Гопак В. Д. "ЗАЛІЗНІ ВИРОБИ СКІФСЬКИХ ПАМ'ЯТОК ПОДІЛЛЯ"
12 декабря 2005
Залізоробне ремесло Скіфії постійно привертає значну увагу археологів. Завдяки працям Б. А. Шрамко та інших дослідників сьогодні відомі багато які аспекти цієї важливої галузі стародавнього виробництва.1 Проте до цього часу зовсім не була досліджена ковальська справа у племен скіфської доби, що заселяли територію сучасного Поділля, зокрема басейни середньої течії Дністра та Південного Бугу.
Це пояснюється, в першу чергу, слабким вивченням скіфських пам'яток даного регіону. До недавнього часу можна було б згадати лише про роботу Південно-Подільської експедиції Державного Ермітажу та Ленінградського Відділення ІА АН СРСР під керівництвом М. І. Артамонова, а також Верхньобузьської експедиції ІА АН УРСР.2
В останні роки дослідження скіфських пам'яток Поділля дещо пожвавилося. Зокрема, багаторічні розкопки проведені на скіфському городищі біля с Рудківці Новоушицького району Хмельницької області експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту.3 На Вінниччині експедиція Вінницького обласного краєзнавчого музею вже декілька років веде роботи на городищі скіфського часу біля с. Северинівка Жмеринського району, де в свій час М. І. Артамоновим було виявлено землянку з двома періодами заселення.4 Проведені також дослідження курганного могильника біля с. Мізяків Хмільницького району Вінницької області та інші роботи.5
Рис 1. Металеві вироби скіфських пам'яток Поділля.
Комплексний металографічний та типологічний аналіз знайдених під час згаданих досліджень залізних предметів дає змогу певною мірою охарактеризувати залізоробне ремесло скіфської доби на цій території.
Для вивчення нами було відібрано 12 залізничих виробів, в тому числі з Рудковецького городища — 3 (ніж, серпоподібне знаряддя, посохоподібна шпилька), з Северинівського городища — 7 (два ножі, серп, два серпоподібні знаряддя, посохоподібна шпилька, уламок пластини), з Мізяківського могильника — 1 (наконечник списа). Досліджено також невеличку сокирку-кельт, яку було знайдено поблизу с. Степанівки Вінницького району поблизу скіфського селища під час його розвідки. Вироби зберігаються в археологічних колекціях Кам'янець-Подільського педагогічного інституту та Вінницького краєзнавчого музею.
Серед досліджених трьох ножів екземпляр з Рудковецького городища та один з ножів, знайдених у Северинівці (рис. 1.1169,665), відносяться до найбільш поширеного в скіфські часи 1 типу першої групи (за класифікацією Б. А. Шрамко) ножів. Вони мають дугоподібну спинку, що без уступу переходить у черешок, який відокремлюється від леза закругленим уступом. Подібна форма виникає у передскіфські часи й продовжує існувати в Скіфії до рубежу нашої ери.6
Довжина рудковецького ножа — 84 мм, максимальна товщина спинки — 2,5 мм, ширина леза — 10,5 мм, вага — 5,2 г. Ніж виявився суцільносталевим. Його було виготовлено з якісно прокутої цементованої заготовки. Мікроструктура поверхневих шарів леза ножа — ферит та перліт з вмістом вуглецю 0,5-0,6% (рис. 2.1). В центральній зоні кількість вуглецю поступово знижується до слідів. Мікротвердість металу — 193-236 кг/мм2. Залишків термічної обробки не простежено. Залишків шлаку в металі небагато.
Северинівський ніж більш масивний. Довжина його становить 143 мм, максимальна товщина спинки — 5 мм, ширина леза — 17,5 мм, вага — 25,5 г. Його виконано з погано прокутого кричного заліза, що містить в собі багато залишків металургійного шлаку. Мікроструктура металу — ферит (рис. 2-2), в поверхневих шарах помітні сліди перліту. Повздовжня деформація зерен фериту в зоні ріжучої кромки свідчить про зміцнення леза наклепуванням. На це вказує й підвищення тут мікротвердості до 236 кг/мм , в той час як на інших ділянках мікрошліфу поперечного перетину леза вона знаходиться в межах 151-193 кг/мм2 .
Другий ніж із Северинівки (рис. 1.926) належить до перехідного 3 типу першої групи скіфських ножів. Його спинка має незначну вигнутість, а черешок відокремлюється двома уступами як від спинки, так і від ріжучої кромки леза. Ножі цього типу були добре відомі ще в архаїчну епоху.7 Довжина ножа — 78 мм, максимальна товщина спинки — 4 мм, ширина леза — 13 мм, вага — 8,4 г. Він також суцільнозалізний. Для його виготовлення використано шматок майже не прокутої залізної криці з величезною кількістю шлаку в металі. Мікроструктура металу — ферит, місцями слабкі сліди перліту. Мікротвердість заліза дещо підвищена — 221-236 кг/мм2 .
Знайдений на Северинівському городищі серп зберігся частково. Черешкова частина його відсутня (рис. 1.663). Проте, вірогідніше всього, серп належав до звичайних скіфських серпів з вертикальним штифтом на торці. Він був досить масивний. Довжина наявної частини леза в сучасному стані сягає 155 мм, максимальна товщина спинки — 3 мм, ширина леза — біля 12 мм, вага — біля 15 г. Після розчищення від корозії виявилося, що ріжуча кромка серпа зберегла насічку, частота якої становить 5-7 зубців на 1 см довжини леза.
Металографічний аналіз показав, що серп було відковано з суцільно-сталевої заготовки. Простежена при цьому мікроструктура сорбіту гартування (рис. 2.3) дає змогу припускати в цьому випадку застосування м'якого гартування сталі, при якому нагрітий до червоного кольору гарту (830-900°С) виріб охолоджувався в тваринному або рослинному жиру. Це забезпечувало поряд з достатньою твердістю високу міцність леза серпа. Проте, тут не слід також виключати й присутність швидкої нормалізації, наприклад, прискореного охолодження нагрітого серпа на холодному зимовому вітрі. Мікротвердість сорбіту гартування серпа — 274-322 кг/мм2.
Досить своєрідними знаряддями праці, що були знайдені як на Рудковецькому, так і на Северинівському городищах, є вироби, які мають вигляд вигнутого плавною дугою серпоподібного леза з відтянутими з обох сторін та відігнутими догори короткими черешками. В свій час одне з них було визначено як струг.8 Проте, виявлена після розчистки від корозії насічка на ріжучих кромках (5-7 зубців на 1 см довжини леза), яка звичайна для серпів, свідчить, що знаряддя призначалося для зрізання стеблин злаків. Не виключно, що вони вживалися як своєрідні вкладиші складених серпів великого розміру, які могли існувати у місцевого населення поряд із звичайними для скіфського часу штирковими серпами.
Довжина виробу, знайденого у Рудківцях (рис. 1.1167) — 128,5 мм, максимальна товщина спинки — 3 мм, ширина леза — 12 мм, вага — 12,6 г. Його виконано із суцільно-сталевої заготовки, що має невеликий вміст вуглецю та нерівномірний його розподіл. Виріб загартовано в холодній воді. Мікроструктура металу — мартенсит, мікротвердість знаходиться в межах 420-642 кг/мм2. Залишків шлаку в металі небагато.
Одне із северинівських знарядь (рис. 1.662) також суцільно-сталеве. Воно виготовлене з сталі, яка має нерівномірний розподіл вуглецю. Мікроструктура металу — сорбіт, гартування з мікротвердістю 297-322 кг/мм2 , подібна вже простеженій на лезі описаного вище серпа і також вказує на можливе застосування м'якого гартування сталі. Друге северинівське знаряддя (рис. 1.666) — суцільно-залізне. Мікроструктура металу — ферит, біля поверхні слабкі сліди перліту (рис. 2.6), мікротвердість— 160-221 кг/мм2 .Довжина знарядь відповідно 130 та 144 мм. Максимальна товщина спинки — 3 мм, ширина леза — 8-9 мм, вага — 10 та 7 г.
Великий наконечник списа з ромбічним в перерізі ребристим пером повздовжньо-трикутної форми та конічною втулкою з потовщеним обідцем на торці, який було знайдено у кургані № 4 Мізяківського могильника9 (рис. 1.660) в значній мірі пошкоджено корозією. Довжина наконечника в сучасному стані — 380 мм, максимальна товщина пера — 5 мм, ширина пера — 45 мм, вага наконечника — 245,5 г. Типологічно близькі наконечники зустрічалися на пам'ятках скіфської доби неодноразово, зокрема в подніпровських курганах біля Макіївки, Аксютинець, Броварків10, тощо.
Хоча перо наконечника майже наскрізь проржавіло, на виявленій ділянці збереженого металу знайдені залишки поверхневої цементації (рис. 2.5). Висока мікротвердість цементованої зони (297 кг/мм2 ) може свідчити про залишки термічної обробки. Мікроструктура суцільно-залізної серцевини пера — ферит, мікротвердість — 151-193 кг/мм2.
Рис 2. Мікроструктури залізних виробів.
З речей побутового призначення досліджено дві посохоподібні шпильки, знайдені на Рудковецькому та Северинівському городищах. Шпилька з Рудковецького городища (рис. 1.1168) вигнута з круглого в перерізі дроту діаметром біля 4 мм. Довжина шпильки — 92 мм, вага — 5,5 г. Шпилька суцільно-сталева і має мілко-дисперсну ферито-перлітну структуру нормалізованої сталі, мікротвердість якої знаходиться в межах 160-181 кг/мм2. Залишків шлаку в металі небагато.
Севєринівська шпилька (рис. 1.664) більш масивна. Довжина її становить 125 мм, вага — 10 г. Шпильку виготовлено з низькоякісного кричного заліза, що містить в собі велику кількість залишків шлаку. Мікроструктура металу — ферит, середня мікротвердість по шліфу — 206 кг/мм2.
Уламок пластини з Северинівки довжиною біля 38 мм (рис. 1.661), суцільно-сталевий. Мікроструктура металу — ферит та перліт. Розподіл вуглецю нерівномірний. Кількість його у різних зонах пластини змінюється від 0,4-0,5% (рис. 2.6) до слідів, мікротвердість відповідно від 193 кг/мм2 до 170 кг/мм2 . В сталі пластини багато залишків шлаку. Термічній обробці пластина не піддавалася.
Невеличка сокирка-кельт, знайдена поблизу Степанівського селища скіфської доби, виконана у відомій для скіфських сокир техніці повздовжнього ковальського зварювання сталевої та залізної штаб (рис. 1, 1170). Подібна техніка виготовлення сокир застосовувалася скіфськими ковалями в інших регіонах.11 Мікроструктура залізної зони дослідженої сокирки — ферит, мікротвердість 128-143 кг/мм2 . В металі багато залишків шлаку. Сталева зона має мілко-дисперсну ферито-перлітну структуру нормалізованої середньо-вуглецевої сталі. Мікротвердість сталі — 206-236 кг/мм2 , залишків термічної обробки не виявлено. Зварювання штаб виконано якісно. Висота сокирки — 91 мм, ширина леза — 48 мм, розміри прямокутної втулки — 40 х 31 мм, вага — 257 г.
Отже, результати досліджень свідчать, що залізоробне ремесло скіфських пам'яток Поділля знаходилося на досить високому для того часу рівні і не поступалося у розвитку ковальства іншим регіонам Скіфії.12 Місцеві ковалі володіли усіма операціями вільного кування металу: рубанням, осадкою, висадкою, відтягуванням, гнуттям на оправці, тощо, безумовно маючи для цього відповідні інструменти, без яких виконання вказаних ковальських операцій було неможливе.
У виробництві поряд з кричним залізом вони використовували сталь. Особливості розподілу вуглецю в сталі дозволяють стверджувати, що головним методом її отримання була цементація залізних заготовок з послідуючою проковкою. Цей метод широко розповсюджений в металургії раннього залізного віку. Зокрема, на скіфському Люботинському городищі було знайдено окремий виробничий комплекс для отримання цементованої сталі.13 Місцевим ковалям було відоме гартування сталевих виробів, а також, очевидно, ковальське зварювання заліза та сталі. Можливо, особливістю місцевого ковальства є відносно широке розповсюдження термічної обробки сталевих виробів, яка, як відомо, ковалями інших регіонів Скіфії застосовувалась рідко.14
Залізоробне ремесло скіфських пам'яток Поділля мас багато спільних рис з ковальством зарубинецьких селищ Південного Побужжя. Обом культурам властиві застосування однакових операцій, ковальського зварювання, термічної обробки сталі, тощо. Багато спільних рис мають конструктивні особливості виробів, зокрема, ножів з дугоподібною спинкою, штиркових серпів, посохоподібних шпильок та ін. Це дозволяє припускати, що в основі технології залізоробного ремесла південнобузських пам'яток знаходяться технологічні традиції місцевих ковалів скіфського часу.15
ЛІТЕРАТУРА
1. Шрамко Б. А. Новые данные о добыче железа в Скифии // КСИА. — 1962. — № 91. — С. 72-77; Шрамко Б. Л.,Солнцев Л. А, Фомин Л. Д. Техника обработки железа в лесостепной и степной Скифии // СА. — 1963. — № 4. — С. 36-57; Шрамко Б. А. Нові дані про господарство Скіфської епохи // ВХУ. — 1966. — № 17. — Вин. 1. — С. 77-78: Солнцев Л. А., Степанская Р. Д., Фомин Л. Д. и др. О появлении изделий из чугуна в Восточной Европе // СА. — 1969. — № 1. — С. 40-47: Шрамко Б. А. Орудия скифской эпохи для обработки железа // СА. — 1969. — № 3. — С. 53-70; Шрамко Б. А., Солнцев Л. О., Фомін Л. Д. Техніка виготовлення скіфської наступальної зброї з заліза й сталі // Археологія. — К., 1970. — Вип. 23. — С. 40-59.
2. Артамонов М. И. Юго-Подольская экспедиция // КСИИМК, — 1947. — Вып. 21. — С. 74-76; Артамонов М. І.Південноподільська експедиція // AП УРСР. — К., 1948. — Т. 1. — С. 257-262; Артамонов М. І. Археологічні дослідження на Південному Поділлі в 1948 р. // АП УРСР. — К., 1952. — Т. 4. — С. 193-195; Артамонов М. И. Археологические исследования в Южной Подолии в 1952-1953 г. // КСИИМК. — 1955. — Вып. 9. — С. 100-1 17: Артамонов М. И. Некоторые итоги пятилетних исследований Юго-Подольской археологической экспедиции // КСИА АН УССР. — К., 1955. — № 4. — С. 84-87; Лагодовська О. Ф., ВиєзжаєвР. І., Копилов Ф. Б. Кургани скіфського часу в с. Курилівці//АП УРСР. — К., 1956. — І. 6. — С 17-20.
3. Гуцал А. Ф. Нові пам'ятки раннього залізного віку в Середньому Подністров'ї // Археологія. — 1979. — № 31. — С.65-75; Винокур И. С, Гуцал А. Ф., Баженова С. Э. Раскопки в Хмельницкой области // АО 1972 г. — М., 1973. — С. 264-265; Винокур И. С, Гуцал А Ф. Раскопки па Среднем Днестре // АО 1975 г. — М., 1976, — С. 312; Винокур И. С, Гуцал А. Ф. Исследования п Среднем Приднестровье // АО 1976 г. — М., 1977. — С. 276-277.
4. Артамонов М. И. Некоторые итоги... — С. 85
5. Лобай Б. І. Кургани скіфського часу на Вінниччині // Археологія. — 1977. — № 21. — С. 77-84; Моруженко А. О.Оборонні споруди Немирівського городища // Археологія. — 1975. — № 15. — С. 66-70; Хавлюк П. І. Пізньоскіфське селище Сорока // Археологія. — 1979. — № 29. — С. 34-54.
6. Шрамко Б. А. Металеві знаряддя виробництва лісостепової Скіфії (ножі) // Питання історії народів СРСР. — Харків, 1965. — Вип. І. —С 137-139.
7. Там же. — С. 140-141.
8. Винокур И. С, Гуцал А. Ф., Баженова С. Э. Раскопки в Хмельницкой области... — С. 264.
9. Лобай Б. І. Кургани скіфського часу... — С. 78. — Рис. 2,10.
10. Галанина Л. К. Скифские древности Поднестровья // САИ. — 1977. — Вып. Д1-33. — С. 24: Табл. 9,14; С. 27: Табл.10,10; С. 40: Табл. 19,8; С. 52: Табл. 28,11.
11. Шрамко Б. А., Солнцев Л. О., Фомін Л. Д. Техніка виготовлення... — С. 52-53.
12. Шрамко Б. А., Солнцев Л. А., Фомин Л. Д. Техника обработки железа...
13. Шрамко Б. А. Нові дані... — С. 77-78.
14. Шрамко Б. А., Солнцев Л. А., Фомин Л. Д. Техника обработки железа... — С. 54.
15. Гопак В. Д., Хавлюк П. І. Технологія обробки заліза у зарубинецьких племен Південного Побужжя // Археологія. — 1972. — № 6. — С. 95.
|
