Лановий І. А. "КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ ТА ГОЛОДОМОР В с. ІВАНІВ КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ"
7 декабря 2005
В радянській історичній науці мало зверталось уваги на дослідження історії окремих сіл. Вчених цікавили більш масштабні події, в розповідях про які епізоди з історії сіл використовувались в якості ілюстративного матеріалу, служили підтвердженням певних історико-ідеологічних схем.
Безперечним є те, що в історії кожного села, як в дзеркалі, відобразились всі ті історичні процеси, що відбувались в масштабі країни. Запропоноване дослідження є спробою прослідкувати перебіг подій, що мали місце у звичайному подільському містечку в фатальних для українського селянства 30-х роках XX ст.
Містечко Янів (з 1946 р.— с. Іванів)1 в др. пол. 20-х років за національним складом населення було типовим для цієї категорії населених пунктів. Тут проживало (дані за 1929 р.) 6481 чол., з них: українців — 4570, поляків — 240, євреїв — 619, росіян — 47, білорусів — 5.2 Мешканці займались, головним чином, кустарно-ремісничими промислами та землеробством, діяв цілий ряд кооперативів та артілей. Частина населення працювали на залізничній станції Холонсвська, що була поруч розташована. В адміністративному плані Янів був поділений на містечкову і сільську ради, входив спочатку до Пиківського району, а з його реорганізацією — до Калинівського.
1929 р. був прологом до кампанії масової колективізації, що, згодом, розпочалась у 1930 р. В Яневі тоді діяла комісія по хлібозаготівлі на чолі з комуністом партосередку ст. Холонсвська Володимиром Сикуцьким. Селяни були незадоволені високим розміром податку та низькими цінами на хліб, що здавали державі. Більшість з них приховували зібраний врожай. «По маючим у нас відомостям в м. Яневі куркуль Бондар Радіон мас більше 40 кіп жита та пшениці ще прошлого врожаю, який до цього часу не обмолочує, аби не здати хлібозаготівлі. Збір хліба цього врожаю він не збирається молотити. При чому він каже: «Навіщо його сіяти на більшовиків та здавати за паршиві гроші». Там же, в м. Яневі, заможник Беззубний Никита, комісії, що з'явилася до нього, сказав: «Якої вам хороби, що вмієте панів нагодувати. Нічого вони в нас не получать, хай поздихають»,— говорилося в повідомленні окрвиконкому. Діяльність комісії та її голови викликало незадоволення високих окружних чиновників. На їх думку, Сикуцький діяв досить м'яко, запевняючи, «що в селі Янові нема куркулів й що описувати майно куркулів за злісну не здачу хліба не мають права». Він обґрунтовував це тим, що «є директива партії про те, що продаж господарства заборонений і що до відповідальності притягати їх теж не можна». Тим більше голова комісії «забране описане майно куркуля Медведчука Григора за не здачу хліба повернув останньому начебто тому, що Медведчук не куркуль». «Завдяки поведінці Сикуцького куркульська активність у цьому селі зросла, куркулі хліба не здають і сміються над хлібозаготівельною комісією»,— такий висновок робив окрвиконком, вимагаючи від Калинівського райпарткому «розслідувати цю справу та про наслідки повідомити». Але хлібозаготівельна кампанія в містечку була виконана в 1929 році лише на 50%.3
Наступив 1930 рік, з якого, згідно рішень листопадового 1929 року пленуму ЦК ВКП(б), повинен був розпочатися «новий історичний етап справи будівництва соціалізму в нашій країні». Село переходило в епоху суцільної колективізації. Цей перехід «означав корінний перелом в розвитку радянського землеробства»4. В дійсності ж в країні розпочалася друга громадянська війна проти власного народу. Для того, щоб отримати перемогу в ній, владі потрібно було, в першу чергу, зламати опір заможного селянства, або, як його називали партійці, куркульства. Тоталітарному режиму не потрібні були вільні виробники — трударі, яким було що втрачати, його влаштовувала лише сіра колгоспно-селянська маса, якою легко було б маніпулювати і тому перший удар був нанесений саме по цій категорії селян.
5 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про темпи колективізації і заходах допомоги держави колгоспному будівництву». В ній партія «орієнтувала на закінчення колективізації в основному на кінець п'ятирічки», в цьому документі «отримала закріплення нова політика по відношенню до куркуля — політика ліквідації куркульства як класу»5. Розпочалась активна підготовка до її втілення в життя. 4 лютого 1930 року Президія ЦВК СРСР надсилає таємну інструкцію до республік та областей за підписом Калініна, Рикова та Єнукідзе. В трьох її розділах «Выселение и расселение кулаков», «Конфискация имущества», «Порядок расселения кулацких хозяйств» детально розповідалось, як потрібно проводити розкуркулення. Зокрема вказувалось на те, що «вся организация доставки и сама доставка кулаков в отдаленные местности Союза ССР возлагается на ОГПУ, выселение кулаков в отдаленные районы данного края возлагается на краевые (областные) исполкомы, расселение кулаков в пределах данного района возлагается на окружные и районные исполкомы». 6 Таким чином, селянство, яке підлягало розкуркуленню, було поділено на три категорії.
Аналогічна інструкція «Для проведения работы по раскулачиванию по Винницкому округу» була розроблена у Вінниці. В її другому пункті наголошувалось на тому, що «в целях руководства всей оперативно-практической работой в округе создается тройка под председательством секретаря РПК и членов: предокруга и нач. ГПУ, вес работы по указанным мероприятиям являются политической, боевой операцией и проводятся в боевом ударном порядке». Згідно з цим документом найважливішими моментами в підготовці розкуркулення були «мобилизация товарищей (райисполком созывает председателей сельсоветов и КНС, а там, где они не благонадежны, отдельных надежных членов Президиума Сельсовета и КНС)» та складання списків селян, які підлягали розкуркуленню. Вони робились сільським активом та райуповноваженими, причому підкреслювалось, що «предварительное составление является до определенного времени совершенно конспиративным и с ней должен быть знаком только лишь очень ограниченный круг лиц». Після їх затвердження спочатку райвиконкомом, а потім Окртрійкою, списки передавались на формальний розгляд зборам колгоспу або села. В разі протидії проведенню даної роботи «сельсоветы, комнезами, партийные и комсомольские ячейки должны быть немедленно распущены, а членов партии и комсомольцев исключить из организации». Відносно майна, інструкція вказувала нате, що «сразу же после утверждения списков сельсоветами имущество кулаков отбирается и по соответствующим описям и расценкам сдается в колхозы, в тех же селах, где нет колхозов, сдается в совхозы на хранение до организации колхозов».7 Збереглися списки куркулів села, які належали до третьої категорії:
1. «Козодой Максим Федорів — 1888 р., землі — 3,5 дес., їдців — 2, позбавлений виборчих прав, постійно агітує на ярмарках проти міроприємств рад. влади.
2. Зикін Оксентій Іванів — 1886р., землі — 4 дес., їдців — 7, постійно наймана праця, вороже ставиться до всіх міроприємств та агітує проти них, учасник повстання 1919 р.
3. Макошиба Іван Романів — 1884 p., землі — 4,5 дес., їдців — 5, користується авторитетом серед кулаків, збирає часто в себе різний антирадянський елемент, де проводить підготовчу роботу для виступу проти міроприємств.
4. Бондар Олекса Микитів — 1890 p., землі — 3 дес., їдців — 4, позбавлений виборчих прав, торгівля свиньми по патенту, наймана праця, вороже ставиться до всіх міроприємств, учасник повстання 1919 р».8
Цих селян розкуркулили, розселивши їх в межах району згідно інструкції Вінницького окружного виконкому від 16.02.30 р. в «невеликі поселки числом від 10-20 дворів поза селами». Під них відводились площі самих найгірших земель в такому розрахунку, щоб припадало по 0,20-0,25 на їдця і не більше 0,5-2 гектара на двір. Селянам з конфіскованого майна повинні були залишати лише «найпростіші засоби виробництва, наприклад: сокира, плуг, лопата, коси, борона. Коней треба залишати не на двір, а з розрахунку забезпечення не менше 3,5 га одиницею тяглової сили, це одного коня на два — три господарства, з хатньої худоби та птиці можливо залишати невеличку кількість як то: 2-3 курки, одне порося, з речей хатнього обходу треба залишати лише необхідні постійні приладдя та мінімум білизни і верхнього одягу». Будинки, що залишались, передавались «колгоспам і в громадське користування, а також для розселення в них батраків та бідняків, що не мають, або мають не пригідні для життя будинки». Самим же розкуркуленим лише в окремих випадках дозволялося «по місцевим умовам надавати житлові помешкання на окраїнах сіл гіршої якості».9
З цієї четвірки господарств майно, згодом, було повернуто за рішенням окртрійки Зикіну Оксентію. Його господарство вирішили «вважати середняцьким, майно повернути».10 Скарга Макошиби Івана, написана до ВУЦВК, була залишена поза увагою.11 Всього по Калинівському районі було розкуркулено 174 господарства. 12 Ця операція пройшла «блискавично». «Процес розкуркулення,— зазначав у своєму листі до окрвиконкому секретар Кишинівського РПК,— провівся по всьому районі на протязі двох днів з семи годин ранку до вісімнадцяти годин вечора, родини куркулів зараз переселяються в бідняцькі хати, а бідняки в куркульські будинки. Настрій бідняка бадьорий, піднесено скрізь, біднота почуває себе господарем становища».13
Потрібно зазначити, що в лютому 1930 року пройшла лише перша хвиля розкуркулення, наступні тривали протягом ще кількох років.
Паралельно з «політикою знищення куркуля як класу» проходив процес суцільної колективізації селянства. До 1930 року в селі вже існували сільськогосподарські колективні господарства «Хлібороб» та «Світла зоря». Але цс були невеликі об'єднання з малою площею обробітку землі («Хлібороб» — 10 господарств, 55 га землі, «Світла зоря» — 8 господарств, 31 га).14 Тепер же постало питання про створення масових колгоспів. Про те, як це проходило в Яневі весною 1930 року, свідчить у своєму листі до секретаря райпарткому спеціальна бригада, що складалася з Муляра, Поліщука, Чекалюка: «На сьогодні є в роботі колективізації перелом. Роз'яснююча робота переведена в такий напрямок: зроблено куткові збори двох кутків, проведені збори КНС. Збори КНС та збори жінок висловлювались за перехід села до масової колективізації. Проведена робота в школі серед дітей спосіб їх роботи з батьками. 4-го відбулась нарада бригад, які висловлювались в напрямку утворення куткових СОЗів, таку постанову і прийнято. Постанову у напрямку переходу села Янева до масової колективізації прийнято на зборах «Червоної гори» та Вигіну. Проведено сьогодні ж збори батраків, де було поставлено питання про масову колективізацію. Пленум сільради повинен перший вступити до колективу, а коли прийшло до діла, то залишилось усього 6, а останні зникли куди? Характерними фактами є те. що постанови приймають единогласно, а коли треба підписатися, то ??? Досить трудно визвати селян, щоб побалакав хтось, що його наболіло, а коли-небудь скаже в такому напрямку, чого це так держава піклується про покращення становища бідняків та середняків. Надалі... потрібно винести постанови всіх кутків, загальні збори села до СОЗу після чого при складанні маєтків брать підписи. Всі питання, що задаються селянами кажуть за те, що мало з ними працювали, особливості підписи». 15
В цей же час в районі розпочався агітаційний культпохід. Його метою було «щоб краще здійснити висвітлення чергових питань колективізації і весняної засівкомпанії». В село Янів приїздив цілий ряд агітаторів, тут діяла пересувна антирелігійна виставка, завітали сюди також виїзні редакції газет «Радянське село» та «Оборона».16 Йшла широка агітація за вступ до колгоспу. Одночасно в селі проходила агітація з боку селянства протилежного напрямку. «Тут мас місце шкідницька робота серед жіноцтва і ці жінки роблять шкоди справі колективізації. Тих, що записались, примушують виступити з колективу»17 — відзначалось в одному з виступів на засіданні окрпарткому. За донесенням ДПУ в селі були навіть зірвані збори селян: «Сын кулака и зять раскулаченного Загородний Федор на собрании селян поднял большой скандал и поставил вопрос на голосование против коллектива, и все присутствующие на собрании голосовали против коллектива». Інший селянин, «кулак» Клемишин Кирилл, агитируя против обобществления лошадей, говорил: «Не ведіть коней до СОЗу, коли не маєте що дати їм їсти, ведіть до мене, я дам».18
Але опір селянства шляхом погроз та репресій (перспектива бути розкуркуленим мало кого влаштовувала) було зламано.
В селі утворився колгосп ім. Ворошилова, в містечку продовжував діяти єврейський колгосп «Хлібороб», до якого ввійшли ще дев'ять господарств. їх очолили мобілізовані партією «двадцятипятитисячники» Дорофенко та Нейдракер. З характеристик Калинівського РПК про їх роботу: «Дорофенко — за труднощами по керуванню господарчою та організаційною роботою колгоспу почувається упадочний настрій. Нейдракер — мало цікавиться сільськогосподарською роботою, більше побічними заробітками (млин і др.). Підпав під вплив членів колгоспу, які стараються скерувати господарювання в бік максимального використання колгоспу лише в своїх персональних інтересах». Після перевірки роботи Дорофенка залишили працювати, а Нейдракера рішенням бюро РПК знято з посади за «спекулятивний нахил колгоспу».19
Розповідаючи про події, що відбувались в Янові в 1930 році, не можна не згадати про масовий забій взимку селянами коней, масштаби якого досягли катастрофічних розмірів. ДПУ вбачало причину цього як наслідок дії «наиболее вредных провокационных слухов», які зводились до того, «что вступающим селянам не нужно с собой брать лошадей, скот и прочее имущество». Ціни на коней різко впали до «баснословно низкой стоимости 5-7 руб. за голову». Цією ситуацією скористались групи торгівців, які скуповували в масовій кількості коней і забивали їх, продаючи потім шкіри.3а даними ДПУ в Янові три таких групи за три місяці забили близько трьох тисяч коней, «что убивали хороших, пригодных к работе лошадей и молодых жеребят, а также и состоящих на конском учете, причем карточки после убоя уничтожались». Поряд із селом, в лісі було знайдено кладовище коней, яке «составляло несколько сот штук лошадей». Згодом була порушена кримінальна справа, по якій заарештовано 13 чоловік,20 у 12 з них проведено труси, під час яких було знайдено 44 шкури.21 Серед заарештованих були і посадові особи — агент Кожсиндикату Бронфін, голова артілі шевців Клейзнерта міліціонер Маничев.22
З утворенням колгоспів постало питання їх організаційного зміцнення та введення нових форм праці. У 1931 році колгоспники почали отримувати платню за трудоднями. За своїм змістом ця форма оплати праці нагадувала панщину. В селі встановлювалась повна зрівнялівка та цілковита залежність колгоспника від адміністрації, яка нараховувала йому трудодні. Як результат цього — низька продуктивність праці в колгоспі. Наприклад, колгоспники Янова в 1931 році заробили лише по 26 копійок на один трудодень, це був один із найгірших показників у районі. Причину цього райком вбачав як наслідок «незадовільної врожайності в колгоспах, як то зернових і технічних культур із-за несвоєчасного обробітку ґрунту, низької якості праці».23 Особливо погано, на думку РПК, була поставлена справа в колгоспах з обліком: «В колгоспі ім. Ворошилова обліку урожаю не має ніякого. В Шевченківському колгоспі (він утворився влітку 1931 з частин господарств, що вийшли з колгоспу ім. Воршилова — І. Л.), виникли підозріння, що хліб не враховано як слід».24 Поряд з цим в селі продовжувався масовий забій худоби. За висловом інструктора Укрм'ясо, в Янові в цей час на базарі продавалось стільки м'яса, що ним можна було нагодувати цілий полк.25
Багато селян, що не бажали вступати у колгоспи та вихідці із родин розкуркулених поповнювали ряди робітників на ст. Холоневська. На цю категорію особливу увагу звертав партосередок. В ній він вбачав перед першотравневим святом 1931 року загрозу «зриву роботи навіть вплоть до утворення страйку, оскільки там працюють люди з поганим минулим, політично неблагонадійні», закликаючи одночасно «партгрупу депо негайно провести відповідну масову роботу». Партійні збори пропонували вжити негайних заходів щодо перегляду розцінок, низький рівень яких був причиною невдоволення робітників.26
Настав 1932 рік — трагічний для долі українського селянства, в якому була планомірно розпочата жахлива сталінська політика геноциду цілого народу методом штучно організованого голодомору. Головна її мста — провести непокірне селянство через тоталітарне чистилище, позбавити його «дрібнобуржуазних інстинктів», з якими так боровся новий режим, «соціалістично перевиховати», тобто відібрати у людей почуття волі та гідності, загнати їх у колгоспну стайню, зробивши безликою сірою масою.
Досвід роботи за нікчемну платню на протязі двох років в колгоспах, постійна політика реквізицій відбили у селян всяке бажання плідно працювати на землі. Агенти ДПУ доповідали із Янова, що «члены колхоза Пилявский, Чульский, Костик Никифор ведут среди колхозников работу против выхода на работу, говорят: «Мы работали в колхозе целый год и ничего не получили, поэтому теперь пусть раньше дадут нам кушать, а затем требуют работу».27
Вплив цих настроїв зазначався на підготовці і проведенні посівних робіт весною 1932 року. Тема ця була головною на чисельних зборах Яневського осередку КП(б)У. В кінці березня вони констатували, що «незважаючи на попередню постанову бюро осередку зламу в підготовці до сівби ще немає як по колгоспах, так і по індивідуальному сектору», пропонуючи головам колгоспів Красовському та Пилипенку «провести перегляд та очистки від чужого елементу».28 Через місяць ці ж збори приймають аналогічну резолюцію, в якій підкреслювалось, що «посів компанію по селу Янову вважати в загрозливому стані»,29 після цього було накладено штрафи на порушників та посилився контроль за польовими роботами. В село були прислані чотири трактори з Калинівської МТС, які, за повідомленням ДПУ, «работали до 18 апреля, после чего агроном Мусиенко эти трактора снял с колхоза и перебросил на огороды транспортной кооперации».30 Самі керівники колгоспів на партійних зборах так змальовували становище, що склалося: «Красовський: Вихід членів колгоспу такий малий, що не дає можливостей своєчасно та повністю закінчити посів компанію і обробити площу землі.
Пилипенко: Бідняки колгоспу не працюють, а всю роботу виконують середняки. Останнім часом проводиться шалена агітація проти колгоспу».31
Посівна кампанія, нарешті, на початку червня була закінчена, одноосібники ж продовжували весняний сів «ссылаясь на поздний отвод земли и отсутствия семян» (дані ДПУ).
В ці ж місяці селяни відчули перший подих голоду. «Среди колхозников имеют место отказы выходить на работу. Требуют харчей и прочее»,— говорилось в донесенні ДПУ. В іншому вказувалось на те, що «Пилявский Иван Михайлович, работающий на ст. Холоневская, участник восстания среди селянства, рассказывал: «Хліб відправили, нічого не дали, бо казали, що нема, а соцдопомогу давай. В районі позасідали графи і приїжджають за соцдопомогами та зустрічними».32
Про голод, що розпочався, секретар Калинівського РПК Дворжак доповідав обкому: «Під час закінчення хлібозаготівлі та підготовки посівкомпанії в колгоспах недостатньо ніяких харчових і фуражних фондів, що значно погіршило настрій колгоспників і склало тяжкі умови для проведення посіву і інших робіт. Маючи на увазі, що не менше 30-35% колгоспників буквально голодують, крім того частина сильно недоїдає, я вже не говорю про одноосібників, де відсоток голодних не меньший. Збільшується кількість опухших від голоду, збільшується смертність. В дітяслях кількість дітей щодня росте, с колгоспи де по 200-300 дітей».
В літні місяці почалася масова подача заяв про вихід з колгоспів. Так, в господарстві ім.Ворошилова було подано 28 таких заяв. Райпартком повідомляли, що мотиви «всіх хто подає заяви, зводяться до таких: «В колгоспі не дають хліба, хліб забрали, нас обдурили, давайте землю з посівом, ми зберемо самі, давайте й коні та реманент».33 Але ці явища швидко ліквідовувались методом посилання в такі села представників району, які шляхом погроз змушували селян забирати заяви назад.
Ситуація з продовольством значно погіршилась восени 1932 року, коли розпочалась хлібозаготівельна компанія. На селян-одноосібників був накладений величезний податок, про неможливість виконання якого свідчить скарга Ковальчука Павла до Калинівського райвиконкому. В ній він вказує на те, що здати 102 пуди хліба, 25 пудів м'яса та 30 пудів сіна для його сім'ї, яка складалася з 8 душ і обробляла 3,5 га землі було просто неможливо. «Сільрадою за невиконання цього завдання описано мое господарство до нитки. Очевидно, тут мається намір не стільки стягнення цього неймовірного податку (в цьому вони самі впевнені, що виконати я не в силах), як мати «законну», ніби, причину знищити мене зовсім» 34,— такий висновок робить яневський селянин з дій місцевої влади. Однак, район залишився глухим до благань Ковальчука.
Зрозуміло, що селяни притримували зібраний урожай для того, щоб зберегти свої сім'ї від голодної смерті і тому хлібозаготівля просувалась повільно. Так, на вересень, за даними райкому, колгоспом ім. Ворошилова було здано лише 85 цнт. хліба, або 55% від плану, по індивідуальному сектору ця цифра була ще меншою, тут зібрали лише 2 цнт.35 «Перелом» в цій справі було досягнуто лише після того, як «райпартком принял ряд мер к усилению хлебозаготовок». На село була послана група партійців на чолі з райуповноваженим Скачко (голова райпрофради, член бюро РПК), який організував так роботу, «що бив контрактантів, примушував стояти на колінах, цілуватись між собою». Одночасно було виключено з партії голову колгоспу ім. Шевченка Пилипенка «за зв'язок з кулацьким елементом».36
Не відставало від емісара з району і місцеве керівництво. «У бедняков разбирают хаты и выгоняют на улицу. Например, Боцюра Иван, сирота, бедняк женился на Тыщишиной, тоже сироте, батрачке, на них наложили 5 пудов картошки, они 4 пуда отдали, а пуда недодали и за это их выгнали из хаты и разобрали хату. Медвидчук Никифор, на которого наложено было 12 пудов картошки, а он выполнил 10 пудов, а за нездачу этих пудов разобрали его хату и когда он со своей семьей, состоящей из 8 душ, поселился в погребе, так его с погреба выгнали и завалили погреб. Кроме того, Яновский сельсовет изъятое бесспорным порядком имущество и продукты разбазаривают и присваивают себе материалы домов, что было проделано секретарем партячейки, уполномоченным РПК Косоговым и др.»37, — доповідали органи ДПУ секретарю райкому про діяльність сільради на чолі з Цибаком.
В новий 1933 рік селяни вступили пограбованими владою, не маючи ні харчів, ні посівного матеріалу. Про настрій колгоспників та одноосібників свідчать чисельні донесення ДПУ, зміст яких можна звести до того, що «настроение у колхозников в основном отмечается недовольство со стороны отдельных колхозников по поводу забранной у них некоторой части хлеба, разговорами о том, что колхозы дальше как до весны не продержатся, что в колхозы на работу ходить не стоит, так как все равно сколько не работаешь, то отберут заработанное» та «в части настроения единоличников наблюдались настроения, которые в основном сводятся к нежеланию готовиться к посевкомпании, ссылаясь на то, что сколько не сей, то все равно пользы никакой для себя иметь не будешь».38
Підготовка та хід посівної компанії у 1933 році нагадували ситуацію, що склалась в попередньому 1932 році, але вона набагато ускладнювалась тим, що голод вже став повновладним господарем в селах. За лютневими даними ДПУ в Гущинцях, Жигалівці, Сальнику, Янові, Антонополі голодувало близько 80 сімей, з них «основная часть попадает на единоличников, не обсеявших своих земель в 1932 году и колхозников, имеющих очень незначительное количество трудодней. В Янові, наприклад, голодували сім'ї Паньковецького Якова та Лісового Прокопа.39 Тому не дивно, що невелика насіннєва допомога, виділена одноосібному сектору, відразу ж була пущена селянами на їжу. Для того, щоб якось прискорити кволий темп посівних робіт серед одноосібників, Калинівський РПК вдався до ряду репресивних заходів. Згідно його постанови від 23.04.33 у селян, що злісно відмовлялись сіяти, повинні були відбиратись тягло на час посівної та садибна земля і застосовуватись, в крайніх випадках, виселення.40
В березні становище селян ще погіршилось, голод охоплював все більше і більше сімей. В доповідній записці до обкому «О продовольственных затруднениях в Калиновском районе» говорилося: «Можна считать верным то, что по двадцати населенным пунктам голодает до 850 хозяйств, что голод испытывают до 3000 чел. или 35% всего сельского населения Калиновского района, умерло на почве голода до 350 чел.». В ній вказувалось на тс, що для їжі голодуючі використовували «разнообразные отбросы, сначала питались буряками, картофельной шелухой, жомом, бурьянами, макухой, когда не стало у части хозяйств и этих предметов пропитания, они начали кушать дохлых лошадей, убивать собак и кошек». Кілька таких випадків було зафіксовано в с. Янів, зокрема, так харчувалась сім'я Новохвацького Пилипа. Траплялись «факты, когда родители забирают у детей еду, факты, свидетельствующие о потере чувства материнства, когда на печи лежит умерший ребёнок по 5-6 дней, которого не хоронят, факты употребления падали свидетельствуют о возможности появления в дальнейшем фактов людоедства».41 Невдовзі такі факти були виявлені. З донесення ДПУ: «Є випадок людоїдства в с Яневі, родина Вакулів зарізали двое дітей з родини Фасових. Батько Вакули сидить в бупрі за крадіжку коней, його син і дочка на протязі двох років нічого не робили, були зв'язані з ворожим елементом, малі участвували в крадіжках, і коли вже допекло, пустилися на людоїдство».42 Голодний шлунок робив з людей канібалів, примушував їх йти на самий страшний злочин. З повідомлення секретаря Калинівського РПК Дворжика: «В м. Янове группа бедняков из пяти человек занимались убийством людей, главным образом детей, а также собак и кошек. Этой группой убиты двое детей-сирот Крупчуки. На месте совершенного убийства обнаружен еще не порезанный труп еще не установленного ребенка».43
Селяни прагнули знайти порятунок від голодної смерті, від'їжджаючи залізницею в Центральні райони Росії та в Білорусію, благо в селі була залізнична станція Холоневська. Але ця можливість була, згодом, ліквідована розпорядженням обкому КП(б)У, який заборонив продаж квитків за межі України «крестьянам, не имеющим удостоверение РИКов о праве выезда».44 Контроль за виконанням цієї директиви покладався на органи ДПУ. Для цього були створені на великих станціях спеціальні «заградотряды», які повертали селян — втікачів в села. Це розпорядження коштувало життя для тисяч людей.
Продовольче становище робітників, в порівнянні з селянами, було значно кращим. їм видавались на підприємствах гарантовані хлібні пайки, організовувалось громадське харчування. Це давало змогу вижити в голодні місяці. Більшість робітників, що працювали на станції Холоневська, були тісно зв'язані з селом і не могли не бачити того, що відбувалось з селянством. Один із них, електромеханік Гладкий Павло, говорив, що «была у меня семья — мать, сестры, братья, всех Соввласть разогнала, забрала у брата последний пуд муки и пустила по миру, а он бросил свою семью и ушел в Красную Армию. А семья теперь голодает. Мать моя приехала ко мне, чтобы не подохнуть с голоду, у нес было хозяйство, она сама жила, кормилась и власти давала жить, теперь власть всё забрала и люди помирают с голода. Я сам был рабочим и жил при этой власти как люди живут, а теперь я уже имею квалификацию и рад куску хлеба, дети просят хлеба, не хватает что выдают». І далі робітник робить висновок: «Лучше быть дворником при буржуазии, чем электромехаником при Соввласти».45
Влітку 1933 року, коли підростав врожай, першочерговим завданням для властей стало його збереження від «класових ворогів». З цього питання Вінницький обком та облвиконком 4 липня прийняли спільну постанову «Про організацію охорони врожаю».46 Згідно неї в селах організовувалась спеціальна охорона полів, встановлювались дозорні вежі, посилювалась нічна сторожа, одним словом, все робилося для того, щоб не допустити «парикмахерів» на колгоспні поля (так цинічно називали тих, кого загроза голодної смерті змушувала йти зрізувати колоски).
Коли розпочалися жнива, то для роботи колгоспників в полях були створені літні табори, в яких вони працювали цілодобово. Але на роботу виходила невелика кількість людей. Наприклад, в колгоспі ім.Ворошилова працювало щодня в середньому 45-55 чол. На думку райкому це пояснювалось тим, що «как председатель колхоза Кульчицкий, так и бригадир Цельнер работой колхоза мало интересуются, на поле редко бывают и вопросами обеспечения не занимаются».47 В дійсності ж причиною цього явища було те, що селяни були більше зайняті рятуванням своїх сімей від смерті, ніж питаннями «колгоспного будівництва».
Певним стимулом на думку райкому для того, щоб підвищити продуктивність праці повинна була стати видача продуктів колгоспникам з фондів допомоги. В інструкції з цього питання цинічно вказувалось на те, щоб «сніданки давати обов'язково в полі не перед початком роботи, а в першу перерву для коней».48
Харчова допомога розглядалася як засіб збереження «рабсилы» та перевиховання колгоспників. «Мы должны также помочь исправить ошибки тем колхозникам, которые поддавались куркульской агитации, имели мало трудодней, а также единоличникам, завтрашним колхозникам»49, так виглядало в партійному документі старе правило «кнута и пряника».
Після збору врожаю розпочалася хлібозаготівельня компанія. Як і в 1932 році, нею займалась сільська рада. її головою в Янові тоді був Кирилюк, що замінив на цій посаді Цибака. Раніше він працював зав відділенням «Заготзерно» на станції Калинівка і тому своє перебування в селі вважав тимчасовим. ДПУ, доповідаючи про його роботу, вказувало на те, що Кирилюк «по отношению к крестьянам ведет себя безобразно, на все вопросы крестьян отвечает всегда руганью, говорит: «Загоню всех вас на тот свет». Голова сільради вважав, «что у него полное село контрреволюционеров, а ГПУ не принимает никаких мер».50 3 такими людьми приходилось мати справу беззахисним перед владою селянам.
Закінчився страшний 1933 рік, в якому від голоду на Україні загинули мільйони людей. Про масштаби смертності в Янові можна судити лише з того факту, що в селі померло близько 40 чоловіків мобілізаційного, від 18 років до 55 років, віку. 51Якщо стільки загинуло фізично здорових людей, то про кількість вмерлих жінок, дітей та стариків, рівень смертності серед яких був значно вищим, можна лише здогадуватись. Як свідчать старожили, в 1933 році в Янові померло 300 чол. Всього ж в Калинівському районі за 1932-33 pp. жертвами голоду стали 8 тис. 514 чол.52 В новому 1934 році біди селянства не закінчились, голод тривав. За даними райкому, в лютому в Янові в колгоспі ім. Ворошилова голодувало 25 сімей, в колгоспі ім. Шевченка — 5, в колгоспі «Хлібороб» — 22.53
В червні РПК констатував, «что часть колхозников и единоличников испытывают острую нужду в продовольствии и, в следствии недоедания, опухают. Наиболее пораженными в этом отношении являются колхозники и единоличники следующих сел: Хомутинцев, Жигаловки, Гущинец, Заливанщины, Радавки, М. Чернятина, Калиновки, Писаревки, Янова, Гуливец, Сальника».54 Більше того, весною 1935 року до 180 чол. членів Янівських колгоспів продовжували голодувати. Серед них було 4 опухших сім'і — Джуринського Антона, Чорномаза Івана, Куцмай Насті та Лісового Пилипа.55
Головна мета, яку переслідували організатори голодомору на Україні, зламати опір селянства, загнати його в колгоспи, була досягнута. Весною 1935 року стався масовий вступ селян Янова до колгоспу, тоді було подано 406 заяв.56 Таким чином, у тому році було досягнуто 100% рівня колективізації.57
ЛІТЕРАТУРА
1. Історія міст і сіл УРСР: Вінницька область — К., 1972. — С. 264.
2. Державний архів Вінницької області (далі — ДАВО). — Ф. Р-40. — Оп. 1. — Спр. 200. — Арк. 3.
3. Там же. — Ф. Р-595. — Он. 2. — Сир. 44. — Арк. 296.
4. Історія КПРС. — К., 1982. — С 243.
5. Там же. — С 257.
6. ДАВО. — Ф. Р-595. — Оп. 2. — Спр. 35. — Арк. 1617.
7. Там же. — Ф. Р(п)-29. — Оп. 1. — Спр. 577. — Арк. 4750.
8. Там же. — Ф. Р-595. — Оп. 9. — Спр. 44. — Арк. 32.
9. Там же. — Ф. PGO-29. — Оп. 1. — Спр. 577. — Арк. 76 зв.
10. Там же. — Ф. Р-595. — Оп. 9. — Спр. 104. — Арк. 1.
11. Там же. — Спр. 71. — Арк. 43.
12. Там же. — Спр. 44. — Арк. 1.
13. Там же. — Ф. Р(н)-29. — Оп. 1. — Спр. 579. — Арк. 44.
14. Там же. — Спр. 580. — Арк. 16.
15. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Он. І. — Спр. 580. — Арк. 16.
16. Там же. — Спр. 207. — Арк. 3,8,56. '
17. Там же.— Ф. Р(п)-29. — Оп. 1. — Спр. 579. — Арк. 17.
18. Там же. — Ф. Р(п)-1020. — Оп. 2. — Спр. 26. — Арк. 86.
19. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1—Спр. 179. — Арк. 5 зв.
20. Там же. — Ф. Р-595. — Оп. 1. — Спр. 34. — Арк. 207, 220.
21. Там же. — Ф. Р-1020. — Оп. 12. — Спр. 26. — Арк. 9.
22. Там же. — Ф. Р-595. — Оп. 1. — Спр. 34. — Арк. 220.
23. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. — Спр. 236. — Арк.. 14.
24. Там же. — Спр. 227. — Арк. 57 зв.
25. Там же. — Арк. 62.
26. Там же. — Спр. 268. — Арк. 55.
27. Там же. — Спр. 268. — Арк. 55.
28. Там же. — Спр. 276. — Арк. 17.
29. Там же. — Арк. 39.
30. Там же. — Спр. 268. — Арк. 53.
31. Там же. — Спр. 276. — Арк. 33 зв.
32. Там же. — Спр. 268. — Арк. 53.
33. Там же. — Спр. 265. — Арк. 50-51.
34. Там же. — Ф. Р-2243. — Оп. 5. — Спр. 21. — Арк.102.
35. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. — Спр. 268. — Арк.167.
36. Там же. — Ф. Р(п)-136. — Оп. 3. — Спр. 158. — Арк.7-8.
37. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. — Спр. 311. — Арк.8.
38. Там же. — Спр. 311.— Арк. 5.
39. Там же. — Ф. Р(п)-13б. — Оп. 3. — Спр. 71. — Арк.35.
40. Тим же. — Спр. 158. — Арк. 7.
41. Там. же. — Спр. 80. — Арк. 25-28.
42. Там же. — Арк. 44.
43. Там же. — Спр. 74. — Арк. 89.
44. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. — Спр. 305. — Арк.44.
45. Там же. — Ф. Р(п)-136. — Оп. 3. — Спр. 12. — Арк.83.
46. За соціалістичне село. — 1933. — 17 лип.
47. ДАВО. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. —— Спр. 311. — Арк.116.
48. Там же. — Спр. 306. — Арк. 161.
49. Там же. — Арк. 156.
50. Там же. — Спр. 309. — Арк. 3-4.
51. Там же. — Арк. 3.
52. Там же. — Ф. Р(п)-136. — Оп. 3. — Спр. 219. — Арк.5.
53. Там же. — Ф. Р(п)-53. — Оп. 1. — Спр. 334. — Арк.2.
54. Там же. — Арк. 26.
56. Там же. — Спр. 330. — Арк. 6.
57. Там же. — Спр. 354. — Арк. 1.
|
