В. Колесник "ЙОАХИМ ВОЛОШИНОВСЬКИЙ - ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ І ПОЛЬСЬКИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ ПЕРШ.ПОЛ. ХХ - Вінницький краєзнавчий музей

Життя і діяльність видатного подільського кооператора, редактора часописів «Світова Зірниця» і «Dziennik Kijowski», літератора Й. Волошиновського до сьогодні залишаються маловивченими. Нам відомі лише кілька статей, що висвітлюють діяльність Волошиновського як видавця і редактора часопису «Світова Зірниця» у певні періоди [1; 2]. Наше дослідження ґрунтується на документальних матеріалах державного архіву Вінницької області (ДАВО) і тогочасних періодичних виданнях, зокрема «Світовій Зірниці» (за 1908, 1909 і 1917 рр.), спогадах його сучасників В. Приходька, З. Подгорського і С. Стемповського [3; 4; 5] {Приходько Віктор (1886–1982) — український громадський і культурний діяч, член Подільського товариства «Просвіта»; Подгорський Зигмунт (1891–1960) — польський військовий діяч, публіцист, родом із Київської губернії; Стемповський Станіслав(1870–1952) — польський і український громадський та політичний діяч, письменник, перекладач, родом з Поділля.} , а також довідковій літературі. Найголовніші архівні документи, а саме листи Волошиновського до відомого польського громадського діяча на Поділлі на початку ХХ ст. Здзіслава Грохольського тарізні документи, пов’язані із виданням «Світової Зірниці», подаємо удодатку до статті.

Йоахим Волошиновський походив з подільської гілки польського шляхетського роду. Найдавніший відомий представник роду Волошиновських, Михно, «за заслуги перед престолом і республікою» отримав 20 березня 1578 р. шляхетський титул з гербом Баранек (Baranek). Майнові справи Михна і кількох поколінь його нащадків були пов’язані з Руським воєводством, тож не виключено, що рід мав руське коріння, а пізніше полонізувався. Коли Волошиновські гербу Баранек з’явилися на Поділлі, точно не відомо, щонайменше—у другій половині ХVIII ст. На початку ХIХ ст. прапрапраправнуки Михна жили у Ямпільському, Ушицькому і Могилівському повітах і в 1802 р. легітимувалися, тобто отримали підтвердження шляхетського (дворянського) титулу, у Подільській губернії [6]. Один із них, а саме Ян (близько 1771–1852), син Яна, могилівський межовий суддя (1817 р.), одружений із Юзефою Шацінською, був дідом Йоахима. Він спершу орендував у Любомирських різні маєтки у Могилівському повіті, зокрема частину сіл Хоменки, Шендерівка і Лозова, а в 1834 р. купив у Генрика Любомирського с. Серби {Нині с. Гонтівка Чернівецького району Вінницької обл}. у тому ж повіті [7; 8]. По смерті Яна с. Серби розділено в 1855 р. між його шістьма синами: Октавіаном, Юліаном, Августином, Еразмом, Олександром і Владиславом. На початку ХХ ст. тільки нащадки Октавіана та Августина мали свої частки в Сербах, решта ж маєтку перейшла в чужі руки [9; 10].

Йоахим, син Августина (близько 1814 – 10.ХI.1891 {Тут і далі всі дати (до 1918 р.) подаємо за юліанським календарем, який відстає від гри горіанського на 12 днів у ХIХ і на 13 днів у ХХ ст.}, Серби) і Юзефи з Йоахимовичів (близько 1837–13. VII. 1900, Серби), народився в 1870 р.; мав брата Яна і сестер Марію, Анну і Марту [11; 12; 13; 14]. Про його дитинство та юність нам нічого не відомо. Однак, без сумніву, Й. Волошиновський виріс на Поділлі, найвірогідніше у Сербах,у близькому селянському оточенні, про що свідчать його добре знання української мови, життєвих проблем селян і взагалі вся пізніша самовіддана громадська діяльність, в центрі якої було селянство. По смерті батька він успадкував у Сербах маєток, який на 1911 р. становив усього 18 десятин [15; 16].

У лютому 1906 р. Йоахим Волошиновський починає видавати у Могилеві-Подільському перший україномовний часопис на Поділлі — щотижневу газету «Світова Зірниця» [17, с. 19; 18, с. 32]. Рік 1906 був невипадковим. Адже лише після проголошення царським маніфестом 17 жовтня 1905 р. між іншими свободами й свободи друку і запровадження урядом нових правил про пресу (24.ХI 1905), якими було анульовано спеціальні укази 1863 й 1876 рр. щодо українського друку, став можливим вихід україномовних часописів. За рік після маніфестувже діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 українських періодичних видань — від наукових і політичних до гумористичних і дитячих [19]. Зокрема, «Світова Зірниця» була популярним виданням для селян. Друкувалася вона спочатку ярижкою {Офіційний правопис, який використовувався у Східній Україні у 1876–1905 рр. після Емського акту 1876 р. про обмеження вживання української мови, внаслідок чого всі українські тексти почали друкувати російською абеткою, згідно з тодішнім російським правописом. Назву отримав від назви кириличної літери «ы» — «єри».} 3, великими, як у підручниках для дітей молодшого віку, літерами. Щодо ярижки до Волошиновського неодноразово писав Борис Грінченко, схиляючи його перейтина український правопис, що той і зробив (у 1908р.?) [3, с. 128].

Майже у кожному номері під титулом було вміщено гасло «Слава Богу! На віки слава!» Весь часопис проймав релігійний і повчальний дух, спрямований на поширення серед селян порядку, поваги до закону, грамотності.

В центрі уваги були насамперед господарські інтереси селян, зокрема вміння господарювати (статті про садівництво, хуторське господарство, бджільництво) і кооперацію. Інструктор з кооперації Кам’янецького повітового земства В. Ворников писав, що доля газети «до тоготісно пов’язана з долею багатьох товариств, що на питання “з чиєї ініціативи виникло товариство” або “хто сприяв розвитку товариства”селяни простодушно відповідають: “Світова Зірниця”, часом навіть не знаючи, що не тільки редактором-видавцем, але майже єдиним її співробітником є Й. А. Волошиновський». Завдяки газеті селяни зацікавилися кооперацією у всіх її видах, і, як наслідок, різко зросла кількість споживчих товариств у Подільській губернії: якщо в 1897 – 1905 рр. їх виникло 23, то в 1906–1908 рр.— 187 [20, с. 16]. Без сумніву,«Світова Зірниця» відіграла величезну роль в становленні кооперації на Поділлі, а її редактора, як писав В. Приходько, «можна вважати, у великій мірі, батьком кооперації на Поділлі» [3, с. 127]. Аналізуючи причини успіху, яким користувалася газета, В. Ворников зазначав, що «її керівник, по-перше, видає її на живій мові народу, а по-друге, сам добре знає селян і вміє говорити з ними про багато предметів так, як дай Бог і багатьом іншим говорити» [20, с. 16].

Значне місце на сторінках часопису приділялось і українському питанню, зокрема вивченню української мови і піднесенню її статусу, поширенню української національної свідомості, подіям в українському культурному житті. Газета популяризувала фольклор, друкувала твори Т. Шевченка, С. Руданського, Л. Глібова, Б. Грінченка, О. Кониського, П. Грабовського, В. Стефаника, І. Франка, Панаса Мирного, П. Карманського, Є. Кротенка та інших відомих письменників і поетів, а іноді й літературні спроби своїх читачів. Добирались саме ті твори, в яких ставилися важливі моральні та духовні проблеми [2; 22]. «Скарбницею класичної української мови» назвав «Світову Зірницю» С. Стемповський [5, s. 341].

Загалом на сторінках газети публікувалися найрізноманітніші за змістом матеріали. Наприклад, у 1909 р. з’явився цикл статей про Швецію, Норвегію, Данію, Туреччину. Статті повідомляли географічні, історичні, господарські дані, розповідали про звичаї і вірування населення. У 1910 р. був опублікований цикл статей про гігієну і виховання дітей [21, арк. 22 зв.]. Під рубриками «Чутки з світа», «З газет та журналів», «Вісти з Думи» містилося багато передруків з інших газет та журналів. Щомісячний додаток «Читайте, діти», який виходив у 1907 р., публікував дитячі оповідання, вірші, казки, а також молитви [2, с. 318].

Активно виступав на сторінках газети і сам Волошиновський: зокрема, опублікував під своїм ім’ям оповідання «Дріжджі» (1909,№13;окремо: Кам’янець-Подільський, 1911) і «Габро Білявський» (1917,№ 16/18). Без сумніву, його перу належать також статті, оповідання і поезії під криптонімом «І. В.» (Іоахим Волошиновський) і більшість непідписаних матеріалів. Це підтверджує і В. Приходько: «Волошиновський майже сам-один заповнював статтями свій невеличкий журнал, але — треба сказати,— ці статті як своєю тематикою, так головно формою були блискучі: це був зразок, як треба писати для наших людей у селі, що до того часу зовсім не читали жадних часописів і взагалі на 80% були неграмотні» [3, с. 127]. Деякі оповідання Волошиновського вийшли окремо — не лише згадані «Дріжджі», а й «Андрій» (Кам’янець-Подільський, 1918).

«Світова Зірниця» перш за все була орієнтована на селян, та серед її читачів вагому частку становила інтелігенція. Із 370 екземплярів, передплачених у 1909 р., селянами було виписано 55, «читальнями, вчителями й попами» — 18, споживчими й кредитними спілками — 74, інтелігенцією—223. Однак уже в 1910 р. інтелігенції різко поменшало, хоча побільшало інших передплатників, особливо селян. Сам Волошиновський вбачав у цьому «послаблення зацікавлення [інтелігенції.—Авт.] цією стороною суспільної праці і впливу на етику, мораль і розвиток культури сільського люду» [21, арк. 22–22 зв.]. Про зростання ж популярності часопису серед селян і його корисний вплив на них свідчила велика кількість їхніх листів до редакції. Деякі листи публікувалися на сторінках газети у рубриці «Одповіді редакції» (іноді «Одповіді редактора»). Наприклад, протягом 1909 р. було вміщено 78 листів і 105 відповідей (частину відповідей редакція давала листовно). «Світова Зірниця» знаходила своїх читачів не тільки на Поділлі. У 1909 р. вона мала 285 передплатників у Подільській і 85 — в інших (переважно Київській і Волинській) губерніях, у 1911 р. відповідно — 228 і 82 [21, арк. 9, 22].

Перші два роки часопис видавався на основі пайового капіталу, створеного польськими поміщиками (1 пай становив 50 рублів): у 1906 р. він склав 3 800 рублів (76 паїв), у 1907 р. — 2 900 (58) [21, арк. 11–14]. Пізніше, крім паїв, редакція отримувала ще досить значні пожертви, те ж від польських меценатів. Фінансовою стороною видання керували Здзіслав Грохольський і Адам Собанський, які до того ж витрачали на нього значні власні кошти. Й. Волошиновський підтримував з ними постійний контакт, особистий і листовний, подаючи звіти про стан часопису і в разі необхідності звертаючись по допомогу [21; 25;26]. До сьогодні залишається відкритим питання: чому один з найпопулярніших українських селянських часописів редагувався, видавався і фінансувався поляками? Якщо діяльність Волошиновського з видання і редагування «Світової Зірниці» і можна визначити як останню модифікацію хлопоманства (трактування Д. Бовуа [27]), то більшість польських поміщиків, які фінансували часопис, важко запідозрити у хлопоманстві. Відповідь частково знаходимо у спогадах В. Приходька. Той зараховує Волошиновського до поляків-українофілів, гаслом яких було: «хоч я поляк, але оскільки я жию серед українського народу, то мушу й працювати для нього». Щодо фінансування польськими поміщиками часопису він наводить чутки, що поширювалися у той час у колах українських громадських діячів на Поділлі та пояснювали цей факт намаганням польських землевласників через часопис впливати на селянство, щоб припинити «аграрні непорядки» (страйки, підпалипанських будинків, розкрадання майна, вбивства власників маєтків та управителів тощо) під час першої російської революції. Проце свідчить і зміст газети у 1906–1907 рр., зокрема статті, «що закликали селян до терпеливости і пояснювали, що нищення майна, чийого б то не було, робить шкоду усьому суспільству» [3, с. 128].

Крім того, на нашу думку, польські поміщики, які фінансували часопис, були, в основному, членами Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (далі ПТСГ) {Засноване у 1896 р., розпочало свою діяльність, у 1899 р. Охоплювало всю Подільську губернію і мало на меті сприяти розвитку і вдосконаленню сільського господарства Поділля. Його центром була Вінниця. До ПТСГ у різні часи входило від близько 500 до 700 членів, зокрема Й. Волошиновський, З. Грохольський, А. Собанський,— майже 85% становили польські землевласники.} і намагалися через часопис популяризувати серед селян нові раціональні методи господарювання. Участь польських капіталів у виданні «Світової Зірниці», звичайно, не афішувалася через те, що радикально настроєна частина української громадськості і без того спочатку ставилася до неї, як пише Приходько, «дуже стримано, навіть напіввороже», засуджуючи за проповідь ідеї класового миру і покори [3, с. 128].

Важливою часткою прибутків газети була, звичайно, й передплата, однак вона так ніколи і не стала основною з огляду на порівняно невеликий тираж часопису при великих витратах на видавництво. Для зменшення дефіциту видавництва (який, до речі, існував протягом всього часу виходу газети) у 1906–1907 рр. Й. Волошиновський відмовився від виставлених у рахунках сум у рубриці «харчування редактора» [21, арк. 14]. Турбувала його й чимала, як на той час, вартість видання для селянина: у 1906 р.— 2 руб. 40 коп., у 1907– 1913 рр.— 3 руб. У 1911 р. він планував знизити ціну передплати до тієї, яка була у перший рік існування газети, розраховуючи покрити різницю збільшенням кількості передплатників, однак не отримав на це згоди З. Грохольського [25, арк. 133–133 зв.]. Для бібліотек-читалень, сільських, вчительських, споживчих та інших сільськогосподарських товариств ціна становила з кінця 1908 р. 2 руб. 50 коп. на рік. Деякі номери Волошиновський, на прохання селянських громад, надсилав безкоштовно [2, с. 318; 18,с. 36]. Споживчі товариства (так звані сільські крамниці), що користувалися допомогою Відділення дрібного господарства ПТСГі сплачували до відділення по 10 руб. на рік, також отримували часопис безкоштовно [24]. У розповсюдженні «Світової Зірниці» брали участь і деякі
польські поміщики, передплачуючи газету для селян у своїх маєтках [4; 5, s. 311].

У березні 1908 р. Волошиновський дав оголошення у «Світовій Зірниці», що тимчасово припиняє видання у зв’язку з хворобою. Зокрема він писав: «Ще з осени торішнього року став я занепадати. З половини січня цього року здоров’я моє настільки погіршало, що прийшлося лягти. З того часу редагував газету лежачи в ліжку аж до цієї пори. Тепер же лікарі послали до Варшави на операцію» [30]. Після лікування і двотижневого відпочинку вдома (очевидно, у Сербах) на початку травня того ж року Волошиновський повернувся до Могилева. Вже 11 травня вийшов наступний номер «Світової Зірниці». Попри досить значні пожертви від різних осіб, наприклад від Генрика і Вітольда Собанських із Верхівки (500 руб.), і вислані З. Грохольським паї (550 руб.) видавництво заборгувало друкарні стільки, що в липні видання часопису знову припинилося [21, арк. 24–24 зв.]. Врятувала його від банкрутства допомога З. Грохольського і А. Собанського. 7 грудня 1908 р. «Світова Зірниця» знову почала виходити (з № 1) у Пеньківці Ямпільського повіту, маєтку А. Собанського (друкувалася у типографії М. Н. Істочника в Жмеринці). Волошиновський оселився у Пеньківці, де мав дім з 6 покоями, який йому, ймовірно, надав А. Собанський. Цей переїзд, напевно, дещо поліпшив умови життя сім’ї, яка внаслідок його хвороби опинилася у складному матеріальному становищі, адже невеликий маєток у Сербах не приносив прибутків. Не маючи іншого виходу, з
1908 р. Волошиновський почав отримувати платню за свою працю у «Світовій Зірниці» (1 500 руб. на рік). Дітей він помістив до школи у Жмеринці, де планував оселитися і сам, якби часопис і надалі виходив у Пеньківці [21, арк. 23–23 зв.].

Тісно пов’язана із виданням «Світової Зірниці» діяльність Й.Волошиновського як члена згадуваного ПТСГ. Зокрема, він активно працював у створеному в 1907 р. відділенні (виділі) з поліпшення дрібних господарств, яке взяло під свою опіку кооперацію. Очолив його А. Собанський [5, s 341; 20, с. 16]. {Про це свідчить С. Стемповський, який сам був членом ПТСГ; натомість В. Ворников твердить, що на чолі відділення став Й. Волошиновський.}

На сторінках «Світової Зірниці» публікувалися матеріали про діяльність відділення, а в лютому 1909 р. навіть з’явилася нова рубрика наприкінці кожного номеру — «Вісник Виділу дрібного господарства» [31]. У січні 1908 р. відділення скликало у Вінниці нараду кооператорів — з’їзд представників від сільських товариств Подільської губернії. Там, зокрема, ухвалено при відділенні (при редакції «Світової Зірниці») відкрити довідкове бюро для споживчих товариств і запровадити посаду інструктора, який би допомагав існуючим товариствам, а також створював нові [32]. На початку 1909 р. у Пеньківці за ініціативи та сприяння Й. Волошиновського виникло перше районне об’єднання споживчих товариств для спільного постачання. Ідея такого об’єднання з’явилася у нього після детального вивчення проблем, які виникали у товариств з придбанням товарів. Щоб здешевити купівлю, бажано було обминати посередників, а це для окремого споживчого осередку з невеликим обіговим капіталом здавалось нереальним. Й. Волошиновський запропонував план так званого «районного об’єднання», за яким кілька сусідніх товариств утворювали спільну контору «району», завчасно давали замовлення і завдатки, контора з’єднувала дрібні замовлення і виписувала велику партію товарів з Одеси. Після прибуття товару замовники вносили решту грошей і розбирали придбане. Однак задум Волошиновського на практиці зазнав краху. Пеньківське, а також виниклі слідом за ним Яланецьке і Вороновицьке районні об’єднання скоро розпалися. Основними причинами невдачі були поганий поштовий і залізничний зв’язок, внаслідок чого кореспонденція між конторою і товариствами здійснювалася з великим запізненням, а очікування товарів могло тривати місяцями [20, с. 18].

Й. Волошиновський брав активну участь у першому (17–18 серпня 1909 р., Жмеринка) і другому (8–10 червня 1911 р., Вінниця) з’їздах споживчих товариств Подільської губернії. Саме на першому з’їзді публічно визнано заслуги Волошиновського і його газети у пропаганді та популяризації кооперації. У квітні 1910 р. він був одним з лекторів на влаштованих губернським земством курсах з усіх видів кооперації [20,с. 20]; у другій половині того ж року, щоб краще ознайомитися з теорією і практикою кооперації, їздив за кордон [21, арк. 22].

18 листопада 1910 р. обговорити фінансування «Світової Зірниці» зібралися у П’ятничанах З. Грохольський, А. Собанський і Лубенський. Із представленої А. Собанським доповіді про фінансовий стан видання і його перспективи випливало, що часопис не зможе існувати без сталої річної дотації на наступні 3 роки від 3 000 до 4 000 руб. На нараді ухвалили утворити Контрольну раду часопису з 6 осіб (по 2 від Подільської, Волинської і Київської губерній), «які стежили б за напрямком видавництва, надавали йому до певної міри марку і спільними зусиллями запевнили необхідну дотацію від суспільства». Крім того, було вирішено перевести видавництво до Києва [28]. Вже в січні наступного року вийшов черговий (№6) випуск газети у Києві. З листів Й. Волошиновського до З. Грохольського від 26 квітня та 30 червня 1911 р. випливає, що принаймні до осені того року він клопотався ще ремонтом якогось будинку. Зокрема, Волошиновський пише: «Був би дуже вдячний, коли б мені Пан Граф {Тут і далі титули та звертання до адресата з великої літери й у 3"й особі наслідують оригінал.} зволив прислати перед 1 травня трохи більше грошей разом. Маю-бо 1 травня виплати за роботи по закінченні дому. Потребував би на це від 500 до 600 руб. Коли б мав їх зараз, то міг би потім щомісяця оплачувати друк із прибутку за помешкання». Можливо, у Києві для редакції було винайнято великий будинок, частину помешкань якого він і планував здавати винаймачам [21, арк. 5–5 а, 8–8 зв.].

У Києві Й. Волошиновський став членом Київського союзу установ дрібної торгівлі, вже як його представник брав участь у II Подільському з’їзді діячів установ дрібного кредиту у Вінниці 13–15 травня 1912 р. [33]. У 1912 р. подільське видавниче товариство «Дністер» видало збірки «Розмови про кооперацію» і «23 листки про кооперацію», основу яких становили статті Волошиновського [34]. Він входив до організаційного комітету Всеросійської фабрично-заводської торгово-промислової виставки у травні 1913 р. (очолював споживчу підсекцію у кооперативній секції) і Всеросійського з’їзду з кооперації — у серпні 1913 р. у Києві; як представник Сербівського позичково-ощадного товариства брав участь у I Подільській губернській кооперативній нараді, яка відбулася у Вінниці 24–26 січня 1914 р. [35; 36].

У другій половині 1913 р. Й. Волошиновський розпочав співпрацю із київським часописом «Dziennik Kijowski» («Київський щоденник») {Виходив у 1905–1918 рр. і виражав інтереси правих польських сил.}, у якому друкувався під псевдонімом «Junosza» і з часом став його редактором. У зв’язку з цим зменшилася його діяльність як редактора «Світової Зірниці». У листі до З. Грохольського 25 січня 1914 р. він писав з цього приводу: «З огляду на те, що протягом другого півріччя минулого року, внаслідок посиленої праці у “Dzienniku Kijowskim” і ослаблення,яке мені не дозволило виснажливої праці вечорами, присвячував “Зірниці” менше часу, що відбилося на кількості опрацьованих і виданих номерів, — я не почувався вправі поставити собі на рік цілих 125 рублів на місяць, а поставив половину суми, отримуваної перед тим,— розуміючи, що в оцінці праці повинен бути взятий до уваги її ефект, а не міра вжитих зусиль» [21, арк. 2]. Наприкінці 1913 р. через відсутність необхідних коштів і зростаючі борги Волошиновський був змушений оголосити, що припиняє видання «Світової Зірниці», і ліквідувати видавництво. Лише в травні 1917 р. йому вдалося її відновити, теж у Києві, де газета виходила до жовтня того ж року. У цей період часопис в основному інформував своїх читачів про політичні події, публікував документи Тимчасового уряду і Української Центральної Ради, публіцистичні статті, які пояснювали селянам політичні питання.

У Києві Й. Волошиновський мешкав щонайменше до кінця 1918 р., коли був закритий «Dziennik Kijowski». Дмитро Донцов {Донцов Дмитро (1883–1973) — український публіцист, політичний діяч і літературний критик. За Гетьманату очолював Українське телеграфне агентство і Державне бюропреси.}, який не раз зустрічався з ним у Києві, записав у щоденнику 21 грудня 1918 р.: «Був у мене Й. Волошиновський, просив рятувати його “Дзєннік Кійовські”, закритий новою владою. Мабуть, через помилку або безголов’я, бо, закриваючи той “Дзєннік”, який стояв на платформі самостійності України, нова влада лишила виходити орган “вшех поляків” у Києві, які до тої самостійності ставилися негативно. Треба б було зробити навпаки» [37, с. 279].

Навесні 1920 р. Й. Волошиновський вже у Кам’янці-Подільському, тодішній столиці УНР. Там він відновив знайомство з подільськими українцями, цікавився їх настроями та ставленням до Варшавського договору {Укладений між УНР і Польщею у Варшаві (21 квітня 1920 р. було підписано політичну й торгово-економічну, 24 квітня — військову конвенції). За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу в державі. Договір передбачав початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України.}, а також зумів випустити 11 квітня 1920 р. ще одне, як подає М. Білінський, останнє число «Світової Зірниці» [17, с. 19]. Однак, ймовірно, воно не було останнім. В. Приходько згадує, що одне з чисел газети «урочисто вітало польсько-українську дружбу і об’єднаний похід на спільного ворога — большевиків». Звичайно, це не міг бути випуск від 11 квітня, тому що Варшавський договір підписаний пізніше. Під час походу польсько-українських армій на Київ Й. Волошиновського «було приставлено до Начальника Річи Посполитої Польської як мудру людину і доброго знавця України, а зокрема Поділля та його народу», і він супроводжував Ю. Пілсудського у його салон-вагоні [3, с. 129].

Після відступу польських військ Й. Волошиновський, вірогідно, разом з ними добрався до Західної Волині, яка за Ризьким договором (березень 1921 р.) разом з іншими західно-українськими землями увійшла до польської держави. Про волинський період його життя маємо лише скупі дані. Зокрема, відомо, що мешкав у Луцьку і виявив себе активним громадським і політичним діячем. Був директором Союзу кооперативів «Гурт» у Луцькому повіті, до якого належали не тільки польські, а й українські кооперативи після відокремлення їх відцентру галицьких кооперативних установ — Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові. Від Волині він обирався членом польського сенату [14].

Дата смерті Йоахима Волошиновського нам невідома.

У шлюбі з Марією з Лукашевичів Й. Волошиновський мав кількох дітей. Нам відомо лише про двох синів: Августина (близько 1896 – 5.II.1899, Серби) [38] і Юліана (4.IV.1898, Серби, – 16.ХII.1977, Варшава), відомого польського прозаїка, поета, драматурга, театрального критика [39, 40]. Юліан Волошиновський, зокрема, був автором збірок оповідань «Opowiadania podolskie» («Подільські оповідання»)(Варшава, 1959) і «Przed wschodem ksiyca» («Перед сходом місяця») (1971), в яких він відтворив побутовий і краєвидний подільський колорит кінця ХIХ — початку ХХст., використав місцеві перекази про Данила Нечая та Івана Гонту, подав тексти українських народних пісень у перекладі на польську мову [41]. У цих творах відчувається його тісний духовний зв’язок із подільською землею, що стала рідною для кількох поколінь його предків, колискою його власного дитинства і для простого люду якої його батько безкорисливо і самовіддано служив протягом багатьох років.

Всі наведені документи знаходяться у державному архіві Вінницької області у фонді 866 («Особовий фонд Грохольських») і публікуються вперше. Подаємо їх у хронологічному порядку. Переклад з польської зроблено публікатором. Крім спеціально обумовлених, документи є рукописними оригіналами. У квадратних дужках розкриваються скорочення (там, де вони зустрічаються вперше), а також додаються пояснення публікатора, необхідні для кращого розуміння тексту. Слова, які не вдалося прочитати, позначаються [?]. Примітки до окремого документа наводяться після нього. Зберігаємо всі підкреслення, зроблені в оригіналах.

1. Рахунки видання «Світової Зірниці» за 1906 і 1907 рр.

Рахунки за 2 роки видавництва «Світової Зірниці»

Харчування редактора за 161 день по 3 рублі 483 .. -

Той дефіцит складається з наступних належних сум:

Покриття дефіциту з 1-го 1906 року 1322 руб. 02 коп.

Харчування редактора за 153 дні по 3 рублі 459 .. -

Редакторові за 12 дитячих додатків по 3 руб. 36 .. -

Друкарським робітникам по 1 руб. за номер 51 .. -

Той дефіцит складається з наступних належних сум:

У звязку з тим, що редактор відмовляється від оплати свого харчування за 2 роки

Увага: Документи і рахунки можна справдити у редакції.

Примітки:
1. Документ надруковано у МогилівПодільській типографії.
2. Тут, ймовірно, додано 36 руб. із рубрики «Редакторові за 12 дитячих додатків».

Ясновельможний гр[аф] Здзіслав Грохольський у П'ятничанах. Після повернення з Варшави і предписаного мені двотижневого відпочинку вдома повернувся тиждень тому до Могилева до моєї перерваної праці. Перший №(номер) "Зірниці" вийде в неділю 11 п./м. (поточного місяця). Додаю витяг із касової кн(иги) до 30 квітня включно. З нього дізнається Я. В. (Ясновельможний) Пан про фінансовий стан редакції. У витратах може видатися неслушним призначення платні редакційним працівникам - з огляду на перерву в їх праці. Однак не міг відмовити людям, які розраховували на постійний прибуток з редакції і не винні за перерву. Щодо мене особисто, то до отримання платні за 2 місяці моєї хвороби примусила мене та власне хвороба - однак вважаю себе боржником редакції на 200 руб. і почуваюся зобов'язаним відпрацювати їх у разі, якщо "Зірниця" виходитиме в майбутньому році, або повернути ту суму до каси у випадку, коли б поточний рік мав бути останнім роком її існування. Після повернення з Варшави застав 500 руб. висланих в(ельможними) п.п. (панами) Г. і В. Собанськими з Верхівки. З р(ахун)ків В. теж Я. В. Пан Граф побачить, що друкар узяв 1000 руб. в рахунок минулорічних належних сум. На зборах Тов(ариства) Ріль(ничого) обіцяю собі бути - і тоді запитаю, кому маю вислати паї за вислані мені Я. В. Графом 550 руб.

З глибокою пошаною покірний слуга Йоахим Волошиновський

P. S. Застав багато листів і роботи, що нагромадилася, але з огляду на те, що здоров’я повертається з кожним днем, не побоююся її, як давніш. Маю ще одне прохання, а саме: прошу, якщо можна, вислати мені 2 циркуляри, написаних про “Зірницю” гр. Лубєнським, і вислати один циркуляр пану Б. Лісовському до Бісбадєна – (Hotel und Badhaus Continental).

Ясновельможний граф Здзіслав Грохольський у П’ятничанах

Прошу не дивуватися, що, зустрічаючи Пана Графа майже щодня на виставці, не постарався владнати моєї справи усно, але вибрав форму листа. Справа є для мене такою делікатною, прикрою і майже принизливою, що слова застрявали мені в горлі кожний раз, коли хотів її відкрити. Відкладав, отже, ту прикру хвилину – і, можливо, що виїхав би з Вінниці, не згадавши про неї, коли б не настійливий натиск з боку директора друкарні, який приїхав сюди в неділю, вимагаючи належну йому суму за друк нещасної “Світової Зірниці”. Протягом двох днів він не дає мені ані хвилини спокою. На горе, з Паном Графом стався нещасливий випадок, що признаюся, ще більше мене позбавило впевненості в собі. Однак, припертий до стіни і не маючи найменшої можливості погасити дефіцит з власної кишені, чого б устократ більше бажав, ніж просити по допомогу, звертаются сьогодні вже не тільки по неї, але й по порятунок, сповнений віри в те, що його отримаю. Вартість утримання в Могилеві протягом двох років праці “Світової Зірниці” і нарешті хвороба довели мене до того, що не тільки не можу ліквідувати дефіциту часопису, але навіть, примушений життям, поставив собі у рахунку платню за працю і протягом минулого півріччя. Не виную нікого, бо ніхто мене не просив редавгувати часопис, а попри це знайшов підтримку і щедру допомогу. Одак сьогодні, коли випало ліквідувати започатковану працю, опинився у ситуації невимовно прикрій, яка мене примушує простягнути руку по допомогу. Може б, хто з панів, присутніх на виставці, захотів авансувати суму дефіциту – аж до часу, коли вона буде зібрана з окремих пожертв. Сам із цим звернутися ні до кого не можу і не вмію, бо мені дуже важко говорити у своїй нібито справі. Остаточний рахунок, друкований, розіслав перед виставкою всім пайовикам, вважаючи, що під час виставки зміг би закінчити ліквідацію, - користуючись із численного з’їзду. Попри це не можу навіть згадати про ту ліквідацію, здається мені, що на мене на виставці показують пальцем як на визискувача, а це, після чесної праці, надто прикре почуття. В чужій справі промовляти набагато легше. Зрештою, не бажаючи продовжувати і так задовгого листа, закінчу повторенням гарячого прохання допомогти і вирвати мене з цієї прикрої і болісної ситуації. Прошу про кілька слів прихильної відповіді або листовно – на адресу готелю “Європейського”, де мені листа віддадуть, або усно – на виставці, - тієї відповіді буду з нетерпінням очікувати. Дуже перепрошую, що обтяжую Пана Графа, але Бог бачить, що роблю це з важким серцем і з необхідності і що не маю до кого звернутися по допомогу. Додаю вирази глибокої пошани, зичу якнайшвидшого повернення до здоров’я – покірний слуга.

В 1909 році було передплачених 370 №№ “Cвітової Зірниці”, за які отримано прибутку 842 руб. 55 коп., з них 370 екземплярів було:

Разом 370

Крім статей про кооперацію, сільське господарство, садівництво, оповідань-повістей, поезії, звітів із засідань Думи, відомостей зі світу – протягом 1909 року в часописі було вміщено 78 листів із села (від читачів селян, а меншою мірою і сльських вчителів) і 105 відповідей від редакції. Відповіді більш приватного змісту надавалися листовно.

В 1910 році за 7 місяців до мого виїзду за кордон на коопераційну екскурсію – вийшло 30 №№ газети. Було 276 передплатників, які заплатили 640 руб. 20 к. (за 7 місяців попереднього 1909 року було 340 передплатників і заплачених 794 руб. 85 коп.). Однак ті цифри поясніть наступне зіставлення окремих категорій передплатників.

Отже, зменшення кількості передплатників у поточному році відбувається за рахунок категорії інтелігенції, що вказує на послаблення зацікавлення цією стороною суспільної праці і впливу на етику, мораль і розвиток культури сільського люду. Натомість із численної і частої кореспонденції, якої за час видання я зібрав цікаву колекцію, бачу, що зацікавлення часописом з боку читачів-селян зростає, а часте їх звернення до часопису свідчить про його корисний вплив. Мені ясно, що кожний із читачів “Зірниці” врятований від вливу “Почаївського листка” і “Подолії”, які з точки зору моралі, етики, навіть культури, взятої чисто матеріально, діють назадницьки, а не прогресивно.

Крім змісту, такого, як у минулому році, в “Зірниці” було вміщено дві дуже змістовні і популярні лекції про сільське господарство – двох агрономів п.п. Яреськи і Лещинського, за які отримав спеціальну подяку; далі – цілий ряд ветеринарних порад п. А. Воробцінка. Цикл статей про гігієну і виховання дітей (теж відзначений подяками і частим посиланням у листах). Теорія і практика кооперації і, врешті, 93 листи із сіл і 65 відповідей редакції. Листовна кореспонденція з читачами була ще більш жвавою, ніж у минулому році, що доводять стоси листів, які я зібрав у поточному році.

Ото короткий звіт видавництва “Світової Зірниці” протягом цілого 1909 року і 7 місяців поточного року в Пеньківці. На більший звіт протягом одного дня не мав часу.

Кошти видавництва складаються у Пеньківці з двох головних рубрик:

А. Видатки на друк і брошурування газети, при 52 №№ у рік, по 30 руб. за номер, становитимуть за рік 1560 рублів.

Б. Поштові кошти можна вирахувати в наступний спосіб:

Вислання 52 №№ у минулому році і 30 №№ у поточному році коштувало 508 руб. 54 коп. за 82 номери, що в середньому становить по 6 руб. 20 коп. за номер. Та сума, помножена на 52 річних №№, становитиме в рік поштових витрат 322 руб. 40 коп.

В. Платня редактора – справа відносна: в Пеньківці мав річну платню 1500 руб.

Крім того, мав дім з 6 покоями та кухнею, паливо по 8 стосів (дров.-Авт.) на рік і утримання пари коней – цього не можу виміряти в грошах, хоч усе те становить важливу рубрику. Коли б мав можливість провадити часопис далі, для чого мусив би, з огляду на дітей, яких помістив у Жмеринці в школі, замешкати у Жмеринці, то не хотів би, але мусив би мати мінімум:

На опалення з розрахунку по 8 стосів на рік 120 руб.

Разом 1740 руб., і це була б сума третьої рубрики – платня редактора. Живучи у місті, не мав би потреби тримати коней. З огляду на це відпадає кошт утримання коней, фурмана і навіть посильного, який мені у місті буде менш потрібним. Таким чином, кошт видавництва “Світової Зірниці” у Жмеринці від 1 січня 1911 року становив би за рік:

З цієї суми відпаде те, що, можливо, надійде з передплати на 1911 рік.

Як керівник часопису і, на жаль, зацікавлений матеріально у його існуванні я не можу обговорювати його якості. Однак смію думати, що “Світова Зірниця” має за (минулий — Авт. ) рік певний запас плідної праці і має перед собою величезну кількість праці до виконання. Може, було б шкода, коли б її мав замістити інший часопис із напрямком нам ворожим, а щодо розумової культури — прямо протилежним. Думаю також, що в тій моїй думці я не самотній серед польської громади. “Facio quod — Faciant majore potentes”.

1. Копія листа (в т. ч. і підпису). Вгорі на першому аркуші напис З. Грохольського: «Копія».

2.Часопис, який видавався друкарнею Почаївського православного монастиря з 1887 р., цього часу чорносотенний.

3. Газета — орган Подільського єпархіального управління, виходила у 1906–1914 рр. у Кам’янці-Подільському.

5. Роблю, що можливо,— роблю понад можливе (лат.).

Любий Здзісю, оскільки на листі із синдикату бачу твій підпис, отже тобі прямо відповідаю, повідомляючи, що не зможу прислужитися синдикату в ревізійній праці. Користуючись оказією, нескромне питання: чи не наткнувся ще на прихильників “Світової”, що горять щирим бажанням її субсидувати, здається, Лубенський, дир(ектор) банку, один із таких. На 3 тисячі в рік ще потрібно 500 рублів, забезпечених на пару років. Судячи з того, як серед селян розходиться газета, думаю, що за якихось 405 років сама зможе утримуватися. Додаю звіт Волошиновського, при нагоді мені віддаси.
Сердечно обіймаю. Твоїй дружині цілую ручки.

1. Напис З. Грохольського (на другій сторінці листа вгорі): «Відповідь 31 жовтня. Зобов’язався на 100 руб. у рік протягом 5 років, що виплачуватимуться щосічня від 1911 р.».
2. Вінницький землеробський синдикат. Існував спершу як філія Подільського землеробського синдикату, а з 1907 р.— окремо.

П. Адам Собанський представив фінансрвий стан видавництва “ Світової Зірниці ”, яке, допроваджене до 1 січня 1911 року, не може далі існувати без запевнення йому, принаймні на 3 роки, сталої річної дотації. Позаяк кількість передплатників-селян, а також їх зацікавлення виданням постійно зростають, отже, мета досягається, і можна надіятися, що з часом сама передплата забезпечить існування часопису. Річна дотація на період трьох років потрібна в сумі від 3000 до 4000 рублів.

— Належить організувати контрольну раду з 6, по двох на кожну губернію, які стежили б за за напрямком видавництва, надавали йому до певної міри марку і спільними зусиллями запевнили необхідну дотацію від суспільства.

з Волині — гр. Кс. Красіцький і В. Гутовський

з Київського (регіону. — Авт.) — Пьотр Подгорський і кого він вкаже.

— Порозумітися з вищеназваними особами для ведення спільної акції.

— “Світова Зірниця” має редагуватися в Києві, що їй може забезпечити нові редакційні сили на допомогу п. Волошиновському.

— З. Грохольський має скласти рахунки і коротку історіє фінансів “Зірниці” до 1908 року.

— А. Собанський має скласти рахунки і коротку історію часопису за 2 роки від 1908 до 1910 включно.

— Гр. Лубенський береться написати у питанні “Зірниці” до запропонованих членів контрольної ради, крім нижче підписаних.

— Гр. Лубенський має нас повідомити, коли отримає відповіді, щоб ми знову могли зібратися на нараду.

— Наступного разу маємо зібратися в П’ятничанах.

Адам Собанський Лубенський З. Грохольський ²

Сьогодні написав те, що мені склалося в голові – після п’ятирічної праці. Написав олівцем, бо в той спосіб мій почерк легше читається. Не знаю, наскільки ця писанина вплине на бажаний результат нарад про дальше існування часопису. Дозволу ще не маю. Завтра буду у (?), яке в тій справі. Однак той дозвіл набагато легше отримати, ніж потрібні засоби. Завтра також дізнаюся про вартість кліше для ілюстрацій. То не надто дорогі речі. Щодо “Світової Зірниці”, то, може під час контрактів удасться зібрати колегію. Визнаю, що хотів би, щоб щоб агітація в тому напрямку відбувалася без моєї участі. Для того теж, посилаючи свої думки Пану Графу для використання їх з тією метою, складаю одночасно сердечну подяку за піклування коло справи часопису. Одразу після отримання дозволу перенесу офіційно редакцію до Києва і провадитиму часопис далі в очікуванні остаточного рішення і з надією, що воно буде сприятливим для “Cвітової Зірниці”.

Маю намір знизити ціну “Світової Зірниці” з 3 руб. до 2 руб. 40 коп. на рік, тобто так, як було в перший рік її існування. Думав над тим довго і після роздумів і порівняння вартості інших часописів маю таке враження, що різниця в 60 коп. на екземплярі буде покрита збільшеною кількістю передплатників. З того приводу не оголошував досі ціну часопису в цьому році і хотів би це зробити якнайшвидше. Отже, просив би про ласкаве схвалення, якщо можна депешею, хоч би одним словом: “добре” або “згода”, щоби вспів ще у 8 номері помістити відповідне оголошення. 1 квітня вишлю Пану Графу копію касової кн(иги) за перший квартал.

Ясновельможний Граф Здзіслав Грохольський у П’ятничанах

Додаю випис із редакційної книги за перший квартал поточного року. На 1 квітня в касі залишалося 109 руб. 52 коп., з яких пішло 13 руб. на поштові марки – до №№ 11 і 12. Зараз є в друці № 13, який вийде 17 квітня.

Додаю також бюджет витрат на поточний другий квартал. Ото він:

Моя платня за травень, червень, липень, серпень 500 руб. – к.

Терміни оплати за друк газети маємо наступні:

№23 хоч і вийде ще в ІІ кварталі, тобто 26 червня, але буде оплачений тільки в третьому кварталі, тому що друкарня бере гроші за 4 надруковані №. Навів терміни оплати друкарні, тому що хочу, щоб мої справи з нею були в порядку, а сам не маю резервів на її оплату; з поштовими марками легше, бо то невеликі суми на кожний окремий номер, і, зрештою, маю для того запас, тобто тих 109 руб., які не підуть навіть повністю на марки протягом другого кварталу.

Ото додаток до касового звіту за 1 квартал видавництва п./р.

З глибокою пошаною покірний слуга Йоахим Волошиновський

1. Бухгалтерський термін, що означає перенесення суми з однієї сторінки документа на іншу. Використаний Й. Волошиновським у зв’язку із закінченням першої сторінки листа і необхідністю продовжити звіт на наступній.

Сьогодні, допозичивши трохи грошей до тих, які мав, заплатив друкарні за надруковані чотири № “Світової Зірниці” (№№ 11, 12, 13 і 14). За угодою з друкарнею сплачую за 4 №№. За № 6 (перший у Києві) заплатив окремо, а від тієї пори плачу за 4 №№. Заплатив у той спосіб за №№ 7, 8, 9 і 10, а нині за №№ 11, 12,13 і 14. Зараз у друку знаходиться № 15, який вийде 1 травня. Був би дуже вдячний, коли б мені Пан Граф зволив прислати перед 1 травня трохи більше грошей разом. Маю-бо 1 травня виплатити за роботи по закінченню дому. Потребував би на це від 500 до 600 руб. Коли б мав їх зараз, то міг би потім щомісяця оплачувати друк із прибутку помешкання. Отримані тепер гроші вважав би авансом, за який мав би звітуватися протягом поточного кварталу.

Дуже перепрошую, що осмілюся обтяжувати Пана Графа моєю особистою справою, однак, якщо можливо, прошу виконати прохання. Мені вельми йдеться про те, щоб міг мати гроші на 1 травня п./р. Чи такий рахунок, який послав за І квартал, є достатнім, чи, може має бути більш детальним? Пристосуюся до відповіді на це питання, при пересилці р(ахун)ку за поточний квартал.

Ясновельможний Граф Здзіслав Грохольський у П’ятничанах

Додаю при цьому випис редакційної каси за другий квартал поточного року. У прибутку Пан Граф знайде велику суму, то допомога гр. Владислава Браніцького, в сумі 1 ½ тисяч рублів на триріччя (1911-13 рік) – по 500 руб. на рік. З огляду на це сальдо каси на 30 червня становить 1339 руб. 92 коп., тобто покриває, з великим залишком, редакційні видатки в третьому кваталі. Однак не знаю, як Пан Граф подивиться на допомогу, прислану гр. Браніцьким? Для мене при порожньому літньому сезоні, при ремонті помешкань і очікуванні на винаймачів, які ледве на початку серпня почнуть прибувати з дач і шукати помешкання, був би великим добродійством дозвіл на розкладення тих 1500 руб. на 3 роки, згідно з призначенням присланої допомоги. Однак, не почуваючись вправі приймати рішення про це, не запитавши Пана Графа про вказівку в цій справі, вважав за необхідне вписати у прибутки всю суму, яка влилась до каси. Однак за наданий мені дозвіл розрахунку із згадуваної суми по 500 руб. протягом 1911 р, (19)12 і (19)13 років був би дуже вдячний, бо то мені дуже б полегшило редагування власних рахунків. Отже, прохаючи про повідомлення мені рішення, якщо можна прихильного, додаю вирази глибокої пошани, із яким залишаюся

Ясновельможний Гр. Здзіслав Грохольський у П’ятничанах

Перепрошую, що так пізно висилаю випис із касової кн. За ІІІ квартал п./р. Мав останніми днями більше праці. До цього часу кількість передплатників у порівнянні з минулим роком виросла на 42. В минулому році останній порядковий № у квитанційній книзі був 216, а тепер 258 (від 1 жовтня прибуло одинадцять нових).

На поточний квартал очікуються такі видатки:

На це в касі є 577 руб., а в кінці грудня почне надходити передплата на наступний рік. Хотів би в майбутньому році ввести до “Зірниці” практичні бесіди із галузі природи, гігієни і промисловості. Для цього були б потрібні гравюри, кліше яких можна було б позичити безплатно. Коли б мені Пан Граф дозволив видати з редакційної каси на подорож до Варшави, то поїхав би туди в другій половині листопада, щоб мати час скласти програму й опублікувати у грудневих номерах. Також хотів би отримати право перекладу деяких популярних праць, між іншими – д(у)же цікавої мандрівки до Чехії Малиновського, а також порозумітися щодо використання кліше, що уживаються в тамтешніх народних часописах. Думаю, що, пробувши 3 дні у Варшаві, міг би всі ці справи владнати. Враховуючи 2 дні на їзду, вся дорога зайнята б мені 5 днів, і думаю, що була б для “Зірниці” корисною. Кошт такої подорожі становив би, крім ціни залізничних квитків, ще якихось із 20 руб. (5 днів по 4 руб. – на готель і харчування). Маю трохи знайомих у Варшаві, однак коли б Пан Граф (у випадку згоди на поїздку) був ласкавий дати мені якийсь рекомендаційний лист, то це б мені у величезній мірі полегшило б вхід до різних видавництв і редакцій і прискорило б справу.

З глибокою пошаною покірний слуга Йоахим Волошиновський

Додаю моє оповідання, друковане колись в “Зірниці”, а нині видане видавничою спілкою “Дністер” у Кам’янці.

1. На першій сторінці вгорі напис З. Грохольського: «Відповідь 14 листоп., прошу про бюджет на 1912 на 1^ші дні грудня. На поїздку до Варшави на кошт “Зірниці” не згоджуюся через брак засобів».

13. Статистика передплатників “Світової Зірниці” в 1911 р.

Крім того, вислано редакціям газет на обмін – 32 екз.

.. кореспондентам, земським інструкторам і читальням – 78 екз.

У висланому Пану Графу витягові з касової книги редакції “Світової Зірниці” за ІІІ квартал п. р. – перевищення витрат над прибутком становило 326 руб. 87 коп. Зараз воно збільшилося на 173 руб., сплачені друкарні (за №№ 34/35, 36, 37, 38 і 39) і на 42 руб., видані на поштові марки (за №№ 38, 39, 40 і 41). Таким чином, на сьогодні перевищення витрат над прибутком становить 541 руб. 87 коп. До цього часу витримував із великим трудом, але мені щораз важче. Знову наближається перше – а з ним терміни оплати, і вже сьогодні у мене терпне шкіра. Тому осмілююся поновлювати прохання про допомогу редакційній касі. Коли б мав зараз 500 руб., то протримався б до кінця року – бо від середини грудня розпочне надходити передплата на наступний рік. Прошу не залишати мене без допомоги, якої гаряче очікую.

З глибокою пошаною покірний слуга Йоахим Волошиновський

Шановний і ласкавий Пан Граф не міг не читати останнього, на жаль, справді останнього №24/25 “Світової Зірниці” і, припускаю, не міг не визнати і не похвалити “останнього слова” п. Волошиновського, котрий відходить, добре роблячи, так само, як “прийшов добре роблячи”, - як йшов протягом 8 років існування “С(вітової) З(ірни)ці”.

Той його “тестамент”, у моєму розумінні, висловлює щонайкращим чином те, що кожний з нас , хто зичить добра громаді і собі, всім нам, - повинен радити селянину і пам’ятати сам.

Наразі не зумів би виразити жалю, що “С.З.” завмирає, інакше, ніж в листі від 31/12 – 1913 (р.) до редактора. Тож переписую його:

“...Зазнали ми справжнього жалю, коли надійшов останній номер газети Пана. Жаль, але не до Пана, - тільки до нас самих, до самих себе, скільки нас є, що не здобулися ми на підтримку такого доброго, такого корисного часопису, до того ж єдиного.

Жаль не до Пана, який протягом 8 років працював без вигоди і мусив тільки задовольнитися моральним, але, проте, найкращим результатом (куди тільки його “С. З.” не доходила). Мало хто може після 8 років пропаганди й апостолування сказати собі з таким чистим сумлінням – що тільки добро пропагував, тільки добро апостолував.

“Тестамент” Панової “С. З.”(який був програмою видавництва, і то дотриманою) – чудово викладає, що наша хата повинна робити – а чого ні.

Фрагмент про поляків ще розумніший. Бодай би всі так розуміли наш обов’язок. Усім гуртом подякувати (мусимо. – Авт.) Пану за те, що вчинив, і за нагадування (хочемо вірити, що не прощальне) про обов’язок, який маємо щодо селян, та який так мало виконуємо.

Як би то було добре видати окремою брошуркою всі три прощальні статті Пана в останній “С. З.” – звичайно, сконцентрувавши, заокруливши, розвинувши і – відповідно назвавши.

Останній фрагмент, тобто те, з чим приходжу – саме до Пана, бо хочу вірити, що ми є однієї думки, що мені б лестило, - і то результативно.

Може, було б кращим відродження “С. З.” як постійного і тривалого впливу, - але, поминувши те, що дотогочасна акція виявила, як нелегко постійно зараджувати сталому дефіцитові, сумніваюся, що пан В(олошиновський) згодився б на дальше редагування, бо розчарований, а як «Junosza» в «Dziennlku Kij(owskim)» дочекався праці, що більш-менш оплачується.

З огляду на те чи Пан не вважав би, що принаймні розповсюдження такої для нашого села дійової і (?), а такої розумної програми – було б бажаним? Чи не варто б нам кільком, кільканадцятьом узяти (на себе. – Авт.) витрати? А якщо – чи Пан як молодший і, певно, справніший не взявся б за це влаштування справи з п. Волошиновським, корективи (корективи у найширшому значенні), збір людей доброї волі та їх пожертв.

Може, взагалі така акція легша на Поділлі не тільки тому, що “С. З.” народилася у нашому Могилеві.

В будь-якому разі прошу розраховувати на 150 рублів від мене на перший заклик. Шкодую, що не можу дати більше.

Вважаю, що не найлегшим було б питання практичного розповсюдження тієї книжечки, аби потрапила, куди треба, а розданням задармо аби не втратила вартості в очах обдарованих.

Завжди цікавий думки Пана про справи – буду очікувати Вашої відповіді. Тим часом, бажаючи Н(ового) року менш нещасливого для всіх. – із щирою повагою

1. Машинопис. На першій сторінці напис З. Грохольського: «Відповідь 28 січня 1914».

3. К. Красіцький далі цитує фрагмент із свого листа до Й. Волошиновського.

Ясновельможний Граф Здзіслав Грохольський у П’ятничанах

Приїхав сьогодні до Вінниці на коопераційну нараду. Користуюся також зручною нагодою, аби вислати Пану Графу випис із касової книги “Світової Зірниці” за друге півріччя 1913 року. З огляду на те, що протягом другого півріччя минулого року, внаслідок посиленої праці у “Dziennіku Kijowskim” і ослаблення, яке мені не дозволило виснажливої праці вечорами, присвячував “Зірниці” менше часу, що відбилося на кількості опрацьованих і виданих номерів, - не почувався вправі поставити собі на рік цілих 125 рублів на місяць, а поставив половину суми, отримуваної перед тим, - розуміючи, що в оцінці праці повинен бути взятий до уваги її ефект, а не міра вжитих зусиль. Тим пояснюється остання видаткова позиція у доданому виписі з касової книги (не 750 руб., а 375). Випис із касової кн. за перше півріччя 1913 р. Вручив П. Графу у Вінниці, в червні минулого року. Однак для легшої орієнтації подаю зріз р(ахун)ків “Зірниці” за весь минулий рік.

бо прибутки становили тільки – 1819 руб. 45 коп.

Кошторис на 1913 рік був складений до 2800 руб. Отже, якщо від видатків минулого року відняти дефіцит, що залишився з 1912 р., то отримаємо:

2501 руб. 09 коп. – 597 руб. 07 коп. = 1904 руб. 02 коп., тобто суму на 895 руб. 98 коп. меншу від передбачених кошторисом 2800 руб. на минулий рік. Та економія, звичайно, була досягнута коштом кількості виданих №№ “Зірниці”. Нині для остаточної ліквідації видавництва необхідна сума 681 руб. 64 коп. Був би дуже вдячний П. Графу за її покриття зараз, бо мені гроші сильно б придалися перед 1 лютого для заповнення чеків, однак, знаючи, як багато П. Граф до цього часу витратив на “Зірницю” власних грошей (бо сумніваюся, аби пожертви надто щедро пливли), не смію просити відразу про всю суму. Однак просив би стільки, щоб міг отримати те, що сам заплатив, а саме: друкарні 276 руб., марки 72 руб., кліше 5 руб. 52 коп. Друкарні мусив заплатити, бо видавництво перервалося, і вимагали врегулювання р-ку. Був би дуже вдячний П. Графу за виплату мені тих грошей у Вінниці, де перебуватиму до понеділка до вечора. Засідання закінчиться завтра, а в понеділок буду вільний і будь-якої хвилини можу з’явитись у вказаному місці.

По “Зірниці” в пресі “подзвонили” доброзичливо, і листів із вираження жалю отримую багато. – Але, що ж робити!

Додаю вирази глибркої пошани й очікую прихильної відповіді

1. Лисенко А. Часопис «Світова Зірниця» //Доп. і повідомл. наук.-теорет. конф.— Кам’янець-Подільський, 1991; Бойко А. Земсько-релігійний часопис «Світова Зірниця» (1906 - 1913 рр.) //Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. 2-ї Всеукр. наук.-теорет. конференції.— Львів;Житомир, 1994.— С. 30.
2. Заводовський А.А. І. Волошиновський та його газета «Світова Зірниця» у 1906–07 рр. //Матеріали Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції.— Кам’янець-Подільський, 2000.— С. 318–321.
3. Приходько В. Під сонцем Поділля.— Мюнхен, 1948.—С. 127–129.
4. Wspomnienia generala Zygmunta Podhorskiego: fragmenty wybrane //Pamitnik Kijowski.— Londyn, 1980.— T. IV.— S. 68; Podhorski Z. Spoleczestwo polskie na Ukrainie wobec wydarze- politycznych w Rosji//Ibid.— S. 154.
5. Stempowski S. Pamitniki (1870–1914).— Wroclaw, 1953.— S. 311, 341.
6. ДАВО. Ф. Д-477. Оп. 2. Спр. 3. Арк. 284 зв.–286 зв.
7. Там само. Ф. Д-472. Оп. 1. Спр. 257. Арк. 10–13 зв.; Ф. Д.- 479. Оп. 1. Спр. 40. Арк. 1153–1156; Ф. Д.-479. Оп. 1. Спр. 46. Арк. 1010–1012 зв.
8. Там само. Ф. Д-472. Оп. 1. Спр. 47. Арк. 5 зв.–6.
9. Там само. Ф. Д-472. Оп. 1. Спр. 145. Арк. 1–4 зв., 13–13 зв.
10. Slownik geograficzny Krlestwa Polskiego...— Warszawa, 1889.— T. X.— S. 437; Gorski W. Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej.— Krakow, 1902.— S. 266.
11. ДАВО. Ф. Д-904. Оп. 10. Спр. 12. Арк. 84.
12. Там само. Спр. 20. Арк. 104 зв.
13. Список дворян Подольской губернии.— Каменец-Подольский, 1897.— С. 189.
14. Енциклопедія українознавства /Під ред. В. Кубійовича.— К., 1993.— Т. 1.— С. 316.
15. Крылов А. Населённые места Подольской губернии.— Каменец-Подольский, 1905.— С. 465.
16. Списки по всей Подольской губернии лиц, учреждений, обществ, товариществ и компаний, имеющих право участия в выборах земских гласных.— Каменец-Подольский, 1911.— Паг. 75.— С. 1.
17. Білінський М. Часописи Поділля (в межах УСРР): Іст. нарис з доби 1838–1927 рр. //Білінський М. та ін. Часописи Поділля: Іст.-бібліогр. зб. з нагоди 150-ліття першої газ. на Україні (1776–1926) та 10-ліття існування УСРР.— Вінниця, 1927/1928.— С. 18–20, 24.
18. Співачевська Н. Бібліографія часописів Поділля (в межах УСРР): Покажчик рр. 1838–1927 //Там само.— С. 32, 34–39, 42, 103.
19. Наріжний С. Українська преса //Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича.— Київ, 1993.— С. 158; Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної укр. нації ХIХ–ХХ ст.— Вид. 2.— К., 2000.— С. 87.
20. Ворников В. Потребительская кооперация в Подольской губернии //Экон. жизнь Подолии.— 1913.—№1.— С. 13–24.
21. ДАВО. Ф. Д-866. Оп. 1. Спр. 38.
22. Подолинний А. М. Волошиновський Іоахим А. // З-над Божої ріки: Літ. біобібліогр. слов. Вінниччини /Упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного.— Вінниця, 2001.— С. 56–57.
23. Світова Зірниця.— 1909.—№10, 11, 12, 15.
24. Там само.№2. С. 8–10.
25. ДАВО. Ф. Д-866.— Оп. 1. Спр. 36. Арк. 20–21, 133–135.
26. Там само. Спр. 42. Арк. 17–18 зв.
27. Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863–1914: Поляки в соцio-етнiч. конфлiктах.— К., 1998.— С. 130–131.
28. ДАВО. Ф. Д-866. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 9–10.
29. Історія української дожовтневої журналістики.— Львів, 1983.— С. 451.
30. Світова Зірниця.— 1908.—№11.— С. 11.
31. Там само.— 1909.—№4.
32. Там само.— 1908.—№3.— С. 8–9.
33. Труды Второго Подольского съезда представителей учреждений мелкого кредита в г.Виннице 13–15 мая 1912 года.— СПб., 1912.— С. 8, 23, 26, 30, 35, 39, 44, 51, 53, 59, 62, 65.
34. Хвиля.— 1920.— 16 трав.— С. 4.
35. Экон. жизнь Подолии.— 1913.—№12.— С. 34.
36. Труды Первого Подольского губернского кооперативного совещания.— Каменец-Подольский, 1915.— С. 6, 48, 54, 55, 71–75, 82, 84, 85.
37. Донцов Д. Рік 1918. Київ //Хроніка 2000.— 1997.—№17/18.— С. 236; №19/20.— С. 265, 279.
38. ДАВО. Ф. Д-904. Оп. 10. Спр. 19. Арк. 75 зв.
39. Там само.Спр. 18. Арк. 186 зв.–187.
40. Konkowski A. Woloszynowski Julian //Literatura Polska: Przewodnik encyklopedyczny.— Warszawa, 1985.— T. II.— S. 625.
41. Syga T. Julian Woloszynowski //Stolica.— 1978.— № 10 (є світлина Юліана Волошиновського); Nowakowski M. Julian Woloszynowski //Tygodnik Powszechny.— 1989.— № 19; Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX–XX ст.— Кам’янець-Подільський, 1993.— С. 154–155.