Данилюк А. Г. "ТРАДИЦІЙНЕ ЖИТЛОВО-ГОСПОДАРСЬКЕ БУДІВНИЦТВО НА ЗАХІДНОМУ ПОДІЛЛІ"
5 декабря 2005
Сторінка 1 з 3
Західне Поділля — частина історико-етнографічної області «Поділля», яка розташована на захід від Збруча до верхньої течії Гнилої Липи (притоки Дністра).
Найдавніші поселення на цій території виникали в долинах рік. Сільське господарство велось в межах низьких терас. До середини XV ст. тут вже сформувались основні системи розселення — стійкі вогнища землеробського виробництва.1
В XVI —поч. XVIII ст. перші рідкі поселення з'явились на міжріччях, спочатку тут тільки заготовляли сіно, з середини XIX ст. стали інтенсивно розорювати всі можливі землі. Так Західне Поділля перетворилось в суцільне поле зернових культур.
На Поділлі завдяки горбистому рельєфу, будівлі найчастіше розташовували на майданчиках різних рівнів, як і у середині садиби, так і в поселенні в цілому. Цим характером забудови подільські села нагадують карпатські. Найчастіше на верхній терасі ставлять хату, на нижній — господарські будівлі, на стику цих майданчиків — підмурок. Розрізнюються «висотні садиби», які знаходяться вище рівня вулиць. «Заглиблені двори» є органічним продовжуванням висотних у випадку, коли схил річної долини перетинається дорогою в напрямі течії річки. При такій забудові широко використовується камінь для благоустрою та оформлення садиб і вулиць. Завдяки цьому подільські села набувають оригінальності.
Рис 1. Житлово-господарське будівництво.В селі Світанок (колишнє Різдвяне) Теребавлянського району на Тернопільщині до наших днів зберігся серед сучасних будівель цікавий твір народної архітектури — селянська садиба 20-х років XX ст. (власник її — Володимир Лепницький).2 Вона захоплює композицією будівель у садибі, вдалим використанням рельєфу.
Садиба розташована на двох терасоподібних площадках долини ріки Серет і шосейної дороги, яка проходить через село, з'єднуючи сусідні Острівець і Струсів. На нижній терасі, яка підіймається на два метри над вулицею, розташований господарський двір. З лівого боку, перпендикулярно побудована шопа, ліворуч — паралельно до неї — двоповерхова споруда: перший поверх — хліви, другий —дві комори, в які можна зайти з галерейки, що на рівні поверхні другої тераси. На цій терасі розташовані перпендикулярно до вулиці стаєнка для свині, курси і хата. У тильній частині — схил, закріплений кам'яним підмурком, висотою 1,5 м.
Друга тераса піднімається над нижньою площадкою п'ятиметровим уступом, також закріпленим кам'яним підмурком. Вихід до хати забезпечується сходами.
Під час дощі в, з схилів, надвір, до хати стікала вода. Тому господар проклав з плитчатого каменю жолоб, який вивів на нижню терасу.
Всі будівлі в садибі споруджені з місцевого рожевого пісковику. Кар'єр по його видобутку знаходиться поруч, на протилежному березі Серету. Зовні стіни всіх будівель обмазані глиною і побілені. Кам'яними плитками встелений весь господарський двір, такі ж хідники від хати до стаєнки.
На Поділлі з давніх часів широко використовується камінь.3 Найбільше його вживалося в будівництві (в басейні Дністра, охоплюючи територію між ріками Збруч і Золота Липа, від широти Тернопіль —
Підволочиськ до злиття їх з Дністром та на покутсько-буковинському Подністров'ї). Без каменю тут не обходились при благоустрої та оформленні садиб, вулиць. У деяких місцевостях з каменю будували житлові і господарські бази споруд.
Таке різноманітне використання каменю в народному будівництві пов'язане з багатими його покладами і давньою широкою розробкою їх. Найдавніші з обстежених в західних областях України залишки кам'яних будівель походять з XII ст. і належать до княжого городища Звенигорода. Для їх спорудження були використані вапняки, що зустрічаються на півночі Західного Поділля. Пісковик з-під Теребовлі широко використовувався при спорудженні храмів і палаців ще в древньому Галичі. У другій половині XIX ст. плитками теребовлянського пісковику викладають бруківку львівських вулиць. За даними минулого століття плити теребовлянського пісковику були експортовані на схід і доходили аж до Китаю.
У подільському будівництві використовуються в основному два види каменю — пісковик і вапняк. При будівництві господарських будівель використовують різні породи каменю. Хати будують тільки з вапняку. Він вважається «теплим каменем» і добре обробляється сокирою.
Найбільш репрезентованими спорудами на Поділлі є кам'яні огорожі. У селах з неспокійним рельєфом огорожею є переважно кам'яний підмурок берега, до рівня дороги чи ділянки землі. У садибах такий підмурок завершується деревянною огорожею. На рівнинах огорожею бувають суцільні кам'яні мури. Села в глибоких долинах приток Дністра, завдяки кам'яним огорожам, виглядають цілі в мурах. Місцями висота мурів доходить до 3 м і села набирають фортечного вигляду.
Найкращі пісковики червоного кольору в Теребовлянському районі. Ще з минулого століття видобуток їх був поставлений на промислову основу. На сьогодні кар'єри цього каменю існують у Різдвянах , Застіночку і Семенові.
Для Поділля було характерне в минулому каркасно-глинобитне будівництво. Відомий український письменник Павло Загребельний про давні хати України писав у романі «Левине серце», що вони «...вічне нагадування про минуле, про глиняно-солом'яну цивілізацію українського народу, про безмір і смуток часів, крізь товщу яких наші предки мали пробиватися з таким убогим і примітивним набутком, що нині тільки дивуєшся їхній мужності, зухвалості й невичерпній винахідливості...»
Подільська хата зберегла в своїй конструкції багато архаїзмів. Невипадково видатний російський археолог В. А. Городцов писав, що теперішні українські хати-мазанки це тільки поліпшений варіант трипільської глиняної будівлі. Слов'яни принесли сюди дерев'яне будівництво. Воно було напівземлянкове — спочатку стовпово-дильоване, згодом зрубне. Але вже в Київській Русі воно поступово починає поступатись місцевим традиціям, які були зв'язані з широким використанням у будівництві глини. Російський етнограф Є. Бломквіст зазначає, що в XIII ст. почався процес зворотного руху від дерев'яної хати до глиняної хати-мазанки, яка тут збереглася до наших днів.
|
