Пірус Т. П. "ВЕСІЛЛЯ В с. РАХНАХ-ЛІСОВИХ (I половина XX ст. — до поч. 60-х років XX ст.)"
5 декабря 2005
Записано від Манзюк Марії Михайлівни, 1912 р. народження, жительки села Рахни-Лісові Шаргородського району, Вінницької області, грудень 1992 - січень 1993 року.
СВАТАННЯ
Коли приходили сватати дівчину, то старости казали:
— Ми прийшли до вас, бо чули, що у вас є теличка продати.
Батьки молодої дівчини відповідали:
— Є, є на продаж.
Старости казали:
— Хочемо купити, та не знаємо ціни.
Обидві сторони домовлялись про ціну. Тоді цілували хліб, батьків. А тоді вже казали:
─ Давайте зап'єм могорич.
Запивали могорич, домовлялись, коли буде весілля.
СУБОТА
Рис 1. Молоді Пірус П. А. та М. М. з гостями (1.05.1955)Ввечері до молодої приходили її дівчата, приходив молодий із своїми хлопцями, були самі нежонаті. Цей вечір називався «Рушнички », (або «Головиця»), бо дівча і а доробляли рушнички: де полишались нитки після ткання, то їх крутили, зв'язували, щоб гарно виходило Це робили тільки в такий день в Рахнах. Роботи було небагато, бо більше співали, танцювали, веселились, жартували з молодого. Молодому співали такої пісні:
Торок, рушнички, горок.
Сторочили рушничків сорок.
Рушнички сторочили,
А горілки ще не пили.
Горілки. зятю, горілки,
Було не сватати у нас дівки.
Твоя горілка мошена,
А наша дівка прошена.
Твоя горілка солоденька,
А наша дівка молоденька.
Чудно нам, дивно.
Що десь зятя по нидію.
А зять рушничків злякайся
І за двері сховався.
Стій, зятю, не лякайся,
За двері не ховася,
Береш у нас дівку —
Клади на стіл горілку.
Тепер такої пісні у Рахнах не співають, та й рушничків не доробляють, бо рідко хто з дівчат собі рушники вишиває.
НЕДІЛЯ
Молоду одягають до шлюбу, розплітають косу. Сходяться дружки молодої. Тоді звертаються вони до старшого старости:
—Просим, пані староста, просим благословенства.
Так проказують три рази.
Староста три рази відповідає: «Нехай Бог благословить!» А тоді вже дружки і починають співати:
У перший раз, у Божий час
Благослови, отець і мати.
Твоему дитяті
Косоньку розплітати.
Отець, мати мове:
—Най тя Бог благослове!
А я в косах ходила.
Нікого не просила,
А тепер ходю, просю:
—Розплетіть, дружки, косу.
Розплетіть, розпустіте
І віночка наложіте.
Співали пісні матері, батькові, братові, сестрі. Були пісні сумні, бо дівчина теж сумувала, прощаючись з дівоцтвом. Як виходила заміж Манзюк М. М. у 1934 році, то їй співали сумну пісню, про п'яницю. Ще чоловікова сестра питала: «Чого це таку пісню співаєтє? Він що, п'яниця?» Прожила вона з чоловіком всього сім років. (Чоловік Манзюк М. М. загинув у Велику Вітчизняну війну.) А пісню ту — пам'ятає і досі:
Над Дунаем стояла
Русу косу чесала,
До коси розмовляла:
—Плени, косо, з водою,
А я зараз за тобою.
Станемо, спочинемо.
Листонька напишемо
До батенька відошлемо.
Нехай батенько знає
За кого мене дає.
— Знаю, доню, знаю.
За кого тебе даю,
Молися, доню, Богу,
Щоб Бог дав добру долю.
— Вже ж бо я молилася.
Навіки б втопилася
В глибоку кирницю —
Даєш мене за п'яницю.
В холодну воду
Даєш мене від роду.
Дівчата знали багато пісень, співали довго. Тепер не співають, бо не знають. Як моя онука заміж виходила, то я їй співати приходила в їх хату. Нагадалася, коли вже почали її до шлюбу вдягати. І чого це я,— думаю, тут. Треба піти подивитись, як її збирають. Пішла і співала вже там їй:
Чи я тобі, мамцю, не дитина,
Що ти мені гребінчика не купила.
Поїдь, поїдь, моя мамцю, в Тростянець,
Купи мені щіточку й гребінець.
Розчесати русу косу під вінець.
* * *
Розпущу я косу по плечах,
А за мною кавалери заплачуть.
Заплачуть шевці і кравці,
Ще й рахнянські молодці.
* * *
Матіночко, голубочко,
Приступися до столочку,
Змий мою головочку,
Наклади коруночку.
Тяжкі, доню, ручки мої
До головки твої.
В тебе є старша дружка
В неї біленька ручка,
Ручка біленька
До голови легенька.
Колись у молодої був біленький віночок, з парафіну. Ягідки біленькі, листочки біленькі, густий, густий такий. Пам'ятаю моїх мами вінок в образі стояв. Так у нас в Рахнах було, що вінок в образ ставили. А на фату чіпляли листочки барвінку до самого низу. Мама розказували, що колись молода віночок з барвінку мала, але то дуже давно було... У мене такого віночку не було. Ще барвінок на коровай клали... А пісні ще такі співали:
Де твій рідний брат.
Що твою косу розплітав,
А де він кісники подівав?
Кинув кісники на ріки —
Розплели молоду навіки.
* * *
Даєш мене, моя мамцю,
За Дунай бистрий.
Дай мені човен плисти,
Дай мені, моя мамцю.
Солов'ятко,
Щоб воно щебетало,
Щоб воно мене
Раненько збуджало.
Бо чужа матінка
Рано не збудить.
Піде до сусідки і мене
Обсудить.
О, день добрий.
Сусідка моя,
Оспалая, недбалая,
Невістка моя!
До початку 60-х років ще вінчались в церкві, а потім її розвалили...
Коли повертались від шлюбу, то дорогу молодим переходили кілька разів, зупиняючи їх. Молодий платив гроші і йшов далі з молодою і людьми. Зупиняли молодих так: виливали відро води. А ще ставили стілець, на якому була пляшка з горілкою чи вином, чарка і хліб. Молодий тільки пригубить чарку, яку господар наллє, а тоді і виллє позад себе.
Рис 2. Після вінчання в церквіКоли приходили до молодої, то сідали за стіл, де вже всього наготували. Колись на весіллі була капуста тушена, каша, борщ, голубці, вінігрет. М'ясо з борщу виймали і окремо подавали, як було. А ще з нього робили підливку до каші, з того м'яса, що в борщі варилось. Як багатший господар, то каша гречана, а як бідніший, то каша пшоняна чи ячмінна. А то ще був холодець. Пили чоловіки і хлопці горілку, а дівчата — квас із сухих киселиць. Робили квас так: на діжку брали 8 відер води, кидали туди сухих киселиць (сухі яблука, кружечками порізані) і два дні витримували. А як хто ще кидав трохи дріжджів, то вже виходила бражка. Ніякого солодкого не було. Це вже як багатий господар, то кисіль в тарілках подають. І чарка на весіллі була одна. За ким дойде до вугла, то стіл вже порожній. Ніхто п'яним не був на весіллі.
Як починали їсти, то молода мала попробувати по одній ложці з кожної миски. Такий звичай був. І кожну миску з борщем їй передають, щоб вона попробувала: «А ще нашого борщу!» І вона з кожної миски по одній ложці борщу з'їсть... Колись, мої мама розказували, було таке, що горілку ложками пили з миски. Може то було на весіллі, а може й ні...
У неділю ввечері молоду в Рахнах покривали. Але віночок не знімали.
Мати молодої приносила велику білу з квітками хустку і віддавала її родичам молодої, щоб вони нею покрили молоду. Ця хустка називалась имбер. Поверх хустки, яку не зав'язували, накладали весільний віночок. В понеділок молода ходила у цій хустці з віночком до самого вечора, поки її не покривали іншою вже хусткою, зав'язуючи, родичі молодого.
Після того, як отримували згоду старости покривали молоду, співали родичі (свахи) молодої:
Стану я на цимбрину (цямрину),
Крикну на родину:
—Сходься родочку
Покривать косочку.
Потім починали співати нової пісні, але вже разом з родичами молодого (усі свахи разом):
Що це над'їхало?
Чи з міста міщани?
Чи з села селяни?
Ми хочем знати,
Кому ся вступати?
Над'їхала сватечка
З великого містечка.
Із скрипками, із цимбалами,
Із молодими боярами.
Чого вони приїхали? По дівку?
— «По дівку!»
Чи маєте віночок з барвінку?
— Маємо!
Чи маєте старосту статешну?
— Маємо!
Чи маєте сванечку багатшу?
— Маємо!
Чи маєте світилку співачку?
— Маємо!
Чи маєте дружбоньку скакунця?
— Маємо!
Чи маєте (називають ім'я) молодця?
— Маємо!
Тоді свахи молодої співають:
Тихая вода з моря,
Хорошая наша згода,
Що ми ся погодили
І в парі посадили
Старосту з сватечкою,
А дружбоньку з дружечкою,
А Галю з Василечком.
* * *
Буйна хмара наступає.
Дрібний дощик накрапає.
Там Галя потопає.
— Ой, матіночко моя,
Врятуй мене з горя,
— Не моя, доню, воля
Рятувати тебе з горя.
— Як не будеш рятувати,
То я буду потопати...
Потім співали пісню свахам:
Що це свахам поробилося.
Що по стінах деруться
І до коси беруться.
Мати молодої приносила велику тернову хустку і передавала свахам:
Хмарка наступає
Дощик накрапає,
А Галіна челядь.
Як мак процвітає.
Имберу, матіночко, имберу,
Покривати русу косу звечеру.
Ми имберу ся не маємо,
Ми ся її ньому не кохаємо.
А хто його просить,
Нехай коло себe носить.
* * *
Куди ти, Галю, ходила.
Що ти свою головку вбілила.
Ходила дружечки в вишневий сад
На мою головку цвіт упав.
Нікому того цвіту струсити
Прийдеться до віку носити.
Коли з молодої зняли фату, а покрили голову великою білою терновою хусткою (имбером) і зверху наклали весільний вінок, то співали:
Розлягається грушечка з грушечками,
Розпрошується молода з дружечками.
— Бувай здорова, товаришко моя.
Стелиться мені до свекрухи дорога.
Мені дорога, а тобі шляшок битий.
Перестанемо, товаришко, любитись.
На гуляння ходити.
Позаростають стежки терночками.
Позаростають стежки-дорожки,
Де ходили наші ножки.
Уже в неділю ввечері, як покриють молоду, починали виганяти дружок з хати, співаючи їм таких пісень:
Надвір, дружечки, надвір.
Під зелений явір.
Там будуть музики грати,
А ви будете танцювати.
Дружки відповідали свахам:
А ми в дядьковій хаті
На дядьковій лавці,
А ми дядькові діти —
Будем тут сидіти.
Свахи знову починали співати дружкам:
У миснику фляжки —
Посуньтеся дружки
Від стола до воріт.
З нами не говоріть.
Від стола до порога
Туди вам дорога.
Дружки свахам відповідали подібно:
У миснику ложки — Посуньтеся свашки.
Від стола до порога
Туди вам дорога.
Від стола до норії
З нами не говоріть.
І співали дружки свою пісню, дивлячись на молоду:
Де ми ся подіємо,
Що ми пані не маємо,
Наша пані пана мас.
За смуги не дбає.
Пішли бись чи служити.
Та не вміємо робити.
Пішли б ми її поле жати.
Та не вміємо в'язати.
Світилці співали пісню іншу:
У городі сливка
Звідти вийшла світилка.
На ній черевички
З тоненької павутички.
А спідниця галаганська,
Наша світилка панська.
Світилочко панна,
Вечеряй з нами.
Не будь така пишна.
Як в саду вишня.
— Не казала мені мати
3 вами вечеряти,
А казала мені мати
Рідного брата ждати.
У той же день (неділю), коли виводили молодого і молоду з-за столу, то староста брав рушник, за який теж брались молодий і молода, а свахи співали:
Голуби у татари,
А староста в самодари.
Удар чолом
Перед столом.
Виведи нас із хати
На двір танцювати.
Будем танцювати,
Старосту оглядати.
Чи високі підбори,
Чи чорнії брови.
А наш староста
В постолах.
І в білесеньких
Онучечках.
Боїться на землю
Стати.
Онучок обваляти.
В кінці неділі, коли мали розходитися, всі разом і свахи, і родичі тричі співали таку пісню:
Що то в Галі на руці?
На вишиванім рукавці?
Там бояри їли й пили,
За вечерю дякували.
Встаньте, бояри, встаньте,
Честь Богу, хвалу дайте.
Встаньте, підоймітеся
Та перед Богом поклонітеся.
І господарю, і господинці,
Його дочці, і кухарочці.
За добру згоду.
Що п'єм горілку, як воду.
ПОНЕДІЛОК
У понеділок на весілля приходили тільки жонаті, а коли яка дружка приходила, то її садили на драбину і виносили за ворота. Були й такі дівчата, що самі навмисне приходили, хоч і знали, що їм в цей день приходити не дозволялось. Казали люди, що такі дівчата дуже хотіли, щоб їх на драбині за ворота винесли.
В понеділок молода ходила у довгій хустці (имбер), з віночком на голові. Хустка була не зав'язана. Коли наступав вечір, то мати молодого підносила вишневу тернову хусточку, щоб нею зав'язали «замолодичили» молоду. Тоді свахи починали співати таку пісню:
Гиля, гиля білі гуси.
Гиля, гиля на Дунай.
Зав'язала головочку.
А тепер сиди та й думай.
Гиля, гиля білі гуси,
Гиля, гиля на пісок.
Зав'язала головочку,
Та й думала на часок.
Гиля, гиля білі гуси,
Гиля, гиля на овес,
Зав'язала головочку
Не розв'яже рід увесь.
Тепер вже співали і молодому, і молодій жартівливих пісень, щоб вони забували своє парубкування та дівування.
Молодому співали таку пісню:
Качалися вози з гори.
Поломили ярма.
Вже ж тобі не ходити.
Де дівчина гарна.
Вже ж тобі не ходити,
Куди ти ходив.
Вже ж тобі не любити.
Кого ти любив.
Вже ж тобі не ходити
Горіховим током.
Вже ж тобі не любити
Дівчину під боком.
Вже ж тобі не ходити
У ліс по горішки,
Вже ж тобі забувати
Парубоцькі смішки.
Подібної пісні співали і молодій:
Вже ж тобі не ходити
У ліс по опеньки.
Вже ж тобі забувати
Хлопців молоденьких.
Вже ж тобі не ходити
У ліс по горішки.
Вже ж тобі забувати
Дівоцькії смішки.
Рис 3. Дружки (середина ХХ ст.)У понеділок ввечері роздавали коровай, робили перепій. В цей же день ввечері молода дякувала матері і батькові, а потім її виряджали до свекрухи. Чогось тепер не так весело, як колись, коли перепій був, як коровай роздавали. І пісень не співають весільних, і жартів тих не кажуть, коли перепивають. їдять та й їдять, навіть лінуються з-за столу вийти. Згадувала я вже про онуки своєї весілля, яке в 1990 році було. Як стали коровай роздавати, то я ще з однією бабою почали співати. Та й то вона слів майже не знала. Я сама трохи поспівала, а тоді і перестала. Бо так якось дивляться на бабу стару. Не так тепер на весіллі, як колись було. А співали ми таку пісню:
Наш староста, як пан,
Вдягнувся чорний жупан.
Китаєм вперезався
І до коровая взявся.
Наш староста коровай крає,
А семеро діток має.
То в торбу, то в кишеню — Дітям на вечерю.
Старосто перепою!
Перепий щастя й долю!
Як ми багаті будем,
Тебе не забудем.
Хто що мав, те й дарував.
Чи гроші, чи щось інше.
Казали і такс, як перепивали:
Перепиваю вам мірку гороху,
Щоб ви мали хлопця до року
Або інше:
Перепиваю осиковий пень,
Щоб ви любились вночі і вдень.
Ввечері, як вирядити молоду до свекрухи, свахи співали:
Дякую тобі, мамо, за цей же обід,
Вечеряла з дружечками послєдній обід,
А ще буду вечерю вечеряти,
А ще буду нічку ночувати.
Спитайся, Галю мами.
Чи підеш, Галю, із нами.
Питайся, не питайся,
А з нами збирайся.
(Швидше всього, що цю пісню могли співати у неділю, коли ще були на весіллі дружки, коли ще молода на одну ніч залишалася в домі своїх батьків). Виряджаючи молоду, свахи співали:
Загортай, мамо, жар, жар,
За дочкою жаль, жаль.
Кидай у п'єц дрова —
Оставайся здорова.
Кропи нас мати
Свяченою водою.
І щастячком,
І доброю долею.
Умілась мати дочкою Посилати.
А тепер умій
До свекрухи виряджати.
Часом на свекруху казали в Рахнах теща, але то рідко було. Чого так казали? Хто його зна?
Коли молода йшла до молодого, то мала брати з собою придане: постіль, рушники, рядна, подушки (дві великих і одну маленьку), простині. Це все треба було молодому викупити у сестри молодої, яка сідала на подушки і починала співати:
Боліли мені пушки,
Дерти пір'я на подушки,
А хто буде на них спати.
Нехай іде викупляти.
Молодий брав фляжку і йшов до сестри молодої. А ще давав їй гроші. Тоді вже все придане зв'язували у вузол, чіпляли на коромисло і несли до молодого, витанцьовуючи з приданим по дорозі.
ВІВТОРОК
У цей день батьки молодого йшли на гостину до батьків молодої. У нас казали так: брати гостину. Першими підходили свахи молодого і співали під порогом:
Тут біле пір’я впало.
Тут нам ся сподобало.
Галя молоденька
Пристала до серденька.
Добрий вечір тому,
Хто в цім домі,
Старому, малому,
І богові святому.
Всі заходили до хати, сідали за стіл. Свахи молодого и свахи молодої разом співали:
Здригнулися стіни,
Як свати сіли.
А ще більше здригнуться,
Як горілки нап'ються.
Пам'ятаю, як дуже давно співали на гостину таку пісню в Рахнах:
Свахо, наша свахо,
Сивая голубко,
Запросила на вечерю —
Звивайся хутко.
Ой, гиля, гиля,
Невелика наша сила.
Бочка вина, а два пива.
Два бики-трояки,
Два барани круторогих,
Два каплуни жовтоногих,
Цап і баран на вечерю нам.
Називали у нас каплунами півнів. Дуже давня ця пісня. В цей день співали і кухарці. Але найчастіше співали різних пісень, не тільки весільних. Пам'ятаю, що співали пісню «По той бік гора», інші пісні.
СЕРЕДА
Це вже пізніше стали в цей день (п'ятий день весілля) кухарку «шмалити». Говорили, що вона дуже вже вгодувалась на весіллі і її треба шмалити. Кухарці співали різних пісень і раніше, і в цей день:
Заснула наша кухарочка,
Треба її вершавочка.
Коло пупа пошемрати,
Щоб дала вечеряти.
* * *
На печі ведмідь лежить.
До гори лапки держить. Хоче кухарку з'їсти.
Бо не дає їсти.
* * *
Кухарочко наша,
Немащена каша!
Хто буде кашу мастити.
Той буде сто років жити.
А хто буде шкварки збирати.
Буде польки гуляти.
На цьому весілля закінчувалось. Було, що вже у вівторок воно закінчувалося, а було що в середу. Тепер вже й у неділю по весіллю буває, то ще в селі в понеділок перепій і коровай.
|
