СЕКРЕТАРЬОВА Н.В.(м. Вінниця) ЕТНОГРАФІЧНІ КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЇВ НА ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАДАХ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
15 апреля 2006
Важлива роль у виявленні і зберіганні етнографічних матеріалів належить музеям на громадських засадах, завдяки можливості локального збирання матеріалу в етнічному, регіональному і тематичному напрямках.
У Вінницькій області серед музеїв на громадських засадах (204) діє 8 музеїв етнографічного профілю: 4 музеї хліба (с. Мар'янівка Гайсинського району, с. Білопілля Козятинського р-ну, с. Козлівка Піщанського району с. Бронниця Мог.-Подільського р-ну), 2 музеї сільського побуту (м. Бар, с. Іванівці Тиврівського р-ну), музей ткацтва (с. Стрільчинці Немирівського району), музей архітектури і побуту (с. Букатинка Чернівецького району).
Проте огляд етнографічних колекцій був би неповним без аналізу відповідних колекцій музеїв історичного та краєзнавчого профілю, в яких є відділи етнографії. Таких музеїв в області діє понад 90.
Етнографічні матеріали громадських музеїв можна умовно поділити на 3 тематичні групи, враховуючи багатофункціональність етнографічних експонатів, можливість більш дрібної рубрикації. Всередині кожної групи можливість ділення по хронологічному принципу, по матеріалу.
Першу, більш численну групу, складають речі селянського побуту: господарський та побутовий інвентар, речі оздоблення селянської хати, меблі, одяг, взуття, кераміка.
Ця група являє собою уособлення давніх подільських промислів: деревообробного, ткацького, гончарного, чоботарного, кравецького та виробництво господарського призначення.
Кращі колекції цієї тематичної групи зберігаються в музеї хліба с. Білопілля Козятинського району, музеї історії села Жабелівка Вінницького району, музеї історії села Самгородок Козятинського району, музеї історії села Сокілець Немирівського району, музеї історії села Носківці Жмеринського району, музеї історії села Яланець Томашпільського району, музеї селянського побуту м. Бар, музеї селянського побуту с. Іванівці Тиврівського району, музеї історії села Ольгопіль Чечельницького району. В колекціях цієї тематичної групи широко представлені:
1) знаряддя сільськогосподарської та ремісничої праці: — орного та ручного обробітку ґрунту (сохи, рала, плуги, борони, заступи, сапи, знаряддя городництва, садівництва):
— знаряддя сівби, молотьби та віяння, збирання і складання сіна (коси, серпи, мантачкн, вила, дерев'яні лопати для віяння);
— знаряддя переробки сільськогосподарської продукції (ступи, жорна, соломорізки);
— знаряддя обробки рослинного волокна та вовни (бательні, терниці, щітки (цергальні, пачісовні, волосяні, згребла) гребінки, кужелі, веретена, прядки, мотовила, вияшки, сівниці, верстати).
2) народний жіночий та чоловічий одяг, взуття, предмети умеблювання селянської хати, господарського та кухонного начиння: стільці, лави, мисники, шафи, скрині, ночви, пікні діжі, кошики, солом'яники, відра, кухлі, рогачі, решета, сита, глечики, дерев'яні і глиняні миски, горщики, макітри. До другої тематичної групи відносяться гончарні вироби і знаряддя гончарного виробництва. Широко показана ця тематична група в громадських музеях Літинського району (с. Городище, с. Уладівка), Вінницького району (с. Жабелівка), Немирівського р-ну (с. Чуків, с. Сокілець), Гайсинського району (с. Краснопілка, с. Чечелівка, с. Мар'янівка), Тиврівського району (смт. Гнівань, смт. Сутиски, с. Дзвониха) Барського району (м. Бар), Жмеринського району (м. Жмеринка, с. Олександрівна, с. Потоки), Піщанського району (с. Козлівка).
Наявність в цих регіонах цікавих етнографічних колекцій з гончарства підтверджує існування тут давніх гончарних промислів, які базувалися на місцевих покладах глини. Звертає увагу на себе барська кераміка. Своєрідність колекції кераміки Барського музею селянського побуту виділяє цей гончарний осередок серед інших центрів Поділля, що зумовлене якістю місцевих глин. З них не можна виробляти вогнетривний посуд. Талант Барських майстрів втілився в столовому посуді і різноманітних декоративних виробах. Серед барських майстрів були уславлені династії Курликовських, Степашкевичів, Врублевських. Желіховських. Їх вироби славились по всій Україні. Найбільшого розвитку досягло гончарство в Барському осередку в 20-ті роки нашого століття.
До третьої тематичної групи належать ткацтво і вишивка. На кінець XIX початку XX ст. ткацтво на Поділлі було найбільш поширеним промислом. Кількість зайнятих ткацтвом серед кустарів складала 46,3 відсотки і зосереджувалась переважно у Ямпільському, Ольгопільському, Брацлавському, Гайсинському. Вінницькому, Літинському повітах, тобто в центральних і Південних регіонах з інтенсивним сільськогосподарським виробництвом
Уже наприкінці XIX — початку XX ст. в Немирові діяла ткацька і килимарська майстерня кн. М. Г. Щербатової, в Брацлавському повіті, в с. Дзвонисі — ткацька школа, в с. Тарабанівці Вінницького повіту — ткацький показовий пункт.
Звичайно, у колишніх осередках ткацького промислу зосереджені і найкращі етнографічні колекції цього напрямку: у Гайспнському районі — села Гранів. Чечелівка, Краснопілка. с. Мар'янівка; у Тиврівському районі — с. Василівка. с Яришівка, с. Іванівці: Жмеринському районі — с. Носківці, м. Жмеринка; Ямпільського району — с Михайлівна, с. Клембівка, с. Качківка; Чсчельницькому районі — с. Ольгопіль, с. Любомнрка; Немирівському районі — с. Стрільчинці.
Невеличкі колекції ткацького промислу і вишивки зустрічаються практично у всіх громадських музеях історичного профілю.
На жаль, немає можливості виділити в етнографічних колекціях громадських музеїв раніше поширені подільські промисли: ковальський, чоботарський, кушнірний, рибальський, мисливський. Подібні експонати, тільки поодиноко представлені у наших колекціях, належать до розряду унікальних.
Швидке оновлення сіл та культурно-побутового укладу життя супроводжується зміною та зникненням багатьох елементів традиційної культури; рідкісні матеріали гинуть або скуповуються і перепродуються за кордон. Через те робота громадських музеїв по виявленню та зберіганню етнографічних матеріалів набула особливої актуальності на сучасному етапі. Мета цієї копіткої роботи — відродження національної культури та самосвідомості.
|
