ПЕТРОВ М.Б.(Кам 'янець-Подільський)"П. В. КЛИМЕНКО — ДОСЛІДНИК КАМ'ЯНЕЦЬКОГО РЕМЕСЛА XVII—XVIII ст."
15 апреля 2006
Незважаючи на всі потрясіння, які торкнулися Кам'янця-Подільського наприкінці XVII ст., у наступному віці він продовжує залишатися головним адміністративним, культурним і ремісничим центром краю. Останній факт красномовно засвідчують архівні джерела та окремі дослідження. Ця проблема привернула увагу І. П. Клименка, якому судилося деякий час працювати на посаді екстраординарного професора Кам'янець-Подільського університету та професора Кам'янець-Подільського ІНО.
Займаючись навчальним процесом, виконуючи з 5.02.1919 р. обов'язки декана історико-філологічного факультету, захоплюючись проблемами краєзнавства, національно-культурного будівництва на Поділлі, і науковими дослідженнями, Пилип Васильович чималу увагу приділяв й вивченню археологічної та джерелознавчої діяльності на Україні і в Кам'янці зокрема. Саме П. В. Клименку пощастило у 1923 р. виявити в комунальному відділенні м. Кам'янця-Подільського рукопис цехової книги бондарів, стельмахів, колодіїв і столярів Кам'янця XVII—XVIII ст. Оригінал «Цехової книги» не зберігся, тому його публікація — багатюще джерело для вивчення історії кам'янецького ремесла та окремих питань етнографії мешканців міста. Крім того, враховуючи, що аналогічні видання по інших містах України відсутні, то публікація цехової книги кам'янецьких ремісників, — на думку Н. П. Ковальського, — набирає особливого значення в якості джерела з історії цехів України в цілому.
Вивчаючи «Цехову книгу...» та інші джерела, П. В. Клименко зауважував, що вже на початку XVIII ст., після переходу Кам'янця-Подільського з-під влади Османської імперії до Речі Посполитої, поступово почали відроджуватися міське ремесло, промисли і сільськогосподарське виробництво. Ремісники відновлюють цехи. В 1700 р. в Кам'янці ковалі, слюсарі і мечники, через свою малочисельність, об'єднуються в один цех, а в І7УЗ f» змушені були тимчасово прийняти до свого цеху ще й шорників і сідлярів, оскільки останні функціонувати окремо не могли. На початку 1703 р. їх було лише 2.
Дещо пізніше відновлюють діяльність й інші цехи, яких наприкінці ХVІІІ ст. числилося вже 12 (кравецький, шевський, м'ясницький, столярний, ковальський, овчинний, кушнірський, або скорняжний, теслярський, олійницький, пекарський, цирюльний і слюсарський). По змісту опублікована П. В. Клименком «Цехова книга» дозволяє вести мову про такі сторони цехового життя, як: структура цеху, джерела поповнення його виробничого персоналу, прізвища й імена майстрів, підмайстрів та учнів, їх кількісні характеристики, процедури прийому до цеху майстрів, підмайстрів та учнів, «визволення» останніх і умови цього процесу, номенклатура ремісничих виробів, участь цеху в обороні міста, фінансові питання, звичаї, традиції та ін.
П. В. Клименко готував до видання і другу цехову книгу кам’янецьких кушнірів 1702 — 1709 pp. Однак трагічна смерть у 1955 р. не дала можливості завершити працю. Сьогодні вона зберігається в рукописному відділенні інституту історії АН України під назвою «Цехова книга кушнірів Кам'янець-Подільська XVIII ст.».
Загальне знайомство із згаданими джерелами дає можливість глибоко вивчати стан та особливості розвитку пізнього середньовічного кам'янецького ремесла, на окремих аспектах якого ми і зупинимося.
В першу чергу слід зауважити, що інститут цехів в Кам'янці-Подільському, про які іде мова в документах, джерела зафіксували в XVI ст. Багато своїх рис цехи зберегли і до XVIII ст., а частина із них частково трансформувалася, набула іншого характеру.
Як і в давнину, у XVII—XVIII ст. кожний цех жив своїм життям, організація і форми зумовлювалися відповідними статутами. Функціонування цехів і зміст статутів затверджувалися привілеями королів. Цехи формувалися згідно певної соціальної структури. На чолі цеху стояли старший і молодший цехмістри, які обиралися членами цеху щорічно. Обиралися також «скринькові брати», які несли відповідальність за стан казни цеху. Кожний цех мав свій суд. Доречно відзначити, що «демократичний принцип» виборності цехового уряду замикався в рамках лише цехової верхівки. А остання — була джерелом поповнення членів міського уряду. Посаду цехмістра кушнірського цеху займали майже одні й ті ж особи протягом довгого часу. В 1702 р. на цій посаді, зокрема, перебував Михайло Венгринович. У 1703, 1704, та 1705 pp. він переобирався. Про впливовість Венгриновича в житті міста засвідчує той факт, що з 1706 по 1707 pp. він був війтом Кам'янця-Подільського, а в 1707, 1711—1712, 1714 і 1717 pp. — райцею. Досить часто цехмістром обирався кушнір Василь Петнічка. На цій посаді згадуються в різні часи Яків і Остап Козяровські, а Олександр Козяровський неодноразово займав пост скринькового брата. Із висловленого випливає, що верхівка цеху походила із досить вузького кола заможних майстрів.
Джерела, виявлені П. В. Клименком, засвідчують також, що наприкінці XVIII ст. цеховий суд втрачає свої уповноваження, оскільки зникає самоуправління і автономія цехів. Так, кушнірі кам'янецького цеху вже підпорядковувалися міській юрисдикції. Записи в цеховій книзі кушнірів засвідчують і той факт, що на кінець XVIII ст. поступово зникає й принцип виборності керівництва цеху. До цеху входили також підмайстри і учні. Згадується в цеховій книзі кушнірів і челядь. Саме у 1706 р. підмайстри і челядь кушнірського цеху утворили братство, яке затвердив магістрат. Досить детально документи засвідчують процедури прийому і звільнення учнів з цеху. Такі питання розглядались на його зборах, де повинні бути присутніми всі його члени. Призначався день і година зборів. Ремісників на цехові збори скликав цеховий посланець. Запрошуючи, він за давнім звичаєм пред'являв кожному реміснику цеху «циху» або як її ще називали «братерський знак». Це було зображення, яке символізувало заняття цеху. Відкривав і вів збори цехмістр. З пропозицією про прийом учнів до цеху або «визволення» їх після закінчення навчання, виступав хтось із членів цеху. Якщо учень вступав до цеху, то виступаючий ремісник знайомив його з присутніми, повідомляв, звідкіля учень прийшов, якому ремеслу бажає навчитися і т. п. Після цього збори призначали майстра, до якого учень приписувався. Майстер зобов'язаний був навчити учня того, що сам умів. Навчити, «як належить краяти кожухи та шити, а також іншої штуки ремесла». Учень або родичі повинні були заплатити до цехової каси вступний внесок, розміри якого фіксувалися в цеховій книзі. Майстер, до якого приписувався учень, видавав йому на період навчання одяг. Переважно це були: кунтуш, чоботи і шапка, або матеріали для пошиття цих речей. Після закінчення навчання недоношений учнем одяг майстер забирав. Визначався і термін навчання учнів, який також фіксувався ті книзі. Строки навчання коливались від 1 до 5 років.
Прийнявши учня, майстер міг використовувати його як допоміжну робочу силу, про що засвідчують неодноразові факти — сплата вступних внесків за учнів самими майстрами. Досить часто в цеховій книзі кушнірів зустрічаються і записи, які дають можливість стверджувати, що в цеху була і така частина учнів, яка майстрами не використовувалась в допоміжній роботі, а лише навчалася. Такі учні записувалися до цеху і виписувалися за свій рахунок.
Цікаво зауважити такий факт, що майстер мав право приймати в науку лише одного учня і двох підмайстрів. Досягти звання майстра було не досить легко. Вступ учнів на навчання носив обмежений характер. Хлопець повинен був належати до міщанського стану, мати свідоцтво про народження від законного шлюбу. В іншому разі магістрат міг вигнати його з цеху у будь-який час.
Після закінчення строку навчання учень повинен був декілька тижнів служити в майстра, а потім в якості підмайстра (товариша) відправлявся на декілька років в інші міста і цехи на роботу. Повернувшись, він подавав до цеху, де навчався, свідоцтва іногородніх цехів на оцінку його робіт. А для отримання звання майстра повинен був виготовити пробне завдання — «штуку» під наглядом майстрів. Якщо пробна робота схвалювалася цехом, то підмайстер зобов'язаний був заплатити до цехової каси «вступне». В кам'янецькпй цех кравців такий внесок досягав 120 злотих. Крім того, підмайстру необхідно було організувати бенкет («трункал») для братчиків на суму до 50 злотих. І лише після виконання всіх названих умов ремісник ставав майстром, йому надавалося право мати вивіску, користування цеховими привілеями.
Після закінчення строку навчання учень повинен був декілька тижнів служити в майстра, а потім в якості підмайстра (товариша) відправлявся на декілька років в інші міста і цехи на роботу. Повернувшись, він подавав до цеху, де навчався, свідоцтва іногородніх цехів на оцінку його робіт. А для отримання звання майстра повинен був виготовити пробне завдання — «штуку» під наглядом майстрів. Якщо пробна робота схвалювалася цехом, то підмайстер зобов'язаний був заплатити до цехової каси «вступне». В кам'янецькпй цех кравців такий внесок досягав 120 злотих. Крім того, підмайстру необхідно було організувати бенкет («трункал») для братчиків на суму до 50 злотих. І лише після виконання всіх названих умов ремісник ставав майстром, йому надавалося право мати вивіску, користування цеховими привілеями.
Інформація, яка міститься лише в цеховій книзі кушнірів, дає можливість вести мову і про велику роль Кам'янця-Подільського у підготовці ремісничих кадрів на Україні. У XVIII ст. навчатися ремесел до Кам'янця прибували учні із Фастова, Черкас, Чернігова. Вінниці, Китайгорода, Боярки. Згадуються також міста: Тернопіль. Галич, Володимир, Підгайці, Панівні, Бар, Летичів, Злочів й інші. Прибували учні також з Молдавії, Польщі, Бессарабії, Греції і Волощини.
Цехові книги Кам'янця-Подільського дають можливість вивчати і такий аспект, як взаємовідносини цехових ремісників з партачами (позацехові ремісники). Виявляється, що партачі щодо своєї кваліфікації не поступалися цеховим майстрам. Однак, щоб позбавитися конкуренції з їх боку, цехове законодавство обмежувало діяльність партачів у всіх сферах ремісництва. В першу чергу, партачам заборонялось мешкати в межах міста і його околицях. По-друге, партач без дозволу цеху не мав права реалізовувати свої вироби. Ну, а якщо він бажав продати їх на ярмарці в місті, то на це повинен був мати дозвіл відповідного цеху і внести до його каси належну суму мита. Без такого дозволу вироби конфіскувалися, а партача судив суд цехового братства. Якщо цеховий майстер без дозволу цеху прикривав партача, то він обкладайся великим штрафом.
Обмежившись від стороннього суперництва, кам'янецькі цехи у XVIII ст. досить чітко розмежовували функції своєї діяльності. Характерно, що навіть у сфері одного і того ж ремесла відбувалася спеціалізація майстрів по окремих видах робіт. Так, в статуті цеху шевців говорилося, щоб майстри, які шиють гусарські костюми, не насмілювалися постачати жіночий одяг, і навпаки. Причому, окремі майстри мали право підшивати лише «кавалерійські і капланські» шапки. Металеві вироби були розподілені між різними цехами: майстри одного виготовляли посуд виключно із олова, інші — котли, треті — вироби із бляхи, четверті — вироби із міді і т. д.
Таким чином усунувши конкуренцію, цехове законодавство обмежувало доступ до цеху і ставило споживача в такі умови, що він вимушений був звертатися до малочисельних майстрів навіть в таких випадках, коли їх вироби були досить низької якості. Наприкінці XVIII ст. консерватизм цехів ставав вже гальмом розвитку міського ремесла.
В кінцевому результаті, виявлені і частково опубліковані П. В. Клименком матеріали кам'янецьких цехів XVII — XVIII ст. — плідний науковий доробок вченого, а для дослідників — невичерпні джерела, які потребують всебічного вивчення.
Література:
1. Постанова кам'янецького гродського уряду про охорону привілеїв кушнірського цеху і заходи боротьби з партачами. 1726. // ЦДІА України в м. Києві. — Ф. 223. Оп. 1. — Т. 2. Спр. 519; — Випис із привілею Августа ІІ від 11 липня 1723 р. про підтвердження статуту кушнірському цехові м. Кам'янця-Подільського, Засвідчена копія. 1751 р. // ЦДІА України в м. Києві. — Ф. 223. Оп.1 — Т. 2. Спр. 520;
2. Карачківський М. До історії кам'янецьких цехів. Статут цеху олійників 1774 р.// Записки історико-філологічного відділу ВУАН. — 1928. — КН. XVII. — С. 135—142; — Коцюбинська Н. Дещо про кам'янецьких срібників.// Україна. Травень-червень. — 1930. — Кн. 41. — С. 25 — 39; — Компан О. С. Місто Кам'янець-Подільський — центр навчання ремісників в XVII — XVIII ст.// Тези доповідей III Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 85 — 86; — Гавриленко В. О. Печатки ремісничих цехів Кам'янця-Подільського.// Архіви України. — 1976. — № 1. — С. 79 — 80.
3. Вісник Української Народної Республіки. — 1919. — 20 липня. — № 21. Філь Ю. До історії Кам'янець-Подільського Наукового при Українській Академії Наук товариства. // Записки Кам'янець-Подільського Наукового при Українській Академії Наук товариства. — Т. 1. — Кам'янець на Поділлю, 1928. — С 92; — Клименко П. В. Промисловість і торгівля в Подільській губернії на початку XIX ст.// Ювілейний збірник на пошану академіка Д. П. Багалія. — К., 1927.
4. Клименко П. Про національно-культурне будівництво. // Україна. — 1919. — 19/6/ жовтня.
5. Клименко П. В. Рецензія на книгу Леона Бялковського «Поділля XVI ст. Риси суспільні і господарські» (польською мовою).// Україна К., 1924. — Кн; 1 — 2; — Клименко П. В. Историко-экономическое изучение свеклосахарной промышленности в России и на Украине.// Вісник цукрової промисловості. — К.; 1924; — № 7 — 8; — Клименко П. В. Українські ритодруки.// Бібліологічні вісті. — К., 1924. — № 1-2.
6. Клименко П. В. Архівна справа на Україні.// Українська старовина. - Кам'янець-Подільський, 1919. — № 1.
7. Клименко П. В. Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міс та Кам'янця-Подільського від 1601 до 1803 рр. — К., 1932.
8. Ковальський Н. П. Источниковедение истории Украины./ XVI — первая половина XVII века./ — Ч. 1. — Днепропетровск, 1977. — С. 49.
9. Антонович В. Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. — Т. 1. — Киев, 1885. — С. 187.
10. Топографическое и камеральное описание вообще с разными сведениями Подольской губернии 1802 года. // ХОДА. — Ф. III. Oп. 2, Спр.1. - Арк. 63.
11. Компан О. С., Суслопаров М. 3. — До 80-річчя з дня народження П. В, Клименка.// УІЖ. — 1967. — № 7. — С. 135—139. АЮЗР. Ч. V. T.1. — С.307 — 309.
|
