Дровозюк С. І. "ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ПОДІЛЬСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У 20-ті РОКИ XX ст.(Схема конкретно-історичного
6 декабря 2005
Реальний історичний процес — це органічна єдність предметно-практичної діяльності людини і її духовного життя. Духовний стан народу, його думки й соціальні почуття — така ж історична дійсність, як і війни чи економічні реформи. Однак, вітчизняна історіографія традиційно охоплювала, насамперед, політичну та економічну сторони історичного процесу. Що ж стосується духовного життя, то воно давно стало монополією філософії і соціальної психології. Історики у кращому випадку послуговуються категоріями цих наук, зводячи характеристику складного феномену до апріорних тверджень («піднесення духовності», «висока свідомість», «дрібнобуржуазна свідомість» тощо). Отже, настав час визначити завдання історичної науки у дослідженні духовного життя народу.
Актуальність конкретно-історичного дослідження духовного життя народу визначається, на нашу думку, такими обставинами: 1) переглядом традиційних уявлень про співвідношення матеріального і духовного; 2) прагненням виявити ідейні і психічні основи діяльності людини, мотиви її поведінки; 3) необхідністю перейти від декларування вирішальної ролі народу в історичному поступі до конкретного дослідження даної проблеми; 4) утвердженням у нашому суспільстві загальнолюдських цінностей і прагненням сформувати відповідну суспільну свідомість.
У зарубіжній історичній науці проблеми духовності займають одне з чільних місць. Чітко окреслився історіографічний напрям, який іменується антропологічно орієнтовано історією1 або соціально-історичною психологією.2 Його фундамент заклали відомі історики М. Блок, Р. Дж. Коллінгвуд, Л. Февр3. Головна ідея цієї історіографічної течії викладена формулою: «Історія — наука про людину»4.
Прагнучи зайняти належне місце у сучасній історіографії, українська історична наука може використати досягнення світової суспільно-історичної думки. Водночас необхідно сміливіше залучати до методологічного арсеналу ідеї українських істориків і представників вітчизняної суспільної думки, які у дослідженні духовності бачили шлях до пізнання істини. У зв'язку з цим привертає увагу думка М. Драгоманова про те, що закони людського буття слід шукати «... в соціально-психологічних основах громадського і індивідуального життя»5. М. Костомаров, який бачив головне завдання історика у вивченні життя народу, свое творче кредо визначив у запитанні, що набуває нині особливої актуальності: «...чому історія не говорить нам нічого про його (народу — С. Д.) побут, про його духовне життя, про його відчуття, спосіб виявлення радощів і печалей?»6 В. Антонович вважав, що завдання історичної науки — підмітити ідеали народу, простежити у ньому розвиток науки і цивілізації.7
Оглядаючи доробок істориків за останнє десятиліття, мусимо визнати, що досягнення російської історичної науки8 у дослідженні тих чи тих аспектів духовного життя народу є значно вагомішими, ніж української.9
Таким чином, сама природа історичного процесу, об'єктивні потреби розвитку української історичної науки дають всі підстави твердити, що духовне життя народу повинно бути предметом не лише філософського чи соціологічного, а й конкретно-історичного дослідження.
Мета даної статті — накреслити загальну схему історичного дослідження. Йдеться про визначення його основних рис, підходів, аспектів і варіантів. Потреба у такій схемі виникає у зв'язку з тим, що конкретно-історичне вивчення духовного життя українського народу тільки розпочинається, а дана стаття є однією з перших спроб визначити предмет дослідження. Крім того, складна природа цього феномену вимагає чіткого структурування явищ духовного життя. Така схема, на нашу думку, може визначити основні напрями комплексного дослідження духовного життя подільського селянства у його історичному аспекті. При цьому ми виходимо з переконання, що історичне краєзнавство, як і історична наука загалом, не може обмежуватися фактами економічного чи політичного життя або ж персоналіями видатних діячів. Конкретно-історичне дослідження духовного життя дасть можливість вивести, нарешті на історичну арену «живого» подільського селянина, адекватно описати його думки, прагнення, муки та страждання. Саме у цьому бачимо шлях до історичної правди.
Приступаючи до історичного дослідження духовного життя подільського селянства, необхідно, насамперед, розглянути ряд методологічних проблем. Одна з них — зміст поняття «духовне життя». Це словосполучення все частіше вживається у наукових працях і публіцистичних статтях, однак кожен автор вкладає у нього свій зміст. Очевидно, історикам слід звернутися до філософських праць, у яких категорія «духовне життя» є традиційним предметом спеціального аналізу. Однак у філософській літературі теж важко знайти однозначну відповідь, оскільки у ній і нині точаться дискусії зданого питання. Термінологічна нечіткість і невизначеність згаданого поняття ускладнюють процедуру структування духовного життя на конкретно-історичному рівні. Розмови про духовність стали нині своєрідною модою, що створює умови для ще більшого розмивання даної наукової категорії.
Конкретно-історичний аналіз духовного життя можна здійснювати, на нашу думку, через поняття «суспільна свідомість». Хоча останнє і не тотожне категорії «духовне життя», все ж за своїм змістом є досить близьким до неї і розглядається як вищий рівень духовності.10 Не заглиблюючись у категоріальний і понятійний аналіз, зауважимо, що поняття «суспільна свідомість» має чітку структуру, яка дозволяє розглядати духовні утворення у тісному зв'язку з основними видами людської діяльності. Разом з тим, слід мати на увазі, що суспільна свідомість, як і духовне життя загалом, с досить складною системою, що характеризується багатством форм і різноманітністю їх комбінацій.11Суспільна свідомість має два рівні: ідеологію і соціальну психологію. Основними формами її є політична свідомість, економічна свідомість, правосвідомість, наука, мораль, релігія тощо. Суспільна свідомість тісно пов'язана із соціально-економічними відносинами, однак при цьому вона характеризується певною самостійністю і виробляє свої закони.12
Виходячи з наведених вище міркувань, предметом краєзнавчого дослідження у даному випадку є реально функціонуюча суспільна свідомість, яка відображається у висловлюваннях селян і їхній практичній діяльності. Саме такий підхід забезпечить конкретність, яка с характерною ознакою історичного знання.13
Необхідно також визначити коло джерел, на основі яких може бути здійснений конкретно-історичний аналіз духовного життя подільського селянства. Попередні джерелознавчі розвідки дають підставу зробити висновок, що основу джерельної бази мають становити селянські ділові документи (заяви, скарги, листи), стенограми виступів селян або селянських ідеологів, аналітичні довідки про настрої селянства, фольклорні матеріали, художня література. Питання джерел і джерелознавчого забезпечення дослідження набуває особливої гостроти у зв'язку з тим, що «піднесене до рівня державної політики маніпулювання масовою свідомістю призвело до майже повного усунення проявів реальної громадської думки з письмових документів».14
Особливо цікавими з точки зору еволюції суспільної свідомості українського народу є 20-ті роки XX ст. Це був час, коли, за влучним висловом О. Білецького, «...наново переварювалися світогляди, дивно змінювалися люди».15
Краєзнавцеві необхідно враховувати ту реальну суспільну атмосферу 20-х років, у якій протікали духовні процеси. У той час селянин постійно перебував під впливом більшовицької політики. Офіційні ідеологічні інститути спрямовували зусилля «...на організацію психіки й свідомості широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції»16. При цьому повністю ігнорувався той факт, що селянство жило своїм духовним життям і само продукувало суспільні ідеї. Почуття, уявлення і прагнення селян або ігнорувалися, або ж оголошувалися куркульською пропагандою. Новостворені догми і міфи тиражувалися комнезамівськими активістами, а настрої найбідніших прошарків приписувалися всьому селянству. Водночас у реальному житті чітко вирізнялася народно-критична суспільна думка, носіїв якої оголошували ворогами і карали.
Головними структурними елементами духовної сфери селянина були ідеї, уявлення і соціальні почуття, які виникали на ґрунті аграрних відносин. Саме духовні утворення, пов'язані із землею, визначали типологічні особливості суспільної свідомості селянина. У зв'язку з цим, завдання краєзнавців полягає у тому, щоб виявити ставлення подільських селян до аграрної політики держави, існуючої системи землеволодіння і господарювання. Це питання набуває нині особливого значення, оскільки у радянській історіографії тривалий час побутувало твердження, що селяни надавали перевагу колективним формам господарювання. Однак ця теза не знаходить документального підтвердження. Так, аналіз виступів селянських депутатів на з'їздах Рад показує, що питання про запровадження колективних форм господарювання практично не ставилося. Натомість їх цікавило землевпорядкування, ціни, умови оренди, переселення тощо. Цікаві результати може дати аналіз запитань, які селяни задавали представникам місцевої влади. Наприклад, з 94 запитань, які були задані у кількох селах Жмеринського району у 1928 році завідуючому Вінницьким окружним земельним відділом, лише в одному безпосередньо йшлося про прискорення переходу індивідуальних господарств у колективи «цілими земельними громадами». Водночас значна частина запитань стосувалася тих чи тих сторін індивідуального господарювання («Як могли без моєї згоди під час землевпорядження приєднати мене до мого батька?»; «Під час землевпорядження у мене відібрано 0,50 дес. землі, чи було на це право?»; «Чому так далеко наділили землею однодольців бідняків?»; «Чи має право голова земгромади взяти собі землю найкращу й близьку до села?» тощо).17
Важливим елементом економічної свідомості селянина було ставлення до бідності і багатства. Термін «бідний» і «багатий» займали важливе місце у селянській лексиці, ними визначався статус селянина у сільській громаді. Яким же було реальне ставлення подільського селянина до бідності і багатства? Відповідь на це запитання може дати лише конкретно-історичне дослідження. Офіційна ідеологія 20-х років витворила образ селянина, який засуджував прагнення до збагачення, а бідність вважав однією із чеснот. У зв'язку з цим досить промовистим є вислів бідного подільського селянина, який у 1924 році заявив: «Не хочу бути в незаможниках... Я хочу бути багатим, а ви мене в бідні хочете записати».18
У реальному щоденному житті досить широким був діапазон політичних поглядів подільського селянства: від різкої критики і неприйняття більшовицької влади — до її підтримки і обожнювання частиною більшовицько-комнезамівського активу. Розмаїття політичних поглядів знайшло відображення у широкому колі джерел: довідках ДПУ, матеріалах прокуратури, судових справах, заявах, скаргах, художній літературі. Так, влучна характеристика «новій» владі дана устами Данила Заятчука у романі М. Стельмаха «Кров людська — не водиця»: «Та що означає така власть? А означає вона: дери-бери і не повертай. Словом комуна: кому на, кому ні».19 Зібрати і узагальнити вислови селян про владу — важливе завдання краєзнавства.
Актуальною є проблема правової свідомості селянства. Уявлення подільських селян про право і правові інститути зафіксовані у зразках писемного та усного мовлення. Відстоюючи свої інтереси, селяни оперували, як правило, не конкретними статтями законів, а термінами «справедливо — не справедливо», «правдиво — не правдиво», «законно — не законно», «має право — не має права» тощо.
Особливо цінними є скарги, у яких селяни намагалися викласти правові аспекти соціальних конфліктів. Ці документи дають можливість виявити правовий словник селянина і систему його аргументації. Однак, оцінка селянської правосвідомості не може базуватися лише на висловлюваннях. Цінну інформацію дає аналіз соціальних конфліктів, дій та вчинків селян, з яких складалося їхнє повсякденне життя. Так, у 20-ті роки у селянському середовищі набули поширення самосуди (позасудові розправи із злочинцями)20. Дослідження цього цікавого суспільно-історичного явища дає можливість визначити не лише рівень свідомості селян, а й ступінь зрілості усього суспільства у контексті загально-цивілізаційних процесів.
Досліджуючи селянську правосвідомість, необхідно враховувати, що кожному соціальному типові була властива відповідна свідомість. Так, у середовищі найбіднішого селянства функціонувала більшовицько-комнезамівська правосвідомість. Однією з характерних рис цієї свідомості була впевненість у правомірності і безкарності дій щодо тієї частини селянства, яку влада оголосила класовим ворогом. У концентрованому вигляді селянська правосвідомість може бути викладена формулою: «Чим суворіше покарання, тим воно ефективніше і справедливіше».
Предметом серйозного історико-краєзнавчого дослідження має стати релігійне життя подільського селянства. Йдеться не лише про історію церкви як суспільного інституту, а, насамперед, про щоденне релігійне життя селян, його конкретні форми. Масовий релігійний рух, що набув поширення на Поділлі у 20-ті роки, має бути осмислений у категоріях соціально-історичної психології. Йдеться, зокрема, про подільські «чудеса». Про масовість цього руху свідчить хоча б те, що подивитися на калинівське «чудо» приходили десятки тисяч селян Поділля, Київщини і Волині. У засобах інформації проти «чудес» була розгорнута пропагандистська кампанія.21 Судовим процесам над «чудесами» надавалося політичного забарвлення, а самі судові справи характеризувалися як такі, що мають «державне і суспільне значення»22. Дослідження подільських «чудес» та інших подібних явищ допоможе виявити конкретно-історичні форми релігійного життя, реконструювати його предметну і ритуальну сторони, психічні стани учасників релігійного дійства.
Нині досить актуальною с проблема національної свідомості народу у історичному минулому. Архівні документи, що характеризують рівень національної свідомості селян, розпорошені по багатьох фондах. Однак, навіть ті матеріали, які є у нашому розпорядженні, свідчать, що селяни не були байдужими до політики русифікації. У зв'язку з цим промовистим є конфлікт, який виник між селянами с Курави і представниками влади у 1925 р. До села прибув голова райвиконкому Ісаєв, який виступив з доповіддю з нагоди дня кооперації. Селянин Бабій попросив, щоб доповідь була прочитана українською мовою. При цьому він наголосив, що з селянами взагалі краще розмовляти українською. Ісаєв підвищеним тоном звинуватив присутніх у тому, що у них не зжита петлюрівщина і самостійність. Селяни були вкрай невдоволені такою поведінкою. Перемовляючись між собою, вони говорили: «Тепер хоч не задавай запитання по доповіді, так як і при старому режимові».23
Зауважимо, що поділ на згадані вище види суспільної свідомості є до певної міри умовним. оскільки у реальному житті вони тісно перепліталися між собою і становили єдине органічне ціле. Багатоваріантність духовних утворень простежується на рівні окремих носіїв суспільної свідомості. Йдеться, насамперед, про селянських ідеологів і агітаторів. У цій ролі виступали окремі селяни, представники сільської інтелігенції та інші особи, які виражали інтереси та прагнення селян. Функції селянських ідеологів виконували також депутати Рад. Однак, до ідей та поглядів, які висловлювалися депутатами на з'їздах, слід ставитися критично, враховувати можливий вплив партійно-державної бюрократії на зміст їхніх виступів. Джерелознавчий аналіз стенограм виступів селянських депутатів дасть можливість виявити цікаві зразки народної суспільної думки.
Важливим аспектом досліджуваної проблеми є динаміка соціальних настроїв подільського селянства. Дослідник соціальних настроїв Б. Д. Паригін писав, що для історика важливо знати, «чим той чи інший соціальний настрій був викликаний і як він потім вплинув на дальший хід історичних подій»24. Настав час відмовитися від спрощеного, біполярного бачення настроїв селянства (прорадянські — антирадянські). Реальна динаміка настроїв була значно складнішою, мала широкий спектр відтінків і напівтонів, визначалася багатством емоційного забарвлення і різною силою вияву. Настрої селянства формувалися під впливом багатьох чинників, серед яких визначною була економічна політика уряду. Слід враховувати, що «крива» настроїв в кожному регіоні мала свої особливості. Завдання краєзнавства полягає у тому, щоб реконструювати неповторну палітру соціальних настроїв подільського селянства.
Невід'ємним елементом духовного життя є народнопоетична творчість. Ще донедавна у фольклористичних працях аналізувалися ті її зразки, які були художньою інтерпретацією офіційної ідеології і малювали лише життєрадісні картини. Такий підхід збіднював уявлення про духовний світ людини 20-х років XX ст. Реальний фольклорний процес був багатогранним, відображав повсякденне життя, мав гостро критичний характер. У прислів'ях, приказках, порівняннях, каламбурах і народних оповіданнях давалася оцінка політиці і політикам, звучали невдоволення і протест. Реальне функціонування суспільної думки народу відображене, зокрема, у новотворах, які виявлені нами у селянських ділових документах.25
У контексті досліджуваної проблеми заслуговує на увагу питання усного та письмового мовлення подільського селянства. Вивчення зразків повсякденного народного мовлення дасть можливість уточнити понятійний апарат народної суспільної думки, заглибитися у духовний світ селянина. М. Мамардашвілі цілком слушно зауважив, що чимало моральних і політичних явищ20-х-30-х років мали мовне походження.26
Предметом конкретно-історичного дослідження можуть стати, також, окремі духовні процеси, явища та утворення. Однією з цікавих форм функціонування суспільної думки селянства були чутки. Свого часу історики вже звертали увагу на це цікаве явище соціальної психології27 , однак в українській історіографії ще немає досліджень, які б розкривали соціально-економічний зміст чуток і психологічний механізм їх утворення. У 20-ті роки XX ст., як і в попередні періоди, чутки були важливим джерелом соціальної інформації, відображали настрої селянства, були засобом ідейної боротьби. Не випадково законодавство передбачало покарання за поширення чуток.28
Характеристика духовного світу подільського селянина була б неповною без врахування народної філософії, моралі, демонології, різноманітних знаків і видань, соціальної символіки і ритуалів.
Отже, підсумовуючи викладене, можемо виділити такі головні елементи схеми дослідження духовного життя подільського селянства:
1. Народна філософія (морально-філософські роздуми про «вічні» проблеми життя).
2. Політична свідомість (суспільні ідеали селянства, ставлення до політичних і державних інститутів, місцевих органів влади).
3. Економічна свідомість (уявлення про форми землеволодіння і землекористування, ставлення до економічної політики уряду тощо).
4. Правова свідомість (уявлення про правопорядок і законність, судочинство, ставлення до правових інститутів).
5. Національна свідомість.
6. Мораль ( моральні засади повсякденного життя).
7. Релігійне життя.
8. Народнопоетична творчість, писемне і усне мовлення.
9. Традиції, вірування, свята, обряди, звичаї.
10. Соціальні настрої і переживання, психічні стани.
Зрозуміло, що цей перелік не вичерпує усього багатства духовного життя подільського селянства у 20-ті роки XX ст. Запропонована схема визначає лише основні контури дослідження, тому окремі наші міркування мають гіпотетичний характер. Можливі й інші підходи і варіанти. Складна природа духовного життя не лише допускає, а й передбачає багатоваріантність конкретно-історичного дослідження цього складного феномену.
ЛІТЕРАТУРА
1. Одиссей: Человек в истории. 1989. — М., 1989. — С. 7.
2. Розовская И. И. Проблематика социально-исторической психологии и зарубежной историографии XX иска // Вопр. философии. — 1972. — № 7; Гуревич А. Я, История и психология // Психолог, журн. — 1991. — Т. 12. — № 4.
3. Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М., 1986; Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография. — М., 1980; Февр Л. Бои за историю. — М., 1991.
4. Февр Л. Вказ. пр. — С. 19.
5. Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2т. — К., 1970. — Т. 2. — С. 428.
6. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1989. — С. 446.
7. Київська старовина. — 1992. — № 3. — С. 67.
8. Баталов Э. Культ личности и общественное сознание // Суровая драма народа. — М., 1989; Кабышов П. С, Козлов В. А.,Литвак Б. Г. Русское крестьянство: этапы духовного освобождения. — М., 1988;/ Клибанов Л. И. Народная социальная утопия в России: Период феодализма. — М., 1977; Його ж. Народная социальная утопия в России, XIX в. — М., 1978; Пихоя Р. Г. Общественно-политическая мысль трудящихся Урала (конец XVI1-XVIII в.). — Свердловск, 1987; Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. — М., 1979.
9. Смолій В. А. Формування соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби: Друга половина XVІI-XVIII cт. — K., 1985.
10. Каган М. С. О духовном: (Опыт категориальн. анализа) // Вопр. философии. — 1985. — № 9. — С. 93-94.
11. Грушин А. Б. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. — М.. 1987. — С. 85.
12. Общественное сознание и его формы. — М., 1986. — С. 61.
13. Ковальченко И. Д. Место истории в системе общественных наук // Вопр. истории. — 1987. — № 7. — С. 9.
14. Кульчицький С. В. Історія і час: Роздуми історика // Укр. іст. журн. — 1992. — № 4. — С. 6.
15. Білецький О. І. Літературно-критичні статті. — К.. 1990. — С. 31.
16. Червоний шлях: Орган повіткому КП(б)У і повії виконкому Ради робіт, і селян, деп. Кам'янеччини. — 1923. — № 2. — С 26.
17. Державний архів Вінницької області (Далі — ДЛВО). — Ф. Р-595. — Он. 2. — Сир. 508. — Арк. 19-34.
18. Червоний край: Орган Подільськ. губкому КП(б)У і губвиконкому. — 1924. — 9 верес.
19. Стельмах М, Твори: В 6 т. — К., 1972. — Т. 2. — С 109.
20. Дровозюк С. І. Селянський самосуд на Поділлі у 20-ті роки XX ст.: (До питання про правосвідомість селянства) //Тези доп. і повідомл. V Всеукр. конф. «Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України». — К., 1991. — С. 275-277.
21. Рабоче-кресгьянская газ.: Орган Подольск. Губкома КП(б)У, губисполкома и профсовета. — 1923. — 4, 7авг.; Червоне село: Орган Подгубкому КП(б)У. — 1923. — 3 жовт.; Червоний край. — 1925. — 1 берез.
22. ДАВО. — Ф. Р-1882. — Он. 1. —Спр. 10. —Арк. 1-30.
23. Там же. — Ф. Р-595. — Он. 11.— Спр. 25. — Арк. 302-303.
24. Парыгин Б. Д. Социальное настроение как объект исторической науки // История и психология. — М., 1971. — С.105.
25. Дровозюк С. І. Листи, заяви та скарги селян як фольклористичне джерело // Проблеми етнографії і соціальної географії Поділля. — Кам'янець-Подільський, 1992. — С 167-169.
26. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. — М., 1990. — С. 135.
27. Литвак Б. Г. Крестьянское движение в России в 1775-1904 гг.: История и методика изучения источников. — М., 1989. — С 214,221.
28. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. — 30 июля 1922 г. — № 26. — С. 561.
|
