А. Ліпська "ЄВРЕЙСЬКІ НЕКРОПОЛІ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ"
25 июля 2006
Побут кожного народу тісно пов’язаний з релігією. Особливо це стосується євреїв, які впродовж тисячоліть жили за 613 заповідями, що регламентували життя юдеїв з перших хвилин до останнього подиху.
Однією з важливих ознак буття є ставлення до могил предків. В юдеїв воно віддавна було уважним і зворушливим, оскільки ґрунтувалось на вірі в те, що з приходом Месії (Мошіаха) всі небіжчики оживутьу власному тілі.
У біблійні часи євреї ховали своїх небіжчиків у печерах. Якщо печера була досить великою, вона ставала родинним склепом. Заможні висікали могили у скелях. Бідняків ховали в неглибоких ямах, на рівних місцях. Тіло обкладали камінням, засипали землею, зверху клали кам’яну плиту. Всі могили вибілювали чи позначали каменем, який обливали вапном, щоб їх було легко помітити перехожим (адже випадковий дотик до мертвого робив людину ритуально «нечистою»).
Законовчителі-талмудисти пояснювали звичай позначати кожну могилу якоюсь відміткою законами Тори — біблійного П’ятикнижжя. У Танаху (так в юдаїзмі називається Святе Письмо, тобто всі книги Тори, Писань і Пророків) є узагальнююче слово «маццеба» — «зводити, споруджувати, ставити». Маццеби мали нагадувати про місця культових дійств, битви, договори тощо. Про маццеби над могилами йдеться у Книзі Буття (35:20). Згодом це слово стало назвою саме кам’яних надгробків — мацев, або, у вимові подільських євреїв, мацейв [1]. Є припущення, що в талмудичну епоху виробилась традиція різьбити на них епітафії.
Село (колись містечко) Озаринці Могилів-Подільського району
Зберігаючи та розвиваючи на місцевому ґрунті традиції, вироблені у попередні періоди єврейської історії, юдейські громади Поділля дбали про свої некрополі, хоча численні війни та погроми винищували й цвинтарі. До сьогодні уколишніх містечках Вінниччини можна побачити залишки єврейських могил, але давні цвинтарі здебільшого зникли: на них споруджені стадіони, випасають кіз, мацейви використовували як звичайний тесаний камінь для будівництва житла та доріг. Лише окремі, майже випадково зацiлiлі пам’ятки свідчать про давню культуру, відображену в єврейських некрополях [2].
Старовинні єврейські цвинтарі Східного Поділля здебільшого були розташовані на узвишші, над річкою. Звичайно надгробки мали бути обернені на схід, однак ця орієнтація дуже часто порушувалась, якщо громади не могли придбати потрібної ділянки землі.
Серед єврейських надгробків переважають стели, однак трапляються й саркофаги зі скошеними кутами (Озаринці), трикутні надгробні плити з розкритою книгою — символом народу Книги (Райгород), «чобітки», в яких горизонтальна стела з’єднана з вертикальною (Браїлів).
Мацейви тесали з різного матеріалу. В центральних районах Вінниччини, де на берегах річок зустрічаються гранітні виходи, використовували граніт (Райгород, Браїлів), а загалом частіше брали пісковик, вапняк. У містечках Дністровського узбережжя (Ямпільський район), де залягають чи не найпотужніші на Поділлі поклади пісковику різної якості, виготовляли надгробки саме з цього каменю.
Могилів-Подільський район
Багатші люди замовляли намогильні плити (так само, як хрести і сакральну скульптуру) індивідуально, бідніші купували їх у «хрестовозів», які восени розвозили по селах та містечках Поділля вироби з найгіршого пісковику [3].
В XIX ст. на техніку виготовлення стел вплинули ремісники, виписані дідичами Поділля з Італії. Ці каменярі працювали в м. Дзигівка (нині село Ямпільського району) і, ймовірно, разом з місцевими майстрами робили пам’ятники, хрести, релігійну пластику на потребу католицького та православного кліру, шляхти, заможних селян. Вони ж виконували замовлення купців-євреїв на мацейви.
Різні за розміром, товщиною, якістю, мацейви оздоблені поєднанням символічної композиції та тексту. На всіх пам’ятниках були епітафії. Їх вирізьблювали на камені не тільки майстри-ремісники, а й сойфери — переписувачі Тори, іноді самі родичі. Літери на стелах робили заглибленими чи рельєфними. Епітафії містили імена померлих та їхніх батьків, повідомляли про вік і чесноти небіжчика, наводили традиційні формули звертання до Бога.
Рельєфи на мацейвах являють собою галерею образотворчого мистецтва євреїв Поділля. Деякі з них вражають витонченим зображенням тварин та птахів, химерною грою акантового листя, пальметок, волют та інших ренесансних і барокових мотивів, створюють чудові композиції, в яких відчувається високопрофесійний вплив західного та східного мистецтва. Поряд з ними бачимо витвори, в яких форми спрощені уявою ремісника, а брак вченості компенсується щирістю і любов’ю до людини та мистецтва.
Місто Ямпіль
Композиції складаються з гомогенних і гетерогенних елементів, символічних знаків чи конкретного зображення. Вони виконують не тільки декоративну функцію, а й змістову: дерева чи квіти, тварини чи птахи з єврейського бестіарію, зірки тощо мають передати певне ставлення до життя і смерті.
Фітоморфний декор зустрічається дуже часто. Це квіти, виноградні ґрона і листя, плоди, зокрема гранати, дерева як символ життя (ец хаїм), пізнання, роду, людського тіла.
Стилізовані розетки-квіти можна бачити в оздобленні предметів матеріальної та духовної культури євреїв Поділля — наприклад, на «Тора-мантл» (чохлі для сувоїв Тори), у розписах синагог, на дерев’яних формах для печива до свята Пурим, у композиціях мізрахів (витинанок, якими прикрашали східну стіну оселі), в оформленні книг, шлюбних угод тощо. На мацейвах стилізовані букети квітів у вазонах і глечиках різьбили зазвичай над похованнями жінок. Цей мотив споріднений з елементами матеріальної культури українців Поділля, як помітив ще на початку XX ст. відомий дослідник краю К. В. Широцький. Так, вазонний тип дерева життя у декоративно-ужитковому мистецтву українців Поділля часто зустрічається на килимах, у розписах стін, у вишивках, витинанках, писанках тощо.
Інший рослинний елемент — листя, виноградні ґрона. Вони зазвичай оздоблюють вертикальні рельєфні колонки, утворюючи разом з ними своєрідну браму. Це має нагадувати про «шаар» — вхід у потойбічний світ. Мотив колонок, оздоблених виноградним ґроном, був, вірогідно, запозичений з титульних сторінок єврейських духовних книг XVI–XVII ст., виданих у друкарнях Венеції, Амстердама та Праги,—ці твори супроводжували народ Книги у мандрах із Західної Європи у Східну. Їхні титульні сторінки мають назву «шаар» і є ніби входом до книги: посередині декоративних порталів надрукований її зміст. Західноєвропейська книжкова графіка вплинула на оздоблення рукописних пінкасів (своєрідних хронік) єврейських громад України, згодом стала зразками для єврейських друкарень Галичини, Волині, Поділля XVIII–XIX ст., а особливо послідовно відбилась у композиціях мацейв [4]. Вражаючі надгробки у формі порталів, арок зберігаються у містечках Дзигівка, Мурафа, Ямпіль, Озаринці. Деякі стели сягають 2 м заввишки.
Село (колись містечко) Дзигівка Ямпільського району
Арка, портал, брама з’єднують два елементи декору — фітоморфний та зооморфний. У капітелі колон, оздоблених виноградним ґроном, нерідко включені маленькі фігурки тварин. Вони символізують творіння Боже в різних сферах. Зображення тварин, птахів, риб належать до найдавніших в образотворчому мистецтві євреїв.
На єврейському цвинтарі в м. Дзигівка збереглись дві мацейви з особливо виразними рослинно-тваринними композиціями. На одній між чітко вирубаними колонами порталу вміщено текст епітафії. Над літерами зображення левів: два леви в передніх лапах тримають шар, інші підтримують схематичне зображення Кетер-Тори (корони насувій Тори), під якою зірка Давида. Це виконано майстром-каменярем високого рівня. Інша є витвором ремісника-самоука. У верхній частині мацейви вирізьблені два леви з великими головами, великим тулубом, але маленькими лапами. Голови левів дивляться в різні боки, передніми лапами вони тримають схематичну квітку —дерево життя у вазоні. Лев, один з найбільш багатозначних образів в єврейській традиції, досить поширений на чоловічих надгробках.
У м. Ямполі на старовинному єврейському цвинтарі над Дністром можна побачити інше рослинно-тваринне зображення: два ведмеді несуть виноградне ґроно. Композиція спирається на епітафію та на дві схематичні колони, оздоблені виноградним гіллям та листям.
Село (колись містечко) Дзигівка Ямпільського району
На мацейві у с. Озаринці вирізьблені два єдинороги, які підтримують арку з епітафіями. На двох стулках брами у верхній частині також розміщені фігури єдинорогів. Єдинорог символізує місячне жіноче начало, добро, силу розуму, непідкупність. Єдинороги обабіч дерева життя — це символи захисту, охорони. Зображення боротьби єдинорога з левом символізує суперечливість характеру покійного.
Бестіарні фігури єдинорогів, оленів, ланів, левів зафіксовані на єврейських цвинтарях Мурованокуриловецького, Ямпільського, Могилів-Подільського, Шаргородського районів Вінницької області.
Є на мацейвах елементи, пов’язані безпосередньо з людиною, з рукотворними предметами, з космічними символами. Особливе місце належить зображенню двох кистів рук. Воно зустрiчається й в оздобленні книг, синагог, на приватних печатках, гербах тощо. Це знак приналежності до роду первосвящеників-ааронітів, він передає жест благословіння, тому над ним іноді різьбиться «корона священства». Рука з глечиком для омовіння є ознакою нащадків левітів — челяді Храму [5]. Намогильні композиції у Копайгороді, Дзигівці та інших колишніх містечках зберегли зображення Скрижалів Заповіту, сувоїв Тори чи коронна них, менори (семисвічника), гексаграми (шестипроменевої зірки «могендовид» — «щит Давидів»). Місяць ріжками догори, зірки, сонце вирізьблені на стелах у Дзигівці, Ямполі, Шаргороді.
Зазвичай кам’яні надгробки зберігають природний колір каменю. Однак зустрічаються і поліхромні мацейви. Ними позначають могили цадиків — хасидських навчителів і праведників. Наприклад, є пам’ятники, на яких сполучаються кольори жовтий і білий (м. Копайгород), синій і білий (м. Шаргород).
Література
1. Еврейская энциклопедия.— СПб., б. г.— Т. 10.— Стб. 722.
2. Гоберман Д. Н. Еврейские надгробия на Украине и в Молдове.— М., 1993.— С. 31.
3. Кустарные промыслы Подольской губернии.— К., 1916.— С. 405.
4. Хаймович Б. Еврейское народное искусствоЮжной Подолии //Лукин В., Соколова А., Хаймович Б. 100 еврейских местечек Украины: Ист. путеводитель.— СПб.; Иерусалим, 2000.— Вып. 2.— С. 102.
5. Гоберман Д. Н. Забытые камни: Евр. надгробия в Молдове.— СПб.,2000.— С. 47.
|
