Статьи  Научные работы Подільська старовина 1993р. ( 57 ел. ) Перельмутер Ю. Г., Сливка П. М., Півошенко...
Перельмутер Ю. Г., Сливка П. М., Півошенко І. М."ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬСЬКОГО
18 декабря 2005
Охарактеризовані сільськогосподарські ландшафти Вінницької області. Вказано на посилення розвитку ерозійних процесів на орних землях, що зумовлено в окремих випадках необгрунтованими антропогенними навантаженнями. Пропонуються заходи по покращенню використання сільськогосподарських ландшафтів.
Лісостеп Правобережної України — один з найбільш освоєних сільськогосподарським виробництвом регіонів України. В його межах повністю або частково розміщені дев'ять адміністративних областей. Географічне положення і особливості природних умов Вінницької області дозволяють на її прикладі моделювати проведення різних меліорацій, спрямоване на раціональне природокористування для більшості регіональних і локальних соціоекосистем на основі оптимального функціонального зонування, тобто найбільш раціонального розподілу земельних ресурсів соціоекосистеми між різними видами господарського використання території. Лише одне воно навіть без проведення додаткових природоохоронних заходів може дати значний ефект. Отримані тут результати, з урахуванням місцевих природних особливостей, можуть бути розповсюджені для всієї території Правобережної України. В роботі використано наукову літературу, фондові матеріали Вінницьких філій інститутів «Укпземпроект», «Укрдіпроводгосп» і інших організацій.
Вінницька область займає 26,2 тис. км2 , що складає 4,4% території України. Вона характеризується високо інтенсивним використанням земель — сільськогосподарські угіддя складають 70,5% території області, а орні землі — 63,8. Зі всієї площі на землі сільськогосподарського призначення припадає 88,2%, державного земельного запасу — 0,3, лісогосподарських підприємств — 8,4, місті селищ міського типу — 0,7, промисловості, транспорту і іншого призначення — 2,4%.
Земельні ресурси колгоспів складають 1988,3 тис. га. Із них сільськогосподарські угіддя займають 79,9%, а рілля — 73,5%. За даними економічної оцінки земель 1989 року, з 1 га сільськогосподарських угідь і ріллі було отримано валової продукції відповідно 988,8 і 994,4 крб. (в кадастрових цінах). Це свідчить про високий рівень використання земельних ресурсів.
Площі земель державного запасу щорічно зменшуються, що пов'язано з відводом їх під будівництво промислових підприємств і населених пунктів.
Більше 2/3 земель лісогосподарських підприємств займають ліси промислового і експлутаційного значення, біля 1/3 приходиться на ґрунтозахисні, водоохоронні і санітарно-гігієнічні насадження.
Із земель іншого призначення біля 50% закріплено за автомобільним і залізничним транспортом і 20% за промисловими підприємствами. З цієї категорії сільськогосподарських угідь біля 6 тис. га останнім часом використовувались не за призначенням і були резервом сільськогосподарських підприємств.
Для поліпшення використання земельних ресурсів в області проведені меліоративні роботи загальною вартістю понад 200 млн. крб. На сьогодні з іригаційного фонду 718,3 тис. га зрошується 40,2 тис. га (5,5%), із 110,7 тис. га перезволожених земель осушено 45,0 тис. га (40,7%).
Прогноз використання земель вказує на те, що додаткових ресурсів по залученню в сільськогосподарський оборот інших угідь область практично не має. Це викликає необхідність враховувати антропогенні навантаження (АН) на територію, які можуть призвести до небажаних змін в ландшафтах.
Майже на всій території області ґрунтотворними породами є лес і лесовидні відклади, які легко піддаються ерозії. Область лежить в межах Подільської і Придніпровської височин і характеризується різноманітністю рельєфу, ґрунтів і мікрокліматичних умов. Це хвиляста рівнина, яка поступово знижується з північного заходу на південь і південний схід. Поверхня області розчленована глибокими річковими долинами і яружно-балковою сіткою. Більше третини території Вінниччини розміщено на схилах з крутизною понад 2°. Серед зональних типів ґрунтів переважають опідзолені, лісові, чорноземи опідзолені, реградовані і типові малогумусні.
Для області актуальною проблемою є боротьба з кислотністю ґрунті в. Протягом 20 останніх років їх площа збільшилась з 800 тис. га до 1,2 млн. га. Біля 2/3 цих земель мають кислотність близьку до нейтральної. Збільшення площ земель з підвищеною кислотністю пов'язане з внесенням в грунт фізіологічно кислих добрив, з безкарбонатністю ґрунтів і їх промивним режимом. Відповідна періодичність проведення хімічної меліорації дає можливість вирішити цю проблему.
На території області протягом останніх років, крім природних, мають місце і антропогенні процеси, які негативно впливають на стан ґрунтового покриву і сільськогосподарського виробництва. В окремих місцях загальні межі ріллі і інших угідь не узгоджуються з характером ґрунтового покриву. Внаслідок значної розчленованості рельєфу, надмірної розораності, невідповідності виробничої програми господарств природним умовам території, суттєвих відхилень від рекомендованих природоохоронних заходів протягом останніх 25 років еродованість земель орієнтовно зросла на 20%. Згідно звітних даних водною ерозією охоплено 35% орних земель.
Вміст гумусу складає в середньому по області 2,42%, що на 18% менше ніж в ґрунтах, які не зазнали ерозії. В слабо змитих різновидностях гумусу менше на 8,8%, в середньо змитих на — 34,7, в сильно змитих — на 40%. За даними Вінницької філії «Укрземпроект», за 22 роки (1963-1985 рр.) при існуючій системі землеробства втрати гумусу склали 175 кг/га щорічно. Це стверджується і іншими дослідженнями. 1,6 Дослідження останніх років вказують на деяку стабілізацію вмісту гумусу в ґрунті.
Дані Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції свідчать про те, що недобір урожаю сільськогосподарських культур на змитих ґрунтах складає від 20 до 50%. Дослідження Дмитренка В. Л. та ін. стверджують, що в результаті ерозії ґрунтів по області недобирається понад 136 тис. т. зерна і відповідно цукрових буряків — 333, соняшника — 2,8, кормових (к. од.) — 231. Прямі річні втрати від ерозії складають біля 33,5 млн. крб.3 Таким чином, боротьба з ерозією ґрунтів набуває першочергового значення в справі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва і підвищення родючості ґрунтів.
У Вінницькій області, де характерна висока розораність території, високо інтенсивне землеробство, значний розвиток ерозійних процесів обумовлює необхідність впровадження науково-обгрунтованої контурно-міліоративної організації території. При цьому передбачається цілий комплекс заходів, спрямованих на припинення ерозії і відновлення родючості земель, диференційованого використання ріллі в системі сівозмін в залежності від якості і еродованості ґрунтів, розміщення їх по території. Крім цього, потрібно впроваджувати заходи правильного обробітку ґрунту, внесення органічних і мінеральних добрив в залежності від еродованості ґрунтів і покращання використання інших сільськогосподарських угідь. Однак це все ж не забезпечувало б регулювання поверхневого стоку.
За узагальненими даними інвентаризації сівозмін 1983 року, 740 (27,2%) з них велись з порушенням науково - обгрунтованого чергування сільськогосподарських культур. Це було викликано тим, що плани і завдання встановлювались не тільки по заготівлях, а й за посівними площами без належного врахування рекомендованих сівозмін, економічної оцінки земель і якості їх характеристики. При цьому не враховувались дані про динаміку зміни вмісту гумусу в ґрунтах по районах області. Встановлено, що в північній частині області, де була менша доля просапних культур в структурі посівів, запас гумусу на 13-29% вищий середньо-обласного рівня, а в порівнянні з центральною зоною його більше на 50-70%. При такій структурі посівів значна кількість господарств розміщували цукровий буряк на схилах крутизною 5-7˚ що привело до посилення ерозії ґрунту і зниженню його родючості.
Для приведення сівозмін у відповідність із зональними науковими основами ведення сільського господарства і обласною системою землеробства необхідно скоротити площі посівів цукрових буряків і довести їх до 13% в структурі посівних площ, площі кормових культур —до 27,5%. При складанні планів сільськогосподарського виробництва в значній мірі це було враховано.
В Вінницькій області с відповідно сіножатей 36,9, пасовищ — 82,6 і багаторічних плодових насаджень — 46,9 тис. га.
Кормові угіддя за характером рослинності, розміщення і зволоження поділяються на суходільні пасовища, заплавні луки малих рік і балок і низинні луки.
Суходільні пасовища приурочені до схилів балок. Майже всі ці угіддя малопродуктивні, дають не більше 20-30 ц зеленої маси з гектара, яка складається з різнотрав'я і цінність якої низька. Для них потрібне корінне або поверхневе поліпшення.
Заплавні луки малих рік і балок зустрічаються досить часто, але невеликими ділянками. Незважаючи на достатню родючість ґрунтів, природний травостій покриває більше 60-70%,, продуктивність не перевищує 10-15 ц сіна з гектара. Всі ці угіддя можуть бути покращені корінним способом і перетворені у високопродуктивні сіножаті.
Низинні луки займають притерасні пониження, западини, що переважно покриті злаковорізнотравною рослинністю. Урожайність сіна з цих угідь складає 8-15 ц /га. Переважно вони заболочені, покриті купинами різного походження і чагарниками. Вони потребують корінного покращання, а в окремих випадках і осушення.
Площі багаторічних плодових насаджень протягом останніх років зменшились, що пов'язано з їх низькою продуктивністю. Урожай фруктів в колгоспах складає 25-30 ц /га. В той же час радгоспи плодово-ягідного напрямку отримували по 150 ц /га. Наявні площі багаторічних плодових насаджень потребують ремонту і покращення догляду.
З метою підвищення родючості земель в області проведені значні об'єми гідротехнічних меліорацій. Здійснення цих робіт варто віднести на період 1976-1986 рр. Саме в цей період проводиться осушення з гончарним дренажем, а зрошення здійснюється з використанням дощувальної техніки. Однак використання цієї техніки було малоефективним. Вносилась недостатня кількість мінеральних і органічних добрив на 1 га посівної площі. Внаслідок цього не досягнута проектна урожайність майже по всіх культурах. Аналогічна картина і на осушених землях. Це пов'язано з порушенням норм і строків поливів. норм і строків внесення органічних і мінеральних добрив, агротехніки вирощування сільськогосподарських культур. В багатьох господарствах області при вирощуванні сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями отримали урожайність на 30-50% вищу, ніж на зрошувальних землях. Ця обставина викликає сумнів в необхідності зрошення в умовах області.
Кожна земельна ділянка соціоекосистеми відрізняється певним поєднанням природних і соціально-економічних умов, до яких відносяться і антропогенні навантаження (АН). їх вид визначається цільовим призначенням використання земельних, водних, лісових та інших ресурсів ландшафту. Оцінка еколого-господарського стану (ЕГС) території (адміністративного району) включає визначення всіх видів і ступені антропогенного навантаження, природної захищеності і екотонів.
Нами на прикладі Вінницького району зроблена оцінка ЕГС району. За ступенями АН всі землі району поділенні на 5 груп за п'ятибальною шкалою. До групи в 5 балів віднесені землі інфраструктури, промисловості, транспорту, порушені землі — 14675 га, в 4 бали (рілля, багаторічні насадження) — 55301, в 3 бали (культурні кормові угіддя, ліси, що використовуються без обмежень) — 4359, в 2 бали (природні кормові угіддя) — 18588, в 1 бал (землі природних геобіоценозів, урочища ландшафтів) — 2549 га. Були розраховані коефіцієнти К абс. і К відн.. що характеризують напруженість ЕГС території:
К абс.=AH1/AH5=2549 га/14675 га=0,17;
К відн.=(AH1+AH2)/(AH4+AH5)=21137 га/67976 га=0,31 , де
АН1, АН2, АН4, АН5 — площі земель, що віднесені до групи з відповідними антропогенними навантаженнями. Розрахунки показують на те, що в районі ЕГС землекористування не є збалансованим за ступенем АН і природною захищеністю. Це було б при К відн. рівному або близькому до 1.
Природна захищеність має велике значення при розробці стратегії ресурсозбереження. Ландшафт більш стійкий при його різноманітності. Екологічний фонд території Вінницького району складає 20035 га (0,6 х 4359 + 0,8 х 18588 + 2549). Коефіцієнт природної захищеності складає 0,2.
На сільськогосподарські угіддя має негативний вплив обробіток ґрунту важкими машинами, що веде до машинної деградації ґрунту.
Ненормоване внесення мінеральних добрив в ґрунт, велика щільність поголів'я худоби погіршують якість самого ґрунту та негативно впливають на територію.
Сільськогосподарське антропогенне навантаження (CrAH) на території Вінницького району складається з технічного, хімічного, тваринницького і господарського, яке характеризується відповідно: технічне — числом самохідних машин на одиницю площі, техногенними порушеннями земель; хімічне— кількістю мінеральних добрив, що вносяться на одиницю площі угідь; тваринницьке — щільністю поголів'я тварин на одиницю площі угідь; меліоративне — питомою вагою меліоративних земель до площі сільгоспугідь; господарське — питомою вагою ріллі до площі землекористування і іншими показниками господарської діяльності, що впливає на стан території землекористування.
CrAH характеризується інтегральним показником, який дорівнює:
добутку балів оцінки підвидів/ на число підвидів CrAH
По Вінницькому районі цей показник дорівнює 16 балів, що вказує на його допустимість. Площа екотонів по району складає 2032 га (2,2%), що вказує на їх незначний вплив на природну захищеність території.
По районах області складаються карти СrАН, що буде сприяти покращенню використання сільськогосподарських ландшафтів.
При використанні сільськогосподарських ландшафтів особливого значення набуває регулювання схилового стоку і безпечного скиду надмірної води до водоймища. 4,5 Це можливе при контурно-меліоративній організації території. Перші спроби в цьому напрямку були зроблені ще в 1978 р. в колгоспі ім. К. Маркса Бершадського району. При загальному позитивному ефекті запроваджуваних тут заходів були і окремі недоліки.
З урахуванням уже певного досвіду в колгоспі «Більшовик» Ямпільського району запроваджена контурно-меліоративна організація території. За цим колгоспом закріплено 2217,7 га земель, в т.ч. сільськогосподарських угідь — 1854, а з них ріллі — 1753 га. Розораність території — 77, лісистість — 2,4%.
Розчленованість території, надмірна розораність, відхилення від рекомендованих природоохоронних заходів, невідповідність виробничої програми господарства до природних умов привело до того, що за останні 25 років в господарстві еродованих земель збільшилось на 340 га або на 44,4%. Щорічно змивалось до 15 т/га ґрунту. Внаслідок цього господарство за проведеними розрахунками щорічно втрачало продукції рослинництва з площ польової сівозміни на суму 45,6 тис. крб. Розміщення на змитих ґрунтах 237 га інтенсивних культур (цукрового буряка, соняшника, кукурудзи на зерно) вело до зниження їх урожайності і втрати валової продукції на суму 14,6 тис. крб. Нерегульований стік полів складав 258 тис. м 3.
Підвищення інтенсивності використання земель в господарстві передбачає чіткого дотримання екологічних вимог. Із сільськогосподарських меліорацій передбачалось проведення поверхневого поліпшення сіножатей і пасовищ на площі 31 га (боронування, підсів трав, внесення добрив), корінного поліпшення на площі 35,2 га (виведення чагарників і дрібнолісся, знищення купин, оранка, фрезування, дискування, внесення добрив, посів трав і травосуміші). Намічено постійне залуження на площі 50 га.
В господарстві введена польова 9-пільна сівозміна на площі 1386,5 га, ґрунтозахисна — 5-пільна на 232,2 і овочева — 5-пільна на 36,7 га. В структурі посівів зернові культури займають 44,9%, цукровий буряк — 15,6, кормові — 33,4, з них багаторічні трави — 16,9%. Площі посівів цукрового буряка зменшені на 1,4%, багаторічних трав на 5,2% в порівнянні з існуючою раніше в господарстві структурою посівних площ.
Межі посівів сівозмін визначалися у відповідності з принципами контурно-меліоративної організації території. На всіх масивах передбачено створити системи скоро регулюючих рубежів, які є лінійними рубежами напрямку контурного обробітку. З урахуванням ландшафтних особливостей цим самим забезпечується ерозійна стійкість меж землекористування і сільськогосподарських угідь.
Всі ерозійно-небезпечні культури (цукровий буряк, кормові коренеплоди, кукурудза, соняшник) передбачено розміщувати на схилах до 3° на не еродованих або слабо-еродованих площах. На схилах 3-7° з перевагою середньо-змитих ґрунтів передбачається вирощування сільськогосподарських культур суцільного посіву. На схилах крутизною більше 1° основний обробіток ґрунту і посів сільськогосподарських культур виконують впоперек схилу. В сівозмінах, розмішених на схилах до 3°, приміняють інтенсивні ґрунтозахисні технології з урахуванням загальних рекомендацій. Тут система обробітку ґрунту диференційована [лінійна (поверхнева), оранка з грунто поглибленням і щілюванням ]. На орних землях з ухилом більше 3° приміняються ґрунтозахисні технології (різноглибинний без відвальний обробіток, щілювання, мульчування).
В господарстві проводиться контурний обробіток на площі 1095 га, обробіток впоперек схилу — 493 га, основний відвальний обробіток на площі 361 та, плосокрізний — на 327 і поверхневий — на 282, щілювання посівів — на 755 га і зябу — на 879, снігозатримання — на 1705 га, посівів протиерозійними сіялками — на 292 га і пожнивні посіви складають 53 га.
Передбачено створювання стокорегулюючих і полезахисних лісосмуг на площі 17 га. З урахуванням природних і організіційно-господарських умов здійснено взаємоузгоджене розміщення контурних лінійних рубежів (оброблюваних валів, валів-канав в поєднанні з двухрядними лісосмугами). В господарстві створюються вали-канави — 21,2 км, вали-канави з оброблюваними відкосами — 5,1 км, вали-перемички — 3,3 км, наорні вали — 1,2 км. Затрати на регулювання поверхневого стоку складають 76,1 тис. крб. (в цінах до 1991 р.).
Приділена також увага заходам по боротьбі з втратами гумусу і відновлення родючості ґрунтів. Втрати гумусу за рахунок мінералізації складають 7,2%, накопичення його за рахунок рослинних решток — 6,4%. Для одержання додатнього балансу гумусу необхідно вносити не менше 12 т/га гною при повному забезпеченні мінеральними добривами. Під цукровий буряк, кормовий буряк і овочі потрібно до 50 т/га органічних добрив.
В колгоспі ведеться боротьба із забрудненням ґрунтового покриву продуктами хімічних засобів захисту рослин і мінеральних добрив. Передбачається екологічно обґрунтовані норми внесення мінеральних добрив. Природні особливості території господарства обумовлюють обмеження господарської діяльності, зумовленої необхідністю забезпечити екологічну стійкість сільськогосподарських ландшафтів: розораність не повинна перевищувати 77%, оранка схилів крутизною більше 7 градусів допускається на період перезалуження, оранка схилів крутизною більше 2 градуса повинна виконуватись тільки впоперек схилу, сумарна площа лісонасаджень повинна бути не менше 3%. Передбачається обмеження в розміщенні ерозійно небезпечних культур на ділянках із схилами більше 3°.
З наведеного прикладу видно, що в Вінницькій області проводиться значна робота по впровадженню протиерозійних і інших заходів, спрямованих на покращення використання сільськогосподарських ландшафтів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Глущук Н. М. Содержание гумуса и свойства почв Правобережной Лесостепи УССР // Почвоведение — 1976. — № 4. — С 40-53.
2. Кочуров Б. И., Иванов Ю. Г. Оценка зколого-хозяйственного состояния территории административного района // География и природные ресурси. — 1987- — № 4. — С. 49-54.
3. Дмитрієнко В. Л., Медведєв М. В., Кононенко В. М. Шкода від ерозії и Українській РСР /7 Вісник с.-г. науки. — 1986. — № 3. — С. 29-30.
4. Методические рекомендации по разработке почвозащитной системы земледелия с контурно-мелиоративной организацией территории. — К., 1986. — С. 23.
5. Методические рекомендации по ландшафтним исследованиям для целей контурно-мелиоративной организации территории колхозов и совхозов. — К., 1987. — С. 26.
6. Ройчепко Г. И., Глущук Н. М. Гумусовий фонд и динамика органического вещества пахотных почв Правобережной Лесостепи УССР // Почвоведение. — 1981 . — №3. — С. 21-34.
|
|
