В. Косаківський "ПИСАНКИ ПОДІЛЛЯ"
24 июля 2006
Про писанки Поділля маємо відомості з кінця XIX ст., коли на них звернули увагу дослідники. Їх почали збирати для музеїв та виставок. Велика колекція була зібрана для Лубенського музею К. М.
Скаржинської [3, с. 46; 7, с. 49]. Про подільські писанки почали писати різні дослідники. Ю. Й. Сіцінський звернув увагу на те, ким і коли писались писанки, розробив їх класифікацію (релігійні, геометричні, рослинні, зооморфні, предметно-побутові) та вказав на кольорову гаму писанок (від двох до п’яти кольорів: білий, чорний, жовтий, ясно- і темно-червоний, синій та зрідка зелений) [11, с. 369–372]. Значну увагу подільській
писанці приділив К. В. Широцький, розглядаючи риси античного та давньохристиянського живопису на українських писанках [12].
Про багатство подільської писанки свідчить альбом з 19 аркушів таблиць, на яких замальовано 183 писанки. Вони мальовані з натури до 1917 р. Хеленою з Грохольських Беліна-Бжозовською (1845–1922) в с. Попелюхи Ольгопільського повіту Подільської губернії (нині с. Яворівка Піщанського району Вінницької обл.). Оригінал цього альбому згорів у Варшаві в 1944 р. Збереглась лише копія, виконана в 1923 році внучкою Х. Беліна-Бжозовської Анною Равіта-Островською (1903–1984). Ця копія знаходиться у приватній колекції Гієроніма Мицельського. Ксерокопію з неї на початку 90-х рр. XX ст. передано до Вінницького обласного краєзнавчого музею Хеленою Бжозовською, правнучкою Хелени Беліна-Бжозовської з м. Катовіце (Польща), разом із відеозаписом писанок. Більша частина писанок має назви польською мовою [8, с. 337–356]. Цей альбом — унікальне явище не лише для подільського, а й для українського писанкарства, адже тут зібрано 183 писанки лише одного невеличкого подільського села.
Інтерес до подільської писанки посилився у 20-х рр. ХХ ст. Наслідком збирацької роботи Вінницького краєзнавчого музею стала колекція, зібрана зі всіх 6 округів тогочасної Подільської губернії [1, с. 58].
Писанки Східного Поділля з етнографічної колекції музею
Згідно з інвентарним описом музею в 1939 р. у фондовій колекції налічувалося 1440 писанок. До неї увійшли: 17 з сіл Кринички та Дубова, окремо 14 з с. Кринички; 49 з с. Малі Хутори (нині в межах Вінниці); 46 з с. Воняче (так в описі. Ймовірно, Вонячин, сучасне Городище Літинського району Вінницької обл.); 16 з сіл Стадниця і Демидівка, окремо 86 з с. Стадниця; 31 з Вінницького району; 23 з с. Вінницькі Хутори; 32 з с. Зарванці; 20 з с. Сокиринці та Старого міста (тепер у межах Вінниці), окремо 30 зі Старого міста; 24 із сіл Юзвин (сучасне Некрасове Вінницького району) і Багринівці; 25 з с. Івашків (так в описі. Мабуть, Івашківці сучасного Шаргородського району Вінницької обл.) і Стрільчинці; 20 із Літина; 22 з сіл Михайлівка і Хижинці; 24 з с. Лаврівка ім.Стрижавка (нині смт), окремо 14 з с. Лаврівка, 21 з м.Стрижавка; 24 з сіл Крушлинці, Телепеньки та Гавришівка, окремо 18 з с. Малі Крушлинці; 22 з м. Браїлів і м. Станіславчик, окремо 20 з м. Браїлів; 7 з с. Патки (не вдається встановити сучасну назву); 20 з с. Сосонка; 11 з с. Сутиски (нині смт); 19 з с. Мізяківські Хутори; 24 з с. Лука-Мелешківська; 28 з с. Писарівка Немирівського (тепер Вінницького) району; 11 з с. Зарванці і Медвеже Вушко; 24 з с. Якушинці; 9 з с. П'ятничани (тепер у межах Вінниці); 25 з с. Дашківці; 21 з с. Крижанівки (так в описі. Можливо, Кричанівка сучасного Могилів-Подільського району Вінницької обл.); 10 з Ольгопільщини, окремо 80 з м. Ольгопіль; 15 з с. П'ятківка; 14 з с. Павлівка (не вдається встановити, яке саме: тільки на Вінниччині 6 сіл з такою назвою); 24 з Київщини; 32 з м. Балта; 16 з с. Лісничівка; 18 з с. Війтівка (не вдається встановити, яке саме: є декілька сіл з такою назвою); 15 з с. Ракушівка (не вдається встановити сучасну назву); 12 з с. Демківка; 30 з м. Бершадь; 9 з с. Яланець (тільки на Вінниччині сьогодні 3 села з такою назвою); 16 з с. Осіївка; 55 з м. Проскурів (нині м. Хмельницький); 11 з с. Волова (не вдається встановити сучасну назву); 17 з м. Брацлав (нині смт); 17 з с. Саражиночка (так в описі. Можливо, сучасне с. Саражинці Погребищенського району Вінницької обл.) тощо. На жаль, на сьогодні з цієї колекції збереглося лише 19 писанок та 4 аркуші малюнків (80 писанок), які знаходяться у Вінницькому обласному художньому музеї. Решту колекції вивезли фашистські окупанти.
У 30–50-ті рр. ХХ ст. відомості про писанки майже відсутні. Про них згадали на початку 60-х рр. Вони з’явились у музейних колекціях. Їх кількість збільшувалась у наступні десятиліття. Так, у колекціях обласних краєзнавчого та художнього музеїв зберігаються писанки з різних районів області: Барського (с. Сеферівка, 3 твори В. М. Язвинюк, 1927 р. нар. /1974 р./; с. Маньківці, 10 творів І. Г. Штовби, 1880 р. нар./1975 р./, М.Ф. Штовби, 1944 р. нар. /1973 р./, Г. Є. Вознюк, 1908 р. нар./1975 р./); Жмеринського (с. Кармалюкове, 48 писанок /1975 р./; м. Жмеринка, 1 писанка); Іллінецького (с. Жорнище, 4 писанки); Літинського (с. Дашківці, 2 писанки /1974 р./; с. Літинка, 11 писанок/1972 р./); Тиврівського (м. Тиврів, 25 писанок Р. І. Гріх, 1930 р. нар. /1990–1992 рр./); м. Вінниці (1 писанка, /1961 р./).
Автором зібрані писанки з Вінницького (рис. 1.12–14; 25–28), зокрема с. Гавришівка (рис. 1.19–24); смт. Стрижавка (рис. 1.30–36) —вироби В. Д. Лисак, 1913 р. нар. /1988 р./), Барського (рис. 1.15), Ямпільського районів (рис. 1.16) та з с. Лопатинці Шаргородського району(рис. 1.17, 18).
Останніми роками зростає інтерес до подільської писанки. Її досліджують, про неї пишуть [5, с. 334–337; 6, с. 434–438; 9, с. 68–76; 10,с. 465–484].
Писанки з с. Іванівська Слобідка Калинівського району Вінницької області. Автор — Меланія Семенівна Степчук, 1938 р. нар.
Дослідниця подільської писанки Т. П. Пірус (Вінниця) із своїми писанками.
На Поділлі сьогодні живе і творить багато народних майстрів. Серед них писанкарки старшого покоління: Р. І. Гріх з смт. Тиврів, М. Ю. Мудла з с. Уяринці Тиврівського району. Молодші добре засвоїли техніку писання та традиційні подільські орнаменти, проте, на жаль, не завжди знають і зауважують весь звичаєвий комплекс, пов’язаний з писанкою. В першу чергу це стосується правил виготовлення писанок: кому можна писати, яке яйце потрібно брати, в якому порядку їх писати, запікати, освячувати та використовувати. Саме про це докладно писав у своїх студіях С. І. Килимник, досліджуючи українські народні звичаї [4, с. 173–208]. Так само ґрунтовно вивчає писанкарство сьогодні Т. П. Пірус з м. Вінниці [2]. Вона не лише досліджує писанки у своєму рідному селі Рахни-Лісові Шаргородського району, а й вміє їх писати, добре знає всі обряди, пов’язані з ними. Своїм умінням та знанням вона щедро ділиться з дітьми. Яскравим прикладом передачі досвіду було свято «Подільська писанка» (1997), яке стало логічним завершенням курсу «Писанка Поділля» в українській дівочій гімназії при ЗОШ №3 м. Вінниці. Традиційними для Вінниці стали щорічні свята писанки у різних навчальних закладах культури перед Великоднем. Їх організовують обласний науково-методичний центр народної творчості, обласний краєзнавчий музей та народознавчий центр Вінницького педагогічного унiверситету ім. М. Коцюбинського.
Нині на Східному Поділлі побутує кілька способів прикрашання яєць до Великодня. Одноколірні крашанки фарбують у лушпинні цибулі. Кольорові галунки забарвлюють «купованими» фарбами [13, с. 71]. Крашанки і галунки переважно червоні (різні відтінки від рожевого до вишнево-коричневого), рідше жовті, зелені, сині. Для розпису використовують гусячі, качачі та найчастіше курячі яйця. Мальованки розписують пензлем на білому яйці. Побутують вони в селах Чечельницького, Бершадського і Калинівського районів. Шкрабанки виконуються таким чином: на одноколірній крашанці чи галунці гострим ножем або голкою прошкрябується малюнок (див. фото на с. 172). У більшості районів Вінниччини побутують писанки. З природних фарб використовують коричневу і темно-вишневу (відвар лушпиння цибулі), жовту (з кори яблуні), коричневу різних відтінків (з кори та шишечок вільхи) та чорну. Рецепт приготування чорної фарби переказала писанкарка Р. І. Гріх з смт. Тиврів: «Закваситина один місяць у трьохлітровій банці буряки борщеві. Тримати їх на вікні. Приготувати кору з вільхи (старішу). Підсушити її в духовці. Взяти іржу із заліза. Класти все в посудину кількома шарами (шар кори, шар іржі). Залити борщем на день. Кип’ятити на малому вогні 4 години. Долити, якщо википіло, кип’ятити ще 3 години, злити, 3 дні настоювати. І тоді можна фарбувати». На основі досліджень С. Килимника та Т. Пірус можна скласти загальні правила для тих, хто бажає писати писанки.
Вихованки дівочої гімназії ім. Лесі Українки на обласному святі писанки. Вінниця, квітень 2001 р.
1. Писанку можуть писати жінки та дівчата.
2. Писанку пишуть лише до великодніх свят, а не цілий рік.
3. Писанкарки повинні дотримуватися певних заборон, обмежень, вимог:
а) обов’язково вірити в Бога, берегти чистоту душі, побажань, спокій і злагоду в думках;
б) постити, щоденно молитись;
в) не писати писанки, якщо з кимось була сварка цього дня, якщо в жінки «місячні», якщо вона «згрішила».
4. Писати писанки слід пізно ввечері, закінчивши хатню роботу, ко%ли в хаті нема чужих і діти сплять.
5. Останнім днем, коли можна писати писанки, є чистий четвер перед Великоднем.
6.Для писанки потрібно брати яйце від курки-первістки, обов’язково запліднене. Пишуть на сирому, а не на вареному яйці.
7. Кожен малюнок на писанці та колір мають своє символічне значення. Слід добре подумати про малюнок і кольори перед тим, як розпочати писати, і заздалегідь вирішити, кому ви подаруєте цю писанку.
8. Писанки запікають у печі та освячують у храмі. Дарують лише освячені.
Мальованки (1–8), шкрабанки (9–11) та писанки (12–36) зі Східного Поділля (Вінницька область) 70–90 рр. XX ст.: смт. Чечельник (1,2,8); с. Устя (3–5) та с. Глинське (6) Бершадського району; с. Рогузка (7) Чечельницького району; м. Вінниця (Тяжилів) (9); с. Вовчок (10–11) Немирівського району; Вінницький район (12–14, 25–28); Ямпільський район (16); с. Лопатинці Шаргородського району (17-18), смт. Стрижавка (31–36) Вінницького району; смт. Тиврів (29, 30).
Писанки Антоніни Іванівни Олійник, 1963 р. нар. (смт Тиврів)
Ця розвідка не претендує на повне висвітлення проблеми, а є лише намаганням привернути увагу широких кіл громадськості до писанки як унікального явища української культури.
Література
1. Брилинг Г. Г. К истории Винницкого областного краеведческого музея//Історія музею в документах і спогадах.— Вінниця, 1998.— С. 10–73.
2. Вільченко О. Світ писанки //Панорама.— 1997.— 26 берез.
3. Галян Г. До історії колекції писанок у Полтавському краєзнавчому музеї//Писанка — символ України: Міжнар. з’їзд писанкарів: Матеріали наук.(практ. конф.— К., 1992.— С. 45–48.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.— К., 1994.— Кн. II.— Т. III.— С. 173–208.
5. Ліпська А. В. Подільські писанки //Подільська старовина.— Вінниця,1993.— С. 334–337.
6. Ляшенко О. Г. Писанки //Поділля: Іст.(етногр. дослідж.— К., 1993.— С. 434–438.
7. Мошнікова Т. Колекція народних писанок в Лубенському музеїК. М. Скаржинської //Писанка—символ України...— С. 48–49.
8. Писанки с. Попелюхи //Подільська старовина.— Вінниця, 1993.—С. 337–356.
9. Селівачов М. Р. Мотиви української народної орнаментики (кінець XIX–XX ст.) //Нар. творчість та етнографія.— 1990.—№2.— С. 68–76.
10. Селівачов М. Р. Орнаментика //Поділля: Іст.(етногр. дослідж.— К.,1993.— С. 465–484.
11. Сецинский Е. Пасхальные писанки //Подольские епархиальные ведомости.— 1899.—№15.— С. 368–373.
12. Шероцкий К. Черты античной и древнехристианской живописи на укра(инских писанках //Православная Подолия.— 1909.— № 15.— С. 425–427;
№16.— С. 435–441;№17.— С. 462–467;№18.— С. 490–500.
13. Яворська О. Г. Використання природних фарб на південному сході Поділля //Етнографія Поділля: Доп. наук. конф.— Вінниця, 1992.— Ч. II.—С. 69–71.
|
