, Петербурга, Києва, Вінниці, дослідження музейних колекцій Народного музею в Кракові, Кам'янець-Подільського Державного історичного музею-заповідника, Вінницького обласного краєзнавчого музею комісія підготувала: «Історичну довідку про герб міста Вінниці» й прийняла рішення про відновлення (реконструкцію на основі вказаних джерел) старовинного герба міста. Підставою для такої ухвали, окрім вищеназваних, слугувало і те, що у гербі міста, затвердженому в 1969 році, не знайшла свого відтворення старовинна символіка міста. Внесення ж до герба міста загальновживаних емблем (шестерні, колосся) позбавило його історичного обличчя, самобутності, уніфікувало серед інших міст. За таких умов герб перестав виконувати роль розпізнавального знаку міста. За дорученням комісії вінницький художник Г. І. Мельник виконав проект герба міста. Його було подано на розгляд сесії міськради на початку 1993 року (рис. 15; 16).
Нижче подаємо опис проектів герба та Великого герба і їх символіку.
ПРОЕКТ ГЕРБА МІСТА ВІННИЦІ(Опис герба)
В червоному полі срібний хрест, нижня частина якого розділена і переходить у два гачки, один вліво, інший вправо, відвернені. Під ним — дві срібні схрещені лезом назовні шаблі.
Символіка
Хрест, нижня частина якого розділена і переходить у два гачки, один вліво, інший вправо, відвернені — давній знак, що дійшов до нас у стилізованому вигляді. Мас історичну традицію вживання на міських печатках близько 300 років.
Дві схрещені шаблі символізували в історичному гербі прикордонне розташування Вінниці, на жителів якої було покладено обов'язки охорони міста та краю.
ПРОЕКТ ВЕЛИКОГО ГЕРБА МІСТА ВІННИЦІ(Опис)
В червоному полі щита срібний хрест, нижня частина якого розділена і переходить у два гачки, один вліво, інший вправо, відвернені. Під ним — дві срібні схрещені лезом назовні шаблі.
Щит увінчено срібною міською короною та обрамовано золотим картушем.
Щит підтримують зліва український козак, справа - литовський воїн.
Знизу герб доповнює вінок золотого колосся, оповитого блакитною стрічкою.
Символіка(Повторення символіки герба)
Срібна корона символізує адміністративний статус міста.
Литовський воїн мас відображати епоху заснування міста литовськими князями — братами Коріатовичами.
Український козак символізує козацьку звитягу полкового міста Вінницького полку.
Золоте колосся відображає добробут та багатство краю.
Блакитна стрічка — символ ріки Південний Буг, на якій розташоване місто. Поєднання цих кольорів відтворює кольорове сполучення української національної символіки.
Таким чином, історична ретроспектива допомагає виявити дві основні тенденції генезису традиції побутування міського герба: її «консервація» та «реформування». На різних етапах еволюції міського знаку їх домінуюча роль була перемінною.
В основі першої лежить прийняття міського знаку як символу міського самоврядування, історичної відзнаки, яка знаменує неперервність, наступність, приналежність до міської спільноти.
Інша — визначається трансформацією функцій міського герба, його еволюцією. У різні історичні епохи міський знак слугував своєрідною призмою, через яку переломлювалась офіційна ідеологія та державна політика щодо міста.
Своєрідної еволюції зазнало і тлумачення символіки герба. Його установлена емблема знайшла у різних дослідників виразне різночитання:
— «На гербі м. Вінниці зображено було дві шаблі та дві вудки. Шаблі символізували Вінницю як прикордонне місто, на мешканців якого покладено було військові обов'язки. Дві вудки на гербі означали, що уряд визнає тепер право вінничан на уходництво, тоді як протягом XVI століття вінницькі старости забороняли масовий відплив міщан «на входи», бо це послаблювало сили захисників міста під час нападу татар». (Вінниця: Історичний нарис.— Вінниця, 1964.— С. 51).
— «На ньому (вінницькому гербі. — Ю. С.) зображено рибальське причандалля з двома гачками, а під ним — два схрещені мечі» (Румянцева В. Історія карбована в гербах.— К., 1987.— С. 23).
— «Герб повіту є: в червоному полі два схрещені й лезом назовні відвернені палаші, а в центрі хрест, здолу рамення якого розділене на зразок гачка». (Slownik Georaficzny...— Warszawa, 1893.—Т. П.—С. 559).
— «...в красном поле золотая уда на два жала в стороны разделенная, а в корни содержащая крепость, под которою косым крестом же положены два меча натурального вида» (Полное собрание законов Российской империи.— Спб., 1830.— Т. 22.— № 17435).
— В одній з історичних розвідок, видрукуваних на Заході, подано зображення герба у вигляді якоря з чотирма лапами (Павлович «Поділля: історичні пам'ятки».— [Б. м. ] Брама Софії, 1946. (Рис. 17).
— Свого часу автор цього досліду, посилаючись на суперечність у архівних документах, припускав можливість зображення в гербі фортеці (Савчук Ю. Стародавній герб міста Вінниці // Вінниччина.— 1992.— 22 квіт. Спец, випуск «Хочу все знати»).
Перелік можна продовжити, та слушними видаються зауваження Керуючого Гербовим відділенням Бернгарда Кене щодо гербам. Вінниці: «Описание сего герба неясно».22 Загадковим воно залишається і для сучасних дослідників. Однак, наважуючись у цій студії розглянути питання походження та змісту емблеми герба м. Вінниці спеціально, маємо скромну мсту підготувати грунт, розширити терен досліджень для майбутніх студіювань, зібрати якомога більше фактів, що могли б прислужитися для його розв'язання.
Відправою у наших пошуках слугує факт надання місту герба польським королем, що передбачає, на рівні з іншими, розгляд версії його приналежності до польської (Йдеться мова про формування гербової традиції на терен і земель, що пізніше увішли до Речі Посполитої.) гербової традиції. Вона, за принципом графічної будови емблеми, має кілька аналогій Вінницького герба.: «Chrynicki» («Хриніцкі»), «Juracha» («Юраха»), «Jasieniecki», («Ясснецкі»), «Junczyk» («Юньчик»), «JunczykII».
Обраний напрям пошуку визначав необхідність опрацювання спеціальної літератури з геральдики, емблематики, сфрагістики, зокрема польської.
Більш детально зупинимось на окремих розвідках, які виразно ілюструють відмінність поглядів на предмет нашого вивчення різними дослідниками.
1. «Znaki Picczetnc Ruskic».— Paryz, 1862.
Автор(К. Болсуновський у праці «Дрогичинские пломбы» (К., 1 894) називає прізвище автора: Г. Верига-Даровський.) звертає особливу увагу на подібність певних груп польських гербів. Він класифікує їх за аналогією з літерами кирилицької абетки, з якої, за його думкою, вони розвинулись. Особливу схожості. він вбачає з літерами П(ечатка), Т(авро), М(ітка) Оскільки руські герби, ймовірно, перебрали своє зображення з печаток, а не хоругв чи знаків на щитах, це дозволяє стверджувати, що вони були вживані як особисті монограми, зміст яких загублено.23 А щодо згаданих вище емблем, то припускаючи їх спільне походження, зазначав: «...якір Юрахи» («Juracha») являє собою теж саме що й гачки «Хриніцкі» («Chrynicki»).
При кінці дослідження автор спричиняється до висновку, що «Rusini» у попередню епоху були чудовими мореплавцями, які «широко панували на морі». 24 (Рис. 18).
2. F. Piekosinski «О Dynastyczncm Szlachy Polskicy pochodzeniu». — Krakow, 1888.
He маючи змоги опрацювати її безпосередньо, подаємо короткий виклад основних положень дотичних до нашої теми за опрацюванням К. В. Болсуновського.25
За Ф. Пєкосінським, знаки з найдавніших печаток польської шляхти, ще до виникнення формальних гербів, що мали, вірогідно, значення воєнних дружинних знаків — всі мають характер скандинавських рун. Запозичені від сусідів й занесені до Польщі, проіснували там сторіччя, незважаючи на те, що істинний їх зміст було забуто. Процес перетворення рун в польські герби відбувся еволюційним шляхом й осягав три основних етапи:
Перший пов'язаний з утвердженням в Польщі християнства, яке вбачало в рунах ознаки поганьства й повело з ними активну боротьбу. Однак шляхта стала до їх захисту, вбачаючи в родових клейнодах доказ свого благородного походження. Наслідком цієї боротьби став компроміс — майже до кожної з рун додано хрест (тобто освячено), ось чому в польських гербах, які походять від рун, хрести в будь-якій формі та кількості постійно повторюються.
Другий етап охопив перетворення близько XIII століття, коли у вжиток ввійшли хоругви замість попередніх воєнних значків. На думку Пєкосінського, первісно значки мали вигляд древка, до якого зверху було прикріплене зображення рун. При переносі на полотно зображення зазнавали графічного редагування, інколи позбавлялися навіть окремих частин, що губило їх основний зміст.
Останнім, найбільш суттєвим змінам руни були піддані в XIV столітті, коли давні родові знаки почали перероблятись на кшалт західноєвропейських гербів. Для зручності опису ці виключно умовні зображення стали ототожнюватися із загальновідомими предметами.
Отже, на відміну від автора «Znaki Piеczclne Ruskie» д-р Пєкосінські вважає, що для означення власності найперше вживано літери свого родового імені у формі рун, як єдино відомого на той час письма.
3. Malecki A. «Studia Hcraldyczne».— Lwow; Warszawa, 1890.
Оригінальне за своїм підходом до означеної проблеми дослідження присвячене вивченню родового прізвиська, яке, на думку автора розвідки, є першоджерелом походження як самих гербів, так і їх назв.26
Серед сучасних досліджень виділимо працю польського історика Т. Сулімірського («Sarmaci».— Warszawa, 1979). Дослідник вбачає витоки формування польських емблем в сарматських тамгах, що шляхом еволюції, перетворились в знаки власності. В цій ролі пізніше, в епоху середньовіччя, вони увійшли в польську геральдику.27 Його теорія міграції сарматських тамг підтверджується даними археологічних розкопок, які проводилися вченими багатьох країн у різних районах Східної Європи — в Румунії, Чехії, Словакії, Польщі, на Західному Поділлі.
Аналогії, в окремих випадках повну тотожність до емблем польських родових, а також гербів міст Великого Князівства Познаньского виявив К. Болсуновський при вивченні дорогичинських пломб. (Серед дослідників дорогичинських пломб немає єдності в питаннях щодо походження, генези та їх функцій. На думку деяких з них за подібністю до візантійських печаток це — «печати царева мужа». (Леопардов «О печатях царева мужа». Сборник. — Вып. 1. — серии II. — К., 1891. — С. 19-27). Чеський вчений К. В. Запп вбачає в них митне клеймо або ж тамгу. Подібні пломби було знайдено і в Англії у графстві Вестморлэнд у розвалинах однієї з римських станцій та виявлено в Британському музеї. Англійські вчені прийшли до висновку, що це були товарні клейма (Болсунонський К. Дорогичинские пломбы. — К., 1894. — С. 1-8).) Про це він повідомив у статті «Znaki Piеczetnie na olowiu».
К. Болсуновський наочно ілюструє своє припущення, спів-ставляючи опис емблем гербів із зображенням знаків на пломбах: «герб «Juracha», що має якір з хрестом, знаходиться лише на одній пломбі № 526; дві крапки свідчать, що це є варіант прототипу, бо в самому гербі немає жодних доповнень».28 (Рис. 19; 20).
«Герб «Jasicniecki» має на щиті літеру Т із роздвоєним закінченням. Бачимо той герб на пломбі № 325 з лицьового боку , а на зворотному літеру Т, ймовірно, ініціал володаря печатки».29
Визнаючи факт аналогій між системою емблем польських гербів і групою зображень на дорогичинських пломбах, не вважаємо його достатнім для підстави вбачати в частині тих пломб польські середньовічні сфрагістичні пам'ятки.30
В іншому дослідженні К. Болсуновський спостерігає схожість дорогичинських пломб зі знаками на древніх церковних календарях. Знаком,ﮑ подібним до досліджуваної нами емблеми, що її аналогії К. Болсуновський знаходить на пломбах та древніх церковних календарях, помічено день 8 вересня — свято Різдва Пресвятої Богородиці.31
Таким чином, опрацьоване коло джерел та літератури, побіжний огляд яких зроблено у цьому дослідженні, спонукає до кількох попередніх висновків:
1. Серед істориків немає єдності у багатьох питаннях досліджень «польських гербів». Розбіжності у поглядах на предмет часу та місця їх появи, походження та генези мають, здебільшого, концептуальний характер.
2. Емблеми гербів, поширених у польській гербовій традиції, до яких, на нашу думку, належить емблема герба м. Вінниці, мають прадавнє походження. В процесі еволюції вони зазнали значної стилізації, яка вповиваючи їх в нові форми, приховала первісний зміст.
3. При опрацюванні геральдичних студій необхідно враховувати, що за наріжний камінь у своїх теоріях дослідники інколи визначали вузько станові, династичні та політичні інтереси. За словами автора однієї розвідки «...у своїх студіях він бачив мету швидше політичну ніж наукову, прагнучи довести, що шляхта земель руських, що колись належали до Речі Посполитої, с на цих теренах прастарою, автохтонною так само як і в Русі червоній, білій, чорній, а ще на Поділлі, Волині та Україні, осілою на них набагато раніше від напливу козаків, що складалися зі збіглих холопів».32
4. Знаки, подібні до емблем польських гербів, побутували в різний час на різних територіях. Закономірності та особливості процесу становлення систем знаків у різних народів в теоретичному плані потребують своєї розробки, вони не можуть вибудовуватись на простих аналогіях зовнішньої подібності.
5. Питання походження та змісту емблеми герба м. Вінниці неможливо, принаймні для нас, вичерпно з'ясувати у відриві від окреслених вище теоретичних завдань.
Нерозв'язаним залишається і питання появи досліджуваної емблеми в гербі м. Вінниці. Для сучасних студій — складне завдання, вирішення якого за умов браку джерел та пам'яток тієї епохи може бути лише гіпотетичним.
Гербова традиція міст Речі Посполитої й Поділля, зокрема, обіймає велику групу гербів як «наданих» так і вживаних містами самочинно, що вміщують на своїх щитах повністю або частково емблеми князівських єпископських, лицарських родів. На думку польського дослідника М. Гумовського: «Це може бути вияв вдячності міста та його жителів своєму засновнику, що, прийнявши поселенців, надав їм земельні ділянки та сприяв розвою міста, або ж свідченням певного впливу на вибір емблеми герба міста його власника».33 У нашому випадку не маємо жодних підстав стверджувати, що вказані обставини чинили вплив на вибір вінницької міської емблеми, однак не відхиляємо ймовірність такої взаємодії, що могла мати місце у безлічі варіацій. До цього висновку побічно спонукає і той факт, що найбільш подібні до зображення емблеми Вінницького міського герба (герби «Юньчик II» та «Юраха») не лише набули широкого вжитку серед руських родин Великого князівства Литовського, зокрема Волині, а й походять з цих теренів. Так, за Несецьким, герб «Юраха»: «якір має бути на червоному полі, над яким хрест» (є в Литві).34 Початок своєї назви рід Юрахів веде з 1430 року, від Юрії або ж Юрха: «Юраха Русин (Rusin), староста Луцький був пізніше губернатором всієї Волині». Про нього залишив спогади польський історик М. Стрийковський, як про хороброго воєнного мужа, однак, «затятого проти поляків: їх він, коли здобували Луцька, кого лише міг спіймати, мордував, потім з поразкою Свидригайла під Ошмяною (Oszmiana) чий бік тримав, був взятий в полон і там осів».35
На географію Волинської землі, про що йшлося вище, вказує й побутування серед шляхетних родин Великого князівства Литовського, герба «Юньчик І». Досліджуючи походження кожного герба, як правило розглядаючи кілька версій різних авторів, К. Несецький про «Юньчика» оповідає: «має бути два залізні гаки на кшалт якоря розкладені, на лінії, що прямо догори від них іде, є два хрести, обоє поперек, один над другим, хрести повинні бути білого кольору, поле — червоного» (нащадки винесли його з Смоленського (воєводства — Ю. С.) до Жмуді).36
А щодо герба «Юньчик II» пише: «...є такі на Волині, які подібного цьому ж («Юньчику І» — Ю. С.) герби вживають, з тією тільки різницею, що хрест поперечний один лише кладуть, а не два, як про це говорилось вище».37
При цьому зазначимо, що в 1569 році — з часу злиття Великого князівства Литовського й Корони Польської в одну державу — з терену земель князівства були утворені Брацлавське і Волинське воєводства. Обидва вони, згідно з Дипломом короля Сигізмунда Августа від 26 травня 1569 р. виданого на Любельському сеймі, утворювали Волинську провінцію.38 За тим же королівським розпорядженням на її мешканців поширювались попередні привілеї, даровані великими князями та польськими королями, а також надано право користуватись руським письмом і т. ін. Для нас цікаво, що було обрано єдиний підхід у творенні гербів згаданих воєводств: в обох випадках на щиті зображувався срібний хрест в червоному полі (давній герб Волині), який в середині містив щиток з півмісяцем (Брацлавське воєводство) певно як ознака пограниччя з Диким полем, та польського орла (Волинське воєводство): приналежність чи пограниччя з черінною Польщею.39 Звісно, життя двох воєводств, як самостійних адміністративних утворень, протікало окремими рукавами державної ріки, але спільна протягом сторіч політична доля, географічне сусідство пов'язували їх тисячами ниток взаємних контактів (Наслідком та зовнішнім виявом яких могла стати міграція емблеми вінницького герба.): (Брацлавськими старостами свого часу були князі Острозькі, а посаду воєводи обіймав Сапєга — представники відомих родів з Волині.)40
Опис емблеми герба «Юньчик» К. Несецький супроводжує легендою. її початок, як і багатьох інших, губиться в часах поганства, його боротьби з християнством. Розповідають, що під час однієї битви, коли ворог розташувався із своїми силами на березі річки, дехто Юньчик, повідомивши про це християнське військо, повів його на ворога та перемігши його, спіймав ніби на гачок. На згадку про це Юньчику було даровано описаний вище герб.41 Легенда, витоки якої сягають часів середньовічних — боротьби християнства з поганством — породжує і іншу версію, на жаль, також гіпотетичну: місто Вінниця також розташоване над рікою. Його життя в середньовічну добу минало в борні з ворогами християнського світу — татарами, кілька раз руйнувалось, позаяк не одне військове змагання відбувалось під його стінами. Це були гіркі поразки й величні звитяги, можливо на згадку про одну з них місту й було даровано королем емблему герба «Юньчик», доповнену схрещеними шаблями.
Цією гіпотезою, прекрасною легендою, якими багата й водночас приваблива геральдика, автор завершує свою розповідь про герб м. Вінниці. Якщо наше дослідження викличе у читача хоча б малий інтерес до геральдики, цікавість до свого міста, втішно вважатимемо, що досягли мети, поставленої у цьому досліді.
ЛІТЕРАТУРА
1. Соболева Н. А. Старинные горбы российских городов. — М., 1985. — С.13.
2. Румянцева В. Історія, карбована в гербах. — К., 1987. — С.7.
3. Компан О. Міста України в другій половині XVII ст. — К., 1963. — С. 125.
5. Вінниця: Іст. нарис. — Вінниця, 1964. — С. 51.
6. Отамановський В. Развитие городского строя на Украине в XIV-XVIII вв. и Магдебургское право // Вопр. истории. — 1958. — №3. — С. 125.
7. Отамановський В. Вінниця як тин українського міста Південного Правобережжя XIV-XVII. Еволюція правового стану та укладу па фоні соціально-економічного розвитку Побужжя в XIII-XVII вв. і процесу виникнення станів: Машинопис канд. дис, захищеної в 1946 р. на Вченій Раді іст. фак. МДУ. — К.; Казань, 1924-1946 — С. 263.
8. Там же. — С 271.
9. Там же.
10. Вінниця: Іст. нарис. — С. 71.
11. Полное Собрание Законов Российской империи (Далі — ПСЗ) — Спб., 1830. — Т. 23. — № 17435.
12. Соболева Н. Зазнач, пр. — С. 102.
13. Соболева Н. Российская городская и областная геральдика XVII-XIX вв. — М., 1981. — С. 105.
14. ЦДІА Росії. — Ф. 1343. — Оп. 15. — Спр. 209. — Арк. 23.
15. Там же. — Арк. 26.
16. ПСЗ-2. — Т. 32. — № 32037.
17. Про герб міста Вінниці: Рішення Вінниц. міськ. Ради депутатів трудящих (одинадцятого скликання) від 21 лют. 1969 р. — Вінниця, 1969. — С 5.
18. Там же. — С 6.
19. Румянцева В. Вказ. пр. — С. 44.
20. Легун Ю., Савчук Ю. Процес міського горботворення на сучасному етапі // Тези доп. і повідомл. II наукової геральд.конф. —Львів, 1992. — С 50-52.
21. Про герб міста Вінниці. — С 6.
22. ЦДІА Росії — Ф. 1343. — Оп. 15. — Спр. 209. — Арк. 23.
23. Znaki Piecretne Ruskiе — Paryz, 1862. — S. 5.
24. Там же. — С. 22.
25. Болсуновский К. Дрогочинские пломбы. — К., 1894. — С. 41.
26. Там же. — С. 45.
27. Румянцева В. Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма. — К., 1986. — С. 38.
28. Bolsunowski К. Znaki piecretne na olowiu // Wiadomosci numizmatycrno-archeologicrne. — 1899-1902. — T. 4. — C.372-374.
29. Там же. — С. 374.
30. Там же. — С. 372.
31. Болсуновский К. Свинцовые пластинки (пломбы) с условными знаками церковных праздников. — К.. 1899. — С. 8.
32. Ztiaki Pieczctne Ruskic. — Paryz, 1862. — S. 30.
33. Gumowski A/. Herby miast polskich. — Warsrawa, I960. — S. 21.
34. Niesiecki R. Herbnrz Polski. — Lipsk, 1839. — T. 4. — S. 514.
35. Там же. — С. 515.
36. Там же. — С. 510.
37. Там же.
38. Там же. — Т. 1 — С. 219.
39. Там же. — С. 220.
40. Там же. — С. 221.
41. Лакцер О. Русская геральдика. — М., 1990. — С. 296.
|
