Ю.Присяжна "ТВОРЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ «СЕРПЕНЬ»: ІСТОРИКО-МИСТЕЦЬКИЙ ПРОЕКТ «УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ»
11 августа 2006
Художник та історія... Зв’язок одвічний, але в більшості прихований. Іноді вони йдуть пліч-о-пліч, іноді ігнорують одне одного, а буває, що мистецька думка набагато випереджує історичну сучасність. Отже, не без конфлікту... Проте сьогодні до конфліктності додаємо і розгубленість. Виказує себе довгий період перебування художника в тенетах ідеології. Ідеологію зруйновано, і цілком природно виникає питання: чиї ж імена мають бути написані на уламках?
Відповідь збережено в минулому. Тривалий час паплюження або суцільного знищення певних сторінок української історії приніс свої неспоживні плоди — так звані «білі плями». Сьогодні вони потребують негайного заповнення. «Відродження національних культур розпочинається з повернення й освоєння духовних цінностей, раніше відчужених від народу» [1]. І не остання роль в цьому процесі належить художникові. Світова історія наводить численні приклади активно-спрямовуючої діяльності мистецької еліти у створенні національного ідеалу.
Реконструкція історичної правди є головним імпульсом історико-мистецького проекту «Українські січові стрільці», започаткованого творчим об’єднанням «Серпень». В такий, найбільш гідний спосіб об’єднання відсвяткувало власний річний ювілей. До складу «Серпня» увійшли 8 художників, членів Вінницької обласної організації Національної спілки художників України (Володимир Смаровоз — голова об’єднання, Ігор Синєпольський— заслужений художник України, Віктор Абрамов, Михайло Бабій, Микола Бондар, Георгій Мельник, Михайло Мігрін, Олександр Шинін) і молода художниця-мистецтвознавець Юлія Присяжна. До участі в проекті запрошено заслуженого художника України Михайла Чорного.
Синтез повноцінних мистецьких особистостей не передбачає єдиного стильового напрямку. Головним об’єднуючим фактором стало прагнення до активної творчої дії. Однією із складових мистецької активності «Серпня» є розвиток тематичної картини, побудованої на національному історичному підґрунті. Це практичний аспект проекту. Існує і духовний— повернення гідного статусу справжнім історичним персоналіям, вшанування пам’яті тих, хто віддав життя в боротьбі за національну самобутність України, її мову та культуру.
Історичне значення січових стрільців тривалий час не мало гідної оцінки. «До останніх років більшість радянських дослідників вважала стрілецтво буржуазно-націоналістським рухом... Вчені не хотіли й боялися розібратися у конкретній історичній ситуації, яка виникла в Галичині напередодні першої світової війни» [2]. Мало хто звертав увагу на те, що в активі січових стрільців були не тількі збройні дії, а й культурнаі просвітницька діяльність і, нарешті, пісні — той неоціненний духовний скарб, який залишили по собі ці справжні лицарі України. Їхня доля героїчна і суперечлива, трагічна й романтична водночас, вона затьмарена величезною кількістю смертей, але й уквітчана невмирущою пісенною творчістю.
Так само широким є і діапазон художніх творів, виконаних «серпнівцями» в межах проекту. Слід зауважити, що мистці не прагнули документально-достеменного відтворення тогочасних подій. Цю функцію покладено на історичні елементи, задіяні в проекті завдяки Вінницькому обласному краєзнавчому музею, на базі якого і відбулася презентація проекту. Це експонати самого музею, військові нагороди, атрибути УСС, надані Вінницькою міською організацією СДПУ(о), документи з державного архіву Вінницької області та обласної наукової бібліотеки ім. К. Тімірязєва, копії з поштових листівок колекціонера Володимира Козюка.
Художня частина проекту — твори, мовою яких заговорила Історія. Тема об’єднала дев’ять мистців, п’ять видів образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, графіка, книжкова графіка, інсталяція). Внутрішній синтезуючий принцип проекту — в єдності задуму. Естетична привабливість — в індивідуальності його втілення.
Кожен художник внутрішньо «пережив» тему згідно з власним творчим темпераментом. Отож одна із найцікавіших сторінок української історії, немов єдиний мотив, була озвучена дев’ятьма різними голосами. Порівняння із музикою невипадкове. Аудіозаписи пісень українських січових стрільців дарували натхнення мистцям під час роботи, пісенні рядки з відповідного збірника набули нового життя як назви художніх творів [3].
Тематично-експозиційною зав’язкою проекту стали скульптурні роботи голови об’єднання Володимира Смаровоза. Постать українського юнака, що припадає до живлющого струмка («Повернення до джерел»), ілюструє загальновідому тезу: «Без усвідомлення минулого не матимемо майбутнього». Скульптурне зображення січового стрільця, який здіймає догори рослинний символ України («А ми тую червону калину підіймемо!..»), сповнює відчуттям історичного оптимізму.
Історія військових походів січовиків, їхня славетна боротьба в ім’я вільної держави надихнули живописця Миколу Бондаря на створення полотен героїчного звучання. Адже УСС були першими українськими військовими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709 р. Неоціненним є значення стрільців для відновлення військових традицій, створення української військової термінології та фольклору. Частиною історії стали славетні бої січовиків на горі Маківка, під Болеховом, Галичем, Завадовом, Семиківцями.
Про зворотний бік війни, про страхітливу посмішку смерті нагадує інсталяція Олександра Шиніна.
Сумні роздуми над долею героїв справжніх, але на довгий час забутих, — тема роботи Віктора Абрамова. Мистець використав документальний факт — бій січовиків під с. Семиківці, після якого від головної церкви села залишилися самі руїни. Вони у метафоричному мисленні художника перетворюються на символ обірваної нитки історичної пам’яті.
Оповитий серпанком елегії й водночас насичений елементами історичної достеменності графічний цикл Георгія Мельника. В цих роботах, вишуканих за колоритом, багато місця надано краєвидам невеличких містечок Поділля, де й досі зберігається народна пам’ять про січовиків.
Січові стрільці як герої ліричні, які водночас щиро вболівають за долю Батьківщини, постають з полотна Ігоря Синєпольського. Воно виконано в найкращих традиціях історичної картини («Ой у лузі червона калина похилилася...»).
З позицій життєствердження сприйняв тему Михайло Бабій: не тільки згарища та руїни бачили очі вояків, а й дівочою красою милувалися, раділи народному танцю.
Історично переконливими є ілюстрації Михайла Чорного до книги вінницького прозаїка Миколи Рябого про січове стрілецтво [4].
І, нарешті, своєрідним філософським узагальненням лунають живописні полотна Михайла Мігріна. В них історія УСС постає частиною безперервного людського розвою, виростає в символ одвічного прагнення людини до високих ідеалів.
Історико-мистецький проект творчого об’єднання «Серпень» є складовою загальної тенденції, вкрай необхідної сьогодні. Художник повертається обличчям до Історії... Повертається без розгубленості і без жаху, тим самим здобуваючи можливість без сорому подивитися в очі нащадкам. Справджується пісенне пророцтво українських січових стрільців, народжене майже століття тому:
І скажуть правду в очі всім,
Хто мучив нас без права.
І буде радість замість слів,
І замість ганьби—слава! [5]
Література
1. Правдюк О. Національні художні культури: деякі питання відношення і взаємодії //Нар. творчість та етнографія.— 1991.— №3.— С. 10.
2. Федорів Р. Чотири поети з коша січових стрільців //Жовтень.— 1989.— № 5.— С. 17.
3. Пісні українських січових стрільців.— Дрогобич, 1990.— 44 с.
4. Рябий М. Як ви вмирали, вам дзвони не грали: Пісні укр. січових стрільців: Автори. Історія написання. Долі героїв.— Вінниця, 2001.— Рукопис.
5. А ми тую червону калину підіймемо: Пісні укр. нац.-визвол. боротьби: Пісенник.— Дрогобич, 1990.— С. 8.
|
